Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.02.2021 року у справі №820/19807/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 820/19807/14

адміністративне провадження № К/9901/19268/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Гончарової І. А.,

суддів: Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Зінченко А. В. )

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Лях О. П., судді - Яковенко М. М., Старосуд М. І.)

у справі №820/19807/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія"

до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівська паливна компанія" (далі - позивач, платник, Товариство, ТОВ "Лозівська паливна компанія") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Лозівська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень.

На обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило про правомірність формування даних податкового обліку за результатами господарської діяльності з ТОВ "ОСОКОР 98" у періоді, що перевірявся. Також позивач вказав, що чинне законодавство не ставить у залежність право платника на формування податкового кредиту та витрат від обраного суб'єктами господарювання способу оплати за товар.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили про протиправність віднесення платником до складу витрат собівартості отриманого від ТОВ "Осокор 98" дизельного палива та до складу податкового кредиту суму ПДВ, оскільки позивач не поніс жодних витрат на придбання пального, натомість отримав його у якості повернення наданої ТОВ "Лоранік" безвідсоткової позики згідно з угодою про поступку договору від 02.04.2012, яка була укладена між позивачем, ТОВ "Лоранік" та ТОВ "Осокор 98".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2016 року касаційну скаргу ТОВ "Лозівська паливна компанія" задоволено частково, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2015 скасовано, справу № 820/19807/14 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України зазначив, що податкові наслідки у вигляді формування витрат і податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт. Суд касаційної інстанції вказав, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку про ненадання платником належного і достатнього пакету документів для встановлення руху активу (дизельного палива) від задекларованого постачальника (ТОВ "Осокор 98") до Товариства як кінцевого набувача. Зазначили, що ані під час перевірки, ані на вимогу суду позивач не надав доказів транспортування товару (що вимагає залучення спеціалізованої техніки), його сертифікації, прийняття за кількістю та якістю тощо. Вказали, що надані платником первинні документи не дозволяють встановити необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст цих операцій, їх безпосередніх виконавців. При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що, обґрунтовуючи відсутність відповідних документів, позивач надав оголошення у газеті "Голос Лозівшини", в якому повідомив про втрату фінансово-господарських документів. Таким чином судам слід було перевірити, чи повідомило Товариство відповідача про втрату первинних документів за спірними операціями та чи були позивачем вжиті необхідні заходи, спрямовані на відновлення цих документів. Лише за наслідками встановлення цих обставин суди могли дійти обґрунтованого висновку про відповідність (або невідповідність) сформованих платником сум податкового кредиту з ПДВ та витрат критеріям документальної підтвердженості.

За результатами нового розгляду справи постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено:

- скасовано податкові повідомлення-рішення Лозівської ОДПІ від 25.06.2014 №0000392220 та №0000402220;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства сплачений судовий збір в розмірі 487,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують реальність здійснення поставки дизельного палива від ТОВ "ОСОКОР 98" позивачу та подальшої реалізації палива контрагентам. Таким чином суди дійшли висновку про правомірність формування платником даних податкового обліку (податкового кредиту та витрат) за результатами здійснення цих господарських операцій.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що оскільки дизельне паливо було отримане скаржником в якості повернення наданої ТОВ "Лоранік" безвідсоткової позики, позивач при цьому фактично не поніс жодних витрат, а тому і не мав права на формування податкового кредиту/витрат за результатами здійснення цих господарських операцій. Скаржник посилається на те, що платником не надано документів на підтвердження підстав знаходження пального на складі паливно-мастильних матеріалів, за адресою:

Харківська область, Близнюківський район, смт Близнюки, вул. Комсомольська, 3А.

Вказує, що надані Товариством копії залізничних накладних не підтверджують поставку пального у кількості 181538 літрів від ТОВ "ОСОКОР 98" до ТОВ "Лозівська паливна компанія". За таких обставин оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідача є правомірними та такими, що прийняті ним у межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

20 березня 2017 року від позивача надішли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

26 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; в редакції від 03.10.2017).

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 21.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 12.06.2014 №486/20-27-22-12/37915066 (далі - Акт первеірки).

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог, зокрема:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та статей 513, 1046 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження Товариством податку на прибуток за 2012 рік на 296975,00 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 201.1, 201.4 статті 201, пункту 44.1 статті 44, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження грошового зобов'язання з ПДВ за квітень 2012 року у сумі 282833,00 грн.

На підставі Акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від
25.06.2014:

- №0000392220, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 353541,00 грн, зокрема, за основним платежем 282833,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 70708,00
грн;

- №0000402220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 371219,00 грн, зокрема, за основним платежем 296975,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 74244,00 грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 513 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5,138.10.6 пункту 138.10, Пунктом 138.1 статті 138 ПК України; крім витрат, визначених у Пунктом 138.1 статті 138 ПК України.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Пунктом 138.1 статті 138 ПК України (пункт 138.2 статті 138 ПК України).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.3 статті 198 ПК України (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді права платника податку на формування податкового кредиту та витрат виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписаними уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб'єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини 2 статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит/витрати містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 КАС України (у редакції, що була чинною до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 71 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в березні 2012 року ТОВ "Лозівська паливна компанія" надано ТОВ "Лоранік" безвідсоткову позику в грошовому еквіваленті на загальну суму 1697000,00 грн згідно з договорами займу: від
03.03.2012 №4/03/12 в розмірі 684000,00 грн (платіжне доручення від 03.03.2012 №4); від 24.03.2012 №5/03/12 в розмірі 500000,00 грн (платіжне доручення від
26.03.2012 №5 на суму 200000 грн, платіжне доручення від 27.03.2012 №7 на суму 140000,00 грн, платіжне доручення від 28.03.2012 №8 на суму 90000,00 грн, платіжне доручення від 29.03.2012 №9 на суму 70000,00 грн); від 29.03.2012 №6/03/12 в розмірі 513000,00 грн (платіжне доручення від 29.03.2012 року №9 на суму 260000,00 грн, платіжне доручення від 30.03.2012 №10 - 20000 грн, платіжне доручення від 02.04.2012 №103 на суму 233000,00 грн).

Зазначену позику ТОВ "Лоранік" позивачу не повернуло, натомість 02.04.2012 між ТОВ "Лоранік" (Цедент) та ТОВ "ОСОКОР 98" (Наступник), ТОВ "Лозівська паливна компанія" було укладено угоду про поступку договору, за умовами якого Цедент передає, а Наступник приймає на себе права та обов'язки Цедента і стає стороною по договору займу № 4/03/012 від 03.03.2012 на суму 684000,00 грн, № 5/03/012 від 24.03.2012 на суму 500000,00 грн, №6/03/12 від 29.03.2012 на суму 513000,00
грн - всього на суму 1697000,00 грн між Цедентом та ТОВ "Лозівська паливна компанія" (Кредитор).

Пунктом 7 зазначеної угоди про поступку договору змінено умови розрахунку по договорам займу, а саме: займ в розмірі 1697000,00 грн повинен бути повернутий дизельним паливом в кількості 181537 літрів.

04.04.2012 між ТОВ "ОСОКОР 98" (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу дизельного палива від 02.04.2012 № 000001, за умовами якого Продавець зобов'язувався продати, а Покупець прийняти дизельне паливо в кількості 181537 літрів вартістю 1697000,03 грн.

Платник надав копію оголошення у газеті "Голос Лозівщини" від 18.11.2014 про втрату фінансово - господарських документів ТОВ "Лозівська паливна компанія".

У подальшому, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "ОСОКОР 98" позивач надав копії видаткової накладної, акту приймання - передачі, податкової накладної.

На підтвердження подальшої реалізації позивачем нафтопродуктів Товариство надало копії журналу - ордеру, відомостей, податкових накладних, накладних, довіреностей та товарно-транспортних накладних.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередні інстанцій зазначили, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення поставки ТОВ "ОСОКОР 98" нафтопродуктів на адресу Товариства.

Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, виходячи з наступного.

Так, предметом договору купівлі - продажу від 02.04.2012 № 000001 є специфічний товар - дизельне паливо, відповідно, до правовідносин з постачання, перевезення, прийняття, обліку та ін. має застосовуватись порядок приймання та транспортування нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом, що врегульований Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281/171/578/155).

Ця Інструкція встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів.

Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів.

Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 6.1 Інструкції № 281/171/578/155 встановлено, що на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації) (пункт 6.1 Інтрукції).

Пунктом 5.2 вказаної Інструкції визначено порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження залізничним транспортом. Приймання нафти і нафтопродуктів може здійснюватись маршрутами, окремими партіями (від двох і більше цистерн) та окремими цистернами.

Маса нафти і нафтопродуктів визначається вантажоодержувачем у кожній цистерні.

Під час надходження залізничних цистерн вантажоодержувач до приймання нафти або нафтопродукту має перевірити: відповідність фактичного номера і типу залізничної цистерни номеру і типу, зазначених у накладній; технічний стан залізничної цистерни на наявність механічних ушкоджень (ум'ятин, тріщин), справність зливних пристроїв. У разі виявлення несправності цистерни, через яку можлива втрата вантажу, слід вимагати від адміністрації залізничної станції перевірки маси вантажу в цистерні, а в разі встановлення нестачі - складання технічного акта за встановленою формою; наявність і цілісність пломб запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) і відбитків на них, відповідність відбитків на пломбах відбиткам, які зазначено у перевізних документах; відповідність градуювальної таблиці на залізничну цистерну номеру залізничної цистерни.

Маса нафти або нафтопродукту визначається вантажоодержувачем спільно з представником залізниці в разі: надходження нафти або нафтопродукту в несправній цистерні; надходження нафти або нафтопродукту з несправною пломбою ЗПП чи без пломби ЗПП за наявності позначки в залізничній накладній, що вантаж прийнятий до перевезення під пломбою ЗПП; надходження нафти або нафтопродукту зі справною пломбою ЗПП, але з ознаками нестачі, виявленої за допомогою ЗВТ, без порушення ЗПП. У разі виявлення нестачі нафти або нафтопродукту понад норми природних втрат або їх надлишків складається комерційний акт.

Комісійне приймання нафти або нафтопродукту за кількістю здійснюють уповноважені наказом керівника підприємства-вантажоодержувача особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи з питань визначення кількості нафти і нафтопродуктів у залізничних цистернах, на яких покладено відповідальність за дотримання правил приймання нафти і нафтопродуктів, установлених цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами та нормативними документами.

Комісійне приймання нафти і нафтопродуктів відбувається за участі представників охоронної організації, що супроводжували нафту або нафтопродукти (у разі, якщо згідно з відповідним договором вантаж супроводжується охоронною організацією).

За потреби до приймання нафти або нафтопродуктів можуть залучатись представники незалежної експертної організації, якщо її визначено у відповідному договорі.

Особи, які беруть участь у комісійному прийманні нафти і нафтопродуктів, повинні проходити відповідну підготовку з цих питань та періодичну перевірку знань згідно з порядком, установленим керівником підприємства.

Результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, який складається одразу після приймання вантажу та затверджується керівництвом підприємства не пізніше наступного дня після його складання.

Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП є підставою для оприбутковування нафти і нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб.

Результати приймання нафти або нафтопродуктів однієї марки, які надійшли маршрутами або групами цистерн (від двох і більше) за однією залізничною накладною, визначаються за абсолютною величиною з врахуванням різниці між сумою надлишків та нестач нафти і нафтопродуктів одного типу і однієї марки, установлених для кожної цистерни за актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП.

Наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 № 271/121 затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 271/121).

Пунктом 6.1.4 Інструкції № 271/121 встановлено, що перед прийманням нафти та/або нафтопродукту необхідно: відібрати точкові проби з транспортного засобу і скласти сукупну пробу у відповідності до вимог ДСТУ 4488 та розділу 4.2 цієї Інструкції для проведення приймально-здавальних і контрольних випробувань; перевірити у пробах нафтопродуктів (візуально) наявність води і механічних домішок; зареєструвати відібрану сукупну пробу нафти та/або нафтопродукту в журналі реєстрації проб за формою N 3-НК і провести приймально-здавальні випробування; порівняти дані приймально-здавальних випробувань з даними паспорта якості вантажовідправника і, у разі відсутності розбіжностей, надати дозвіл на зливання нафти та/або нафтопродукту; записати до паспортів якості вантажовідправника і журналу реєстрації проб номери транспортних засобів, якими доставлено нафту або нафтопродукти, а також номери резервуарів, до яких їх злито.

Підпунктами 6.1.18-6.1.20,6.1.22 Інструкції № 271/121 встановлено, що для визначення фактичної якості нафти та/або нафтопродукту здійснюється відбирання проб у відповідності до вимог ДСТУ 4488. Сукупні проби поділяються на три частини, що опечатуються або пломбуються і споряджаються етикетками з підписами осіб, які брали участь у їх відбиранні. Про відбирання проб складається акт за підписами всіх осіб, які брали у цьому участь. Перша (для випробувань в обсязі контрольних випробувань) і друга (арбітражна) проби направляються до акредитованої (атестованої) у встановленому порядку випробувальної лабораторії для випробувань на відповідність якості нафти та/або нафтопродукту вимогам нормативного документа, а третя (арбітражна) - залишається на підприємстві.

За даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою N 14-НК, у якому має бути вказано: назва вантажоодержувача нафти та/або нафтопродукту і його місцезнаходження; номер і дата складання акта, місце приймання нафти та/або нафтопродукту, час початку і завершення приймання. У разі, коли приймання здійснено з порушенням термінів, в акті зазначається причина затримки і час її виникнення; прізвище, ім'я та по батькові осіб, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродукту за якістю, місце їх роботи, посади, дата і номер довіреності (доручення) представника на приймання продукції за якістю, а також довідка про ознайомлення цих осіб з порядком приймання продукції, установленим цією Інструкцією; найменування і місцезнаходження вантажовідправника; дата і номер телеграми про виклик представника вантажовідправника; номер і дата договору про поставку нафти та/або нафтопродуктів, рахунку-фактури, транспортного документа (накладної, коносамента тощо) і паспорта якості; дата надходження нафти та/або нафтопродукту до станції призначення, час видачі вантажоодержувачу вантажу органом транспорту, час відкриття опломбованих транспортних засобів; номер і дата складання комерційного акта, якщо такий складено під час отримання нафти та/або нафтопродуктів від органів транспорту; умови зберігання нафти та/або нафтопродуктів на складі вантажоодержувача до складання акта; стан тари на момент огляду, стан зовнішнього маркування тари, а також кількість (маса) нестандартної продукції; за чиїми пломбами (ЗПП вантажовідправника чи транспортувальника) відвантажено й отримано нафту та/або нафтопродукти, їх справність, наявність відтисків, відповідність фактичних відтисків на пломбах відтискам, зазначеним у транспортних документах; відомості про відбирання проб нафти та/або нафтопродуктів, номер і дата акта відбирання проб і надання проб до відповідної випробувальної лабораторії на випробування; номер і назва нормативних документів, згідно з якими здійснювалось контролювання якості нафти та/або нафтопродуктів; висновки випробувальної лабораторії щодо можливості доведення до відповідної якості (виправлення) нафтопродукту або переведення його до іншої марки з посиланням на нормативний документ; інші відомості, які на думку осіб, що беруть участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю, необхідно зазначити в акті.

Акт приймання нафтопродуктів за якістю за формою N 14-НК підписується всіма особами, які брали участь у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю.

До акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою N 14-НК, складеного у відповідності до вимог цієї Інструкції, мають бути додані: паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна, коносамент); пакувальні ярлики з тарних місць, у яких розміщено розфасовані нафтопродукти неналежної якості; документи, що підтверджують повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів, та акт відбирання проби; інші документи (за наявності), що свідчать про причини псування і невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що всупереч вимогам Інструкції №281/171/578/155 позивач не надав, а суди не витребували доказів перевірки кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів. У наданих Товариством документах відсутня інформація про те, яким чином приймався придбаний товар по кількості та якості, чи перевірялись наявність і цілісність пломб, технічний стан цистерн (резервуарів), відповідність об'єму і густини нафтопродуктів в цистерні (резервуарі) необхідним критеріям, відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, доказів того, яким чином вимірювалась маса придбаних позивачем нафтопродуктів тощо. З наданих позивачем документів подальшої реалізації нафтопродуктів неможливо встановити, що саме придбані у ТОВ "ОСОКОР 98" нафтопродукти у подальшому були реалізовані Товариством його контрагентам.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, не забезпечили повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Крім того, суди всупереч вказівок Вищого адміністративного суду України суди не з'ясували, чи були позивачем вжиті необхідні заходи, спрямовані на відновлення втрачених документів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити, якими доказами вони підтверджуються, надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи, або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, дослідити зміст наданих позивачем первинних документів, встановити, чи фактично здійснювалася поставка нафтопродуктів ТОВ "ОСОКОР 98" на підставі договору купівлі - продажу від 02.04.2012 № 000001 на адресу Товариства (яким чином), з'ясувати, чи були позивачем вжиті необхідні заходи, спрямовані на відновлення втрачених документів і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, прийняти законне і обґрунтоване рішення.

У зв'язку з вищенаведеним колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Лозівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року скасувати.

Справу №820/19807/14 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

СуддіІ. А. Гончарова І. Я. Олендер Р. Ф. Ханова