Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.10.2018 року у справі №826/3533/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2020 року

Київ

справа №826/3533/18

адміністративне провадження №К/9901/63006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року (судді Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І., Літвіна Н.М.) у справі № 826/3533/18 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність НАЗК щодо неприйняття виправленої декларації ОСОБА_1 за 2015 рік;

- зобов`язати НАЗК надати ОСОБА_1 доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та забезпечити можливість внести до нього відповідні зміни, прийнявши виправлену декларацію ОСОБА_1 за 2015 рік.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що після подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за звітний 2015 рік, у нього виникла необхідність внесення змін до відображеної інформації, у зв`язку із чим 06 листопада 2016 року вносились зміни в первинну декларацію шляхом подання виправленої декларації за 2015 рік. Однак, відповідач не прийняв виправлену декларацію ОСОБА_1 за 2015 рік, що свідчить про неможливість реалізації позивачем обов`язку декларування достовірних відомостей. При цьому, строк подання виправленої декларації за 2015 рік було визначено самим НАЗК, зокрема рішеннями від 13 січня 2017 року № 26 та від 09 лютого 2017 року № 54, проте в подальшому, саме бездіяльністю відповідача як органу, що здійснює ведення Реєстру, всупереч власним рішенням, обмежено право позивача на подання виправленої декларації.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 06 червня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виконання обов`язку суб`єкта декларування подати декларацію з достовірними відомостями залежить від функціонування електронного ресурсу - офіційного вебсайту НАЗК, відкритості Реєстру та наявності доступу, зокрема, позивача до персонального електронного кабінету з технічною можливістю подавати документи. Суд зауважив, що наявність визначених Законом України «Про запобігання корупції» строків подання щорічної та виправленої декларацій суб`єктом декларування та відповідальність за порушення таких, не надає повноважень НАЗК обмежувати технічну можливість суб`єкта декларування подати щорічну або виправлену декларацію у будь-який час, а лише встановлює компетенцію щодо контролю строків подання декларацій та порядок притягнення винної особи до відповідальності у разі їх порушення. Водночас, ненадання відповідачем можливості позивачу подати виправлену декларацію за 2015 рік позбавляє його можливості належним чином виконати обов`язок декларування достовірних відомостей.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 вересня 2018 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В основу судового рішення Київського апеляційного адміністративного суду покладено висновок про те, що після подачі відповідної декларації суб`єкт декларування зобов`язаний невідкладно перевірити її зміст та у разі виявлення неповних або недостовірних відомостей в ній подати виправлену декларацію. Зазначені дії можуть бути вчинені суб`єктом декларування виключно в межах семи днів з дня подання відповідної первинної декларації. Права подачі виправленої декларації у випадку самостійного виявлення декларантом недостовірних відомостей у первинній декларації поза вказаним строком норми чинного законодавства не передбачають.

Суд зазначив, що законодавець передбачив єдиний виняток, у якому суб`єкт декларування зобов`язаний та, відповідно, має можливість подати виправлену декларацію - після притягнення його до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей. З огляду на те, що відповідач не вчиняв дії щодо перевірки змісту первинної декларації ОСОБА_1 та подачі ним виправленої декларації, а також ураховуючи, що позивач не притягувався до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або за зазначення у ній недостовірних відомостей, - суд дійшов висновку, що в НАЗК були відсутні правові підстави для прийняття виправленої декларації ОСОБА_1 після закінчення семиденного строку з дня подання первинної декларації.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року.

Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції, наголошуючи на відсутності в позивача після спливу семиденного строку права подання виправленої декларації та посилаючись на виключення абзацу 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування на підставі рішення НАЗК від 02 грудня 2016 року, залишив поза увагою той факт, що під час дії зазначеного пункту Порядку відповідач рішеннями від 13 січня 2017 року № 26 та від 09 лютого 2017 року № 54 визначив позивачу термін подання виправленої декларації за 2015 рік.

Позивач вказує, що приписи Порядку в чинній редакції дійсно обмежують подання виправленої декларації поза межами семиденного строку після подання первинної декларації, проте в даному випадку реалізація закону має бути спрямована саме на усунення недоліків реалізації прийнятих НАЗК актів з точки зору Закону України «Про запобігання корупції», а не на формальну його реалізацію. На думку скаржника, НАЗК не дотримано виконання приписів законодавства, чинного на час дії спірних правовідносин, навіть, попри власні рішення.

ОСОБА_1 наголошує, що посилання в оскаржуваній постанові Київського апеляційного адміністративного суду на інформацію ІТС Реєстр ДП «УСС» щодо періодів належного функціонування Реєстру у березні 2017 року, жодним чином не спростовує доводи позивача щодо відсутності доступу до виправленої декларації за 2015 рік та не може бути прийнята судом як належний доказ, оскільки не має відношення до спірного періоду (з 13 по 19 лютого 2017 року) та свідчить про нечітке виконання відповідачем власних раніше прийнятих рішень та, відповідно, неповне дослідження доказів апеляційним судом.

Позивач зазначає, що мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції від 04 вересня 2018 року не містить жодних спростувань наданих позивачем доказів, а рівно правового обґрунтування та/або зазначення доведених фактичних обставин справи, з огляду на які докази та доводи позивача не взято до уваги апеляційним судом.

Натомість, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року, на думку позивача, відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу НАЗК зазначає, що виявлення у декларації недостовірних відомостей зумовлює у суб`єкта декларування обов`язок подати відповідну декларацію з достовірними відомостями. Однак Законом України «Про запобігання корупції» та Порядком формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування установлений лише один строк (сім днів) для подання суб`єктом декларування виправленої декларації у разі виявлення у ній недостовірних відомостей. Таким чином, нормами антикорупційного законодавства встановлено, що суб`єкт декларування упродовж семи днів після подання декларації має право подати виправлену декларацію. Подача виправленої декларації у будь-який строк порушує принцип установленої Законом правової визначеності та нівелює закріплений Законом антикорупційний механізм фінансового контролю за статками суб`єктів декларування.

Відповідач вказує, що рішенням НАЗК позивачу було визначено термін для подання виправленої декларації за 2015 рік з 13 по 19 лютого 2017 року. Проте, з невідомих причин, позивач не скористався правом подати виправлену декларацію. При цьому, за інформацією адміністратора ІТС Реєстр ДП «УСС», у визначений рішенням НАЗК термін подачі позивачем виправленої декларації за 2015 рік, Реєстр працював без перебоїв.

Крім зазначеного, НАЗК посилається на те, що на підставі рішення від 02 грудня 20116 року № 132, яке набрало чинності 10 лютого 2017 року, втратив чинність абзац 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який передбачав право суб`єкта декларування подати виправлену декларацію згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства.

Таким чином, на думку відповідача, НАЗК діяло відповідно до норм чинного антикорупційного законодавства та жодним чином не порушило законні права та інтереси ОСОБА_1 щодо ненадання можливості подати виправлену декларацію, оскільки останній самостійно не скористався наданим йому правом подати таку декларацію протягом семи днів.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 11 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Стрелець Т.Г., Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

21 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 20 червня 2019 року № 795/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Указом Президента України від 12 березня 2012 року № 193/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Господарського суду Чернігівської області, а Указом від 02 вересня 2014 року № 699/2014 позивача переведено на посаду судді Господарського суду міста Києва.

30 жовтня 2016 року позивач у відповідності до вимог Закону України «Про запобігання корупції» подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік шляхом заповнення відповідних форм на офіційному вебсайті НАЗК.

Після подання вказаної декларації за 2015 рік у позивача виникла необхідність внесення змін до відображеної інформації, у зв`язку із чим ним у строк, визначений частиною четвертою статті 45 Закону України Закону України «Про запобігання корупції», а саме упродовж семи днів після подання декларації - 06 листопада 2016 року, за власною ініціативою на офіційному вебсайті НАЗК вносились зміни в первинну декларацію шляхом подання виправленої декларації за 2015 рік. При цьому, при заповненні виправленої декларації за 2015 рік, зокрема розділу 3 «Об`єкти нерухомості» щодо об`єктів нерухомості, відбулося неодноразове несанкціоноване видалення усіх даних із вказаного розділу, що зумовило необхідність повторного введення інформації та неможливість подання вчасно такої виправленої декларації за 2015 рік у строк до 00 год 00 хв 06 листопада 2016 року.

За фактом даної ситуації, 07 листопада 2016 року позивач звернувся до НАЗК із зверненням про надання дозволу на внесення змін до поданої ним декларації за 2015 рік. Про необхідність подання виправленої декларації за 2015 рік після спливання семиденного строку для подання відповідної декларації позивачем також було повідомлено через персональний електронний кабінет (повідомлення 220692).

На вказані звернення позивача листом від 22 листопада 2016 року № 52-03/5443 НАЗК повідомило, що про прийняте рішення щодо можливості подання виправленої декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 , як суб`єкта декларування, буде проінформовано додатково.

У подальшому, рішенням НАЗК від 13 січня 2017 року № 26 ОСОБА_1 визначено термін подання виправленої декларації за 2015 рік, а саме, з 00 год 00 хв 06 лютого 2017 року по 23 год 59 хв 13 лютого 2017 року, про що позивача повідомлено листом від 17 січня 2017 року № 51-08725/17.

Між тим, рішенням відповідача від 09 лютого 2017 року № 54 «Про визначення терміну виправленої декларації суб`єктам декларування, які звернулись до Національного агентства з питань запобігання корупції з відповідним запитом», позивачу було визначено термін подання виправленої декларації з 13 по 19 лютого 2017 року, про що останнього було поінформовано повідомленням від 10 лютого 2017 року, направленим на електронну адресу.

Однак, подати виправлену декларацію за 2015 рік у визначений відповідачем строк, ОСОБА_1 не вдалося через невідомі причини, оскільки при виборі продовження роботи з виправленою декларацією з`являлося повідомлення «Помилка. Документ не можна редагувати», про що було повідомлено системного адміністратора технічної підтримки через персональний електронний кабінет (повідомлення 428413).

З викладенням указаних обставин, позивач листом від 20 лютого 2017 року звернувся до НАЗК з проханням з`ясувати причини зазначених обставин та надати можливість подання відповідної виправленої декларації за 2015 рік.

На лист позивача НАЗК надало відповідь від 17 березня 2017 року № 51-08/6980/17, в якій зазначено, що інформацію щодо технічних проблем, які виникли при поданні виправленої декларації, буде проаналізовано. Про прийняте рішення буде поінформовано додатково.

28 грудня 2017 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з проханням розглянути його звернення від 20 лютого 2017 року щодо надання можливості подання виправленої декларації за 2015 рік у строк, визначений уповноваженою особою НАЗК.

Листом від 23 січня 2018 року № 51-08/2989/18 НАЗК повідомило позивача про те, що зважаючи на системний зв`язок між абзацом другим частини четвертої статті 45 із частиною другою статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», можливість подання суб`єктом декларування виправленої декларації у будь-який час після спливу семиденного строку після подання декларації нівелювала б закріплений цим Законом антикорупційний механізм фінансового контролю за статками. Враховуючи зазначене, позивача повідомлено, що його звернення буде враховане у разі проведення повної перевірки його декларації та у разі необхідності НАЗК звернеться до нього з метою отримання додаткової інформації для надання можливості подати виправлену декларацію за результатами здійснення повної перевірки декларації.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо вирішення питання про надання ОСОБА_1 , як суб`єкту декларування, дозволу подати виправлену декларацію за 2015 рік, останній звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (тут і надалі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1700-VII).

За частинами першою, четвертою статті 4 Закону № 1700-VIІ Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Пунктом 8 частини першої статті 11 Закон № 1700-VIІ передбачено, що до повноважень НАЗК належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контроль та перевірка декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до положень статті 1 указаного Закону суб`єкти декларування - це особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

Згідно із підпунктом «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1700-VII суб`єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є, зокрема, судді.

За правилами частини першої статті 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Частиною четвертою цієї статті передбачено, що упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію.

У разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Порядок формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10 червня 2016 року №3 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 липня 2016 року за № 959/29089 (далі - Порядок; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 2, 4, 9 розділу ІІ Порядку суб`єкти декларування подають до Реєстру зазначені в пункті 1 цього розділу документи шляхом заповнення електронних форм відповідних документів на веб-сайті Реєстру відповідно до технічних вимог до форм.

Зареєстровані в Реєстрі суб`єкти декларування мають право, серед іншого: подавати документи у разі їх відповідності технічним вимогам до форми і проходження логічних перевірок, переглядати подані ними документи; подавати виправлені документи у строки та в порядку, визначені в пункті 7 цього розділу; отримувати в персональному електронному кабінеті та на адресу електронної пошти електронні повідомлення про підтвердження подання документів, попередження про необхідність подання документів до Реєстру.

Кожному поданому документу Реєстр автоматично надає унікальний ідентифікатор документа та накладає на нього електронну печатку Реєстру, що унеможливлює внесення несанкціонованих змін до поданого документа (забезпечує цілісність документа). Подання документа до Реєстру підтверджується шляхом надсилання повідомлення суб`єкту декларування на адресу його електронної пошти, вказану під час реєстрації в Реєстрі, та до персонального електронного кабінету суб`єкта декларування. Після отримання зазначеного повідомлення суб`єкт декларування повинен невідкладно, але не пізніше семи днів після дня отримання такого повідомлення, перевірити зміст поданого ним документа та у разі виявлення неповних або недостовірних відомостей в ньому подати виправлений документ відповідно до цього Порядку.

Згідно із пунктом 7 Порядку, суб`єкт декларування має право за власною ініціативою подати виправлену декларацію упродовж семи днів після дня подання первинної декларації, до якої подається виправлена версія, шляхом створення та подання виправленого документа у Реєстрі.

Якщо після спливання цього строку суб`єкт декларування виявить неповні чи неправильні відомості в поданій ним декларації (або у виправленій декларації), він повідомляє про це Національне агентство через персональний електронний кабінет та подає виправлену декларацію згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства.

У разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію або виправлену декларацію з достовірними відомостями у строк, визначений уповноваженою особою Національного агентства.

Виправлені повідомлення про суттєві зміни у майновому стані суб`єкта декларування до Реєстру не подаються.

З аналізу наведених вище правових норм слідує висновок, що після подачі відповідної декларації, суб`єкт декларування зобов`язаний невідкладно, перевірити її зміст та у разі виявлення неповних або недостовірних відомостей в ній подати упродовж семи днів виправлену декларацію . При цьому, наявному обов`язку суб`єкта декларування подати відповідну декларацію з достовірними відомостями відповідає обов`язок Національного агентства її прийняти.

Як зазначалося вище, позивач 30 жовтня 2016 року подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік шляхом заповнення відповідних форм на офіційному вебсайті НАЗК, однак, перевіривши її зміст, з`ясував, що існує необхідність внесення змін до декларації у розділ 3 «Об`єкти нерухомості». У зв`язку із цим, позивачем 06 листопада 2016 року, тобто упродовж семи днів після подання первинної декларації за 2015 рік, вносились зміни до декларації. Проте, за наведених вище обставин, подання виправленої декларації за 2015 рік у строк до 00 год 00 хв 06 листопада 2016 року було неможливим.

Зазначені обставини стали першопричиною звернення ОСОБА_1 07 листопада 2016 року з листом до НАЗК про визначення строку подання виправленої декларації за 2015 рік.

Відповідач рішеннями від 13 січня 2017 року № 26 та від 09 лютого 2017 року № 54 визначив позивачу термін подання виправленої декларації за 2015 рік. Зокрема, рішенням № 26 визначив термін подання виправленої декларації з 00 год 00 хв 06 лютого 2017 року по 23 год 59 хв 13 лютого 2017 року, а рішенням № 54 - з 13 по 19 лютого 2017 року.

Проте, з незалежних від позивача причин подати виправлену декларацію за 2015 рік йому не вдалося, а саме, при виборі продовження роботи з виправленою декларацією з`являлося повідомлення «Помилка. Документ не можна редагувати», про що було повідомлено системного адміністратора технічної підтримки через персональний електронний кабінет (повідомлення 428413).

У даному випадку слід зауважити, що виконання обов`язку суб`єкта декларування подати виправлену декларацію у визначений уповноваженою особою НАЗК строк залежить від функціонування електронного ресурсу - офіційного вебсайту Національного агентства з питань запобігання корупції, відкритості Реєстру та наявності доступу особи до персонального електронного кабінету з технічною можливістю подавати документи.

На спростування тверджень позивача про технічну неможливість подання виправленої декларації у вказані ним періоди, Національне агентство посилається на інформацію, викладену в листі від 23 січня 2018 року № 51-08/2989/18, про те, в які періоди за інформацією ІТС Реєстр ДП «УСС» відбувалося неналежне функціонування Реєстру.

Між тим Суд констатує, що зазначений лист не спростовує тієї обставини, що ОСОБА_1 у лютому 2017 року, в строк визначений рішенням уповноваженої особи НАЗК, не зміг подати виправлену декларацію за 2015 рік. У вказаному листі зазначено, що неналежне функціонування реєстру відбувалося у березні місяці, а саме: 02.03.2017 з 09:00 до 12:00, 12.03.2017 з 02:00 до 07:00, 15.03.2017 з 22:00 до 24:00, 16.03.2017 з 00:00 до 03:00, з 07:00 до 08:00, 19.03.2017 з 08:00 до 11:00, 24.03.2017 з 06:00 до 08:00, 26.03.2017 з 12:00 до 24:00, 27.03.2017 з 00:00 до 08:00, 28.03.2017 з 01:00 до 10:00. Проте, даний лист не містить інформації про функціонування Реєстру в лютому місяці, зокрема 19 лютого 2017 року. Тобто, цей лист жодним чином не спростовує тверджень позивача про технічну неможливість подання виправленої декларації за 2015 рік.

Верховний Суд наголошує, що в силу частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем не надано, а матеріали справи не містять, належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що 19 лютого 2017 року Реєстр працював без збоїв і ОСОБА_1 мав технічну можливість подати виправлену декларацію за 2015 рік. Лист від 23 січня 2018 року № 51-08/2989/18 таким доказом не є, оскільки не містить інформації про належне чи неналежне функціонування роботи Реєстру в указаний період часу.

Крім зазначеного, на обґрунтування своєї позиції, з якою погодився і Київський апеляційний адміністративний суд, відповідач неодноразово наголошував на тому, що положення Порядку, яке передбачало право суб`єкта декларування подати виправлену декларацію на підставі рішення уповноваженої особи Національного агентства, втратило чинність.

Так, рішенням Національного агентства від 02 грудня 2016 року №132 «Про внесення зміни до Порядку формування, ведення та оприлюднення (надання) інформації Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 99/29967, абзац 2 пункту 7 розділу II Порядку виключено. Це рішення набрало чинності 10 лютого 2017 року.

Отже, у такий спосіб законодавець передбачив єдиний виняток, у якому суб`єкт декларування зобов`язаний та, відповідно, має можливість подати виправлену декларацію - після притягнення його до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей.

Водночас, слід зауважити, що спірні правовідносини розпочалися після неможливості подання позивачем за власною ініціативою виправленої декларації за 2015 рік та звернення до відповідача з проханням визначити строк подання відповідної декларації, тобто 07 листопада 2016 року. В цей час був чинний абзац 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку, який передбачав можливість подання суб`єктом декларування виправленої декларації згідно з рішенням уповноваженої особи Національного агентства.

Відтак, Суд вважає, що при вирішенні даного публічно-правового спору абзац 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку підлягає застосуванню, а тому відповідач повинен був надати ОСОБА_1 можливість подати декларацію за 2015 рік з достовірними даними.

У рішенні від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland, № 37801/97) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

У справі, що розглядається, відповідач не навів належного обґрунтування своєї позиції та не надав на її підтвердження будь-яких належних і допустимих доказів. Фактичні обставини цієї справи свідчать, що внаслідок бездіяльності відповідача позивач не зміг виконати законодавчо покладений на нього обов`язок подати виправлену декларацію за 2015 рік у зв`язку з самостійним виявленням у ній недостовірних відомостей.

У рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ визначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (справа «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (справа «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»).

У контексті наведеного Верховний Суд відзначає, що в спірних правовідносинах НАЗК в силу Закону № 1700-VII надано право здійснювати контроль та перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проводити моніторинг способу її життя. Разом із тим, наявність повноважень відповідача щодо контролю за строками подання декларації та у разі їх порушення притягнення винних осіб до відповідальності, не кореспондується з правом обмежувати технічну можливість суб`єкта декларування подати щорічну або виправлену декларацію.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції підтвердилися під час розгляду касаційної скарги позивача.

На підставі пункту 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, яке скасоване помилково, колегія суддів Верховного Суду вбачає наявність підстав для скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду