Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2018 року у справі №813/2815/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №813/2815/17

адміністративне провадження №К/9901/39755/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича про стягнення коштів за вкладом за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Старунського Д.М., Багрія В.М., Рибачука А.І. від 08 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк», відповідач), у якому просив стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 27108016, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 33 Б) на користь ОСОБА_2 кошти за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк» відповідно до договору банківського рахунку № 009-12-8088 (поточний рахунок фізичної особи-резидента) в іноземній валюті від 14 травня 2015 року по рахунку № НОМЕР_1 (у доларах США, код 840) на суму 2900,00 (дві тисячі дев'ятсот) доларів США та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивачем посилається на протиправність дій Уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, оскільки такі дії суперечать положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача не включено Уповноваженою особою до переліку вкладників, то у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні підстави, визначені положеннями статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для включення позивача до Загального реєстру вкладників та для відшкодування гарантованої суми.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною відмову Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова О.Б. у включенні ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова О.Б. відповідно до пункту 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 09 серпня 2012 року № 14 включити ОСОБА_2 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначену інформацію.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відмова Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» у включенні позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, обумовлена тим, що, на думку Уповноваженої особи Фонду, позивач є пов'язаною з банком особою. Разом з тим, у зв'язку з не підтвердженням даної обставини у суді належними та допустимими доказами, апеляційний суд дійшов до висновку про неправомірність відповідних дій відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 14 березня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І., Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова О.Б. на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі № 813/2815/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 14 травня 2015 року між ПАТ «Інтеграл-банк» та ОСОБА_2 укладено договір банківського рахунку № 009-12/8088 у сумі вкладу 200000,00 гривень. Вказані кошти були внесенні готівкою на рахунок позивача № НОМЕР_2. Предметом даного договору є надання банком послуги, яка полягає у відкритті клієнту поточного рахунку № НОМЕР_1 в іноземній валюті (долар, США) та здійснення його обслуговування (в тому числі переказу грошей) у відповідності із законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України і умовами цього договору.

На вищезазначеному рахунку обліковуються грошові кошти у розмірі 2900,00 (дві тисячі дев'ятсот) доларів США 00 центів.

Постановою правління Національного банку України від 15 вересня 2015 року № 606 ПАТ «Інтеграл-банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 вересня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Інтеграл-банк» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації та призначено Уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Інтеграл-банк».

10 листопада 2015 року позивач звернулася із заявою-вимогою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» Андронова О.Б., в якій просила включити її до переліку вкладників, якій мають право на відшкодування, який формує Уповноважена особа Фонду для здійснення виплат.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» було надано відповідь № 07-1/2170 від 16 листопада 2015 року, згідно якої було повідомлено позивача, що станом на 16 вересня 2015 року, тобто на дату прийняття рішення НБУ про віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних, позивач була пов'язаною з банком особою.

04 грудня 2015 року позивач повторно звернулася із заявою-вимогою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» Андронова О.Б., в якій просила включити її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ФГВФО, який формує Уповноважена особа Фонду для здійснення виплат.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» Андроновим О.Б. було надано відповідь № 03-1/2452 від 15 грудня 2015 року, з якою вбачається, що правова позиція відносно неможливості включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у зв'язку з тим, що позивач є пов'язаною з банком особою, не змінилася.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 816 від 25 листопада 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 210 від 26 листопада 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Інтеграл-Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-Банк», призначено Уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Інтеграл-Банк», Андронова О.Б. на два роки з 27 листопада 2015 року до 26 листопада 2017 року включно.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на підставі пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не відшкодовує кошти, розміщенні у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Скаржник зазначає, що оскільки позивач є дружиною особи, яка працювала начальником одного із відділень ПАТ «Інтеграл-банк», то суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вклад, розміщений позивачем не підлягає відшкодуванню за рахунок ФГВФО, у той час як апеляційний суд неправильно застосував статтю 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк», у якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки апеляційний суд дійшов до правильного висновку про те, що донька позивача та відповідно й позивач не є пов'язаними (асоційованими) із банком особами у розумінні статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відтак, за відсутності та недоведеності інших підстав для не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Інтеграл-банк», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГФО, відмова Уповноваженої особи Фонду у включенні позивача до такого переліку є протиправною; просить залишити у силі рішення апеляційного суду, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 15 вересня 2015 року № 606 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до договору банківського рахунку № 009-12/8088 від 14 травня 2015 року, укладеного між ПАТ «Інтеграл-банк» та позивачем, знаходилась сума 200000,00 гривень.

Внесення коштів на депозитний рахунок позивача № НОМЕР_2 здійснено готівкою через касу банку.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, дійшов до висновку про те, що на дату визнання ПАТ «Інтеграл-банк» неплатоспроможним та запровадження у ньому тимчасової адміністрації, так само, як на дату прийняття рішення про ліквідацію банка, позивач був асоційованою особою керівника банку, тобто підпадає під ознаки пов'язаної з банком особи, відтак, розміщена позивачем сума банківського вкладу не підлягає відшкодуванню за рахунок коштів ФГВФО на підставі пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних) Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення).

Відповідно до пунктів 3 та 7 частини першої статті 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних) пов'язаними з банком особами є, зокрема, керівники банку; асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини (у тому числі керівників банку).

У свою чергу, частиною першою статті 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку. Частиною першою статті 2 цього ж Закону передбачено, що асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що чоловік позивача - ОСОБА_7 у період з 06 листопада 2013 року по 14 грудня 2015 року працював на посаді керуючого Львівським відділенням № 25 ПАТ «Інтеграл-банк», що підтверджується наявними у матеріалах справи витягами з наказів від 06 листопада 2013 року № 147-К та від 09 грудня 2015 року № 272-К.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що на момент укладення договору банківського рахунку та зарахування на нього грошових коштів у сумі 2900 доларів США (14 травня 2015 року), чинною була інша редакція статті 26 Закону № 4452-VI. Зокрема, положеннями пункту 4 частини четвертої цієї статті (у редакції, чинній на момент укладення договору банківського рахунку) передбачалось, що Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік.

Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, у додатку 2 до договору банківського рахунку від 14 травня 2015 року № 009-12/8088, укладеного між позивачем та ТОВ «Інтеграл-банк» ОСОБА_2 підтвердила своїм підписом ознайомлення з умовами системи гарантування вкладів фізичних осіб. У пункті 6 додатку № 2 перелічені умови, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, у тому числі, якщо кошти розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (пункт 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI у редакції, чинній на момент укладення договору банківського рахунку).

Тобто на момент укладення договору і розміщення на відкритому відповідно до нього рахунку на позивача не поширювались обмеження щодо відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО, визначених частиною четвертою статті 26 Закону № 4452-VI, тобто позивач мав «легітимні очікування» стосовно поширення гарантій ФГВФО на вклад, розміщений у банку.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що, за загальним правилом, особа не може бути позбавлена права власності і права на вклад внаслідок внесення змін до закону. Разом з тим гарантії цього права, у тому числі обов'язок держави нести додаткову відповідальність через систему гарантування вкладів фізичних осіб, можуть зазнавати змін шляхом прийняття відповідних законів. При цьому, використання особою такої гарантії пов'язане із моментом, коли особа виявила реальний намір використати відповідну гарантію, тобто реалізація волевиявлення особи у встановленій формі та встановленому порядку. У подальшому, зміна закону за загальним правилом не може впливати на обсяг гарантій, якими особа виявила намір скористатися.

16 липня 2015 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку», який набув чинності з 12 серпня 2015 року. Цим Законом, зокрема, було внесено зміни до статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до яких пункт 4 частини другої викладено у новій редакції.

Таким чином, у справі, що розглядається, під час укладення договору банківського рахунку та розміщення коштів на рахунку позивача (14 травня 2015 року) чинною була редакція статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до якої на позивача не поширювались обмеження щодо відшкодування гарантованої суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО. Однак, на дату запровадження у ПАТ «Інтеграл-банк» тимчасової адміністрації (16 вересня 2015 року) та у подальшому складання списків вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, набула чинності нова редакція статті 26 Закону № 4452-VI, яка встановлювала обмеження щодо відшкодування суми вкладу, розміщеного будь-якою пов'язаною з банком особою, включно з асоційованою особою начальника відокремленого підрозділу банку (статті 42, 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Вирішуючи питання про те, яка редакція статті 26 Закону № 4452-VI має бути застосована до спірних правовідносин (які тривають у часі), колегія суддів враховує, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що за загальним правилом спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб'єкта приватного права; момент неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов'язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання відповідних обов'язків суб'єкта владних повноважень у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності його дій, рішень або бездіяльності у момент їх фактичного здійснення (прийняття), незалежно від інстанції та часу розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.

Разом з тим, суб'єкт приватного права, за загальним правилом, не позбавлений права повторного звернення до суб'єкта владних повноважень з аналогічним зверненням та, у випадку незгоди з новим рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, - звернення до адміністративного суду, оскільки у зв'язку зі змінами законодавчого регулювання змінилась й підстава позову. Означений підхід повною мірою відповідає принципу правової визначеності та не суперечить праву особи на ефективний судовий захист.

Відступлення від такого підходу можливе у виняткових випадках, зокрема, за умови, коли суб'єкт приватного права мав «легітимні очікування» стосовно рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не були реалізовані у зв'язку з тим, що суб'єкт владних повноважень прийняв протилежне рішення, обґрунтовуючи його законодавчими змінами, які у свою чергу не повністю відповідають принципу пропорційності.

Зокрема, відповідно до пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

У справі, що розглядається, суд бере до уваги, що у позивача існували «легітимні очікування» на момент укладення договору банківського рахунку та розміщення суми вкладу на банківському рахунку, зумовлені як положеннями закону, так і умовами договору; між моментом укладення договору та внесенням змін до статті 26 Закону № 4452-VI пройшло менше 3 місяців; у подальшому до закону було внесено зміни, які відновили поширення гарантії щодо відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО на позивача. Так, 16 листопада 2017 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів» (набув чинності 06 січня 2018 року), яким, зокрема, внесено зміни до статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» шляхом виключення з переліку посад, які належать до посади «керівник банку», посади керівника відокремленого підрозділу банку.

З огляду на це, висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин має застосовуватися редакція статті 26 Закону № 4452-VI, яка була чинною на момент визнання ПАТ «Інтеграл-банк» неплатоспроможним, за даних обставин, є помилковим. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, приймаючи правосудне по суті рішення, застосував неправильні мотиви, які відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України можуть бути змінені касаційним судом.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий елемент правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд апеляційної інстанції прийняв правильне по суті рішення, однак на підставі неправильних мотивів, що є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції та залишення без змін резолютивної частини рішення.

Оскільки колегія суддів залишає в силі резолютивну частину рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко