Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.11.2019 року у справі №815/5195/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2019 року

Київ

справа №815/5195/15

адміністративне провадження №К/9901/28216/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФ ПЛЮС" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 (головуючий суддя Турецька І. О., судді:

Стас Л. В., Косцова І. П. ) у справі №815/5195/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФ ПЛЮС" до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "РАФ ПЛЮС" звернулося до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Приморському районі міста Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2016 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2016 та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ТОВ "РАФ ПЛЮС" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2016.

В обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального, процесуального права та неправильної правової оцінки обставин у справі. Як вказує позивач, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що не повинен відповідати за порушення податкового законодавства, які вчинені контрагентами; ТОВ "РАФ ПЛЮС" порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту вчинення господарських операцій безпідставні.

Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.08.2016 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФ ПЛЮС" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 у справі №815/5195/15.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №815/5195/15 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 15.11.2019 справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 19.11.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами податкового органу у період з 30.06.2015 по 27.07.2015 проведено планову виїзну перевірку ТОВ "РАФ-ПЛЮС" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з
01.10.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки 10.08.2015 складено акт №5923/15-53-22-04/31185987, в якому встановлені порушення:

підпунктів 14.1.27, 14.1.36, 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у 2014 році на суму 882922,00грн. ;

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в загальному розмірі 512123,00грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2014 року на суму 30156,00грн.

10.08.2015 позивач подав до податкового органу заперечення з додатками до акту перевірки.

25.08.2015 за наслідками перевірки ТОВ "РАФ-ПЛЮС" ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002342204, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 882922,00грн. ; №0002352204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 30156,00грн. ; №0002362204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 768185,00грн., у тому числі за основним платежем 512123,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 256062,00грн.

Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, ТОВ "РАФ-ПЛЮС" звернулося до адміністративного суду про їх скасування.

Задовольняючи позов суд першої інстанції посилався на те, що матеріали справи містять всі необхідні документи на підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських відносин позивача з контрагентами в періоді, що перевірявся. посилаючись на норми Податкового кодексу України та практику ЄСПЛ виходив із того, що позивачем не було допущено порушення вимог податкового законодавства. Судом зазначено, що позивач не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів дійшла висновку, що результати, відображені у даних податкового обліку позивача за господарськими операціями фактично не настали і це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що обставини, на які посилався позивач і які мають значення для правильного вирішення справи є недоведеними. Крім того, судом апеляційної інстанції застосовано положення частини 4 статті 72 КАС України, з підстав наявності вироку у кримінальній справі, директора ТОВ "Овідіпром" ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні злочину: співучасть у фіктивному підприємництві, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ "Овідіпром" з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене повторно.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 ПК України.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III пунктом 177.4 статті 177 ПК України.

Отже, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об'єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пунктом 198.3 цієї статті ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 198.3 цієї статті ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як встановлено судами, контролюючим органом в процесі проведення податкової перевірки було виявлено, що при формуванні декларації з податку на прибуток за 2014 рік до витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток, віднесено витрати на придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей без наявності оригіналів первинних документів.

Так, встановлено, що ТОВ "РАФ-ПЛЮС" віднесено до складу собівартості придбаних товарів (робіт, послуг) придбання послуг та товарно-матеріальних цінностей від наступних підприємств: ТОВ "Овідіпром" - 397341грн. без ПДВ ТОВ "Євростройкомплект" - 141506,80грн. без ПДВ; ТОВ "Каравелла-Транс" - 10112,70грн. без ПДВ; ПП "Дельта Групп" - 196267грн. без ПДВ; ТОВ "Даммара" 137694грн. без ПДВ.

Крім того, як встановив контролюючий орган, до складу податкового кредиту ТОВ "РАФ-ПЛЮС" віднесло суму ПДВ без підтвердження податковими накладними (на момент перевірки оригінали податкових накладних відсутні) з контрагентами: ТОВ "Овідіпром "; ПП "Дельта Групп" ПП "Портал Ком "; ПП "Рідний берег"; ТОВ "Каравелла-Транс "; ТОВ "Євростройкомплект".

За результатами перевірки формування податкового кредиту за серпень та вересень 2014 року на підставі первинних документів, контролюючим органом встановлено розбіжності між даними реєстрів отриманих податкових накладних та наявністю податкових накладних, підтверджуючих податковий кредит відповідних періодів.

Поряд з цим, податкова інспекція, проаналізувавши податкові зобов'язання та податковий кредит позивача наголошувала на тому, що останнім занижено суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету з жовтня 2013 року по грудень 2014 року та завищений залишок від'ємного значення за грудень 2014 року.

Позивач, не спростовуючи факту відсутності на момент перевірки документів, що підтверджують показники, відображені у податковій звітності, стверджує, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки, надав їх контролюючому органу.

Апеляційним судом встановлено, що як вбачається з додатку до заперечень на акт перевірки, позивачем оригінали податкових накладних по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ "Овідіпром ", ТОВ "Євростройкомплект ", ТОВ "Каравелла-Транс", ПП "Дельта Групп ", ПП "Портал Ком ", ПП "Рідний берег ", ТОВ "Даммара" за вказані періоди не надано.

Платником податку було надано копії податкових накладних, отриманих від ПП "Дельта Групп" 31.08.2014 та 30.09.2014 за іншими номерами, про відсутність яких, податкова інспекція не заявляла.

Суд звернув увагу, що відповідно до пункту 44.5 статті 44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах
44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому пункту 44.5 статті 44 ПК України для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України встановлено, що протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Апеляційний суд констатував, що матеріали справи не підтверджують того факту, що позивач скористався своїм правом для надання контролюючому органу первинних документів податкового обліку. Ствердження позивача, що ним були надані в повному обсязі всі документи первинного обліку, в тому числі і оригінали податкових накладних за перерахованими вище контрагентами, нічим не підтверджено. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до податкового органу з заявою про втрату відповідного документу, з заявою про продовження терміну проведення планової документальної перевірки.

Касаційний суд зауважує, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "РАФ-ПЛЮС" зареєстроване та перебуває на обліку в ДПІ у Приморському районі м. Одеси як платник податків з 24/11/2000 за №4316. Основний вид економічної діяльності товариства є збирання безпечних відходів. Позивач за КВЕД має право займатися такими видами діяльності: діяльність фітнес-центрів, оптова торгівля відходами та брухтом, неспеціалізована оптова торгівля, вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З матеріалів справи слідує, що ТОВ "РАФ-ПЛЮС" уклало з ТОВ "Овідіпром", ТОВ "Євростройкомплект ", ТОВ "Каравелла-Транс ", ПП "Дельта Групп ", ПП "Портал Ком", ПП "Рідний берег ", ТОВ "Даммара" договори поставки, договори комісії, договори на виконання робіт, договори про надання послуг, договори відступлення права вимоги.

Як вбачається, суд першої інстанції зазначив, що факт виконання контрагентами позивача передбачених укладеними договорами робіт (послуг) підтверджується наданими до суду первинними документами, що знаходяться в матеріалах справи. На підтвердження реальності виконання зазначених договорів позивач надав до суду податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття виконаних робіт, акти на списання, наряди-замовлення, акти приймання-передачі виконаних робіт, специфікації, акти прийому-передачі наданих послуг, платіжні доручення, переліки виконаних робіт (послуг), що свідчить про реальність здійснення господарських операцій.

Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції не звернув увагу на імперативну вимогу, наведену в абзаці другому пункту 198.6 статті 198 ПК України, яка передбачає обов'язкову наявність у платника податкових накладних як підтверджувальних документів щодо сум сформованого податкового кредиту на момент перевірки.

При цьому, у разі ж подальшого (після проведення перевірки) виявлення (одержання) платником податкових накладних, він має право сформувати податковий кредит з урахуванням таких податкових накладних в наступному податковому періоді у межах строку, встановленого пунктом 198.6 статті 198 ПК України (протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної).

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що директор ТОВ "Овідіпром" ОСОБА_1. вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.04.2015 визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 27, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України: співучасть у фіктивному підприємництві, тобто придбання суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ "Овідіпром" з метою прикриття незаконної діяльності, вчинене повторно.

Як вбачається вказаного вироку, ОСОБА_1 19.06.2013 діючи умисно, без наміру займатися підприємницькою діяльністю підписала заздалегідь підготовлені документи: протокол загальних зборів учасників ТОВ "Овідіпром", а також статут зазначеного підприємства, згідно яких вона входить до складу учасників ТОВ "Овідіпром" і призначає себе на посаду директора. На підставі підписаних ОСОБА_1 статутних документів, виконкомом Одеської міської ради, 21.06.2013 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб - зміна складу засновників юридичної особи ТОВ "Овідіпром". ОСОБА_1, достовірно знаючи про те, що здійснювати заявлену в статуті діяльність підприємства не буде, передала невстановленій слідством особі на ім'я ОСОБА_2 статутні та реєстраційні документи, а також печатку ТОВ "Овідіпром".

З судового рішення слідує, ОСОБА_1 підтвердила, що фінансово-господарською діяльністю даного товариства не займалася, договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, видаткових накладних не підписувала та нікого з цього приводу не уповноважувала. Податкову звітність підприємства не складала, не підписувала та не здавала до податкових органів. Розрахункові операції не проводила.

Будь-кого на виконання цих дій не уповноважувала.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Вірною є позиція суду, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин. Платник податку повинен враховувати обставини щодо прояву розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від
22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

У вказаних судових рішеннях Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України має враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суд касаційної інстанції вважає, що апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, судом повно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, надано їм належну правову оцінку на підставі норм закону. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Відповідно, при прийнятті оскаржуваних рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РАФ ПЛЮС" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.....................................

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

Судді Верховного Суду