Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №826/19928/16

адміністративне провадження №К/9901/293/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів - Шарапи В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів Шрамко Ю.Т., Вєкуа Н.Г., Костенка Д.А.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів Бєлової Л.В., Безименної Н.В., Кучми А.Ю.)

справі №826/19928/16

за позовом ОСОБА_2

до Державної служби України з безпеки на транспорті

третя особа - Голова Державної служби України з безпеки на транспорті Ноняк Михайло Васильович

про відшкодування за затримку повного розрахунку заробітної плати при звільненні,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду з адміністративним позовом у якому, з урахуванням уточнень просив:

- стягнути з відповідача відшкодування за час затримки повного розрахунку заробітної плати при звільненні в сумі 18 373 грн. 00 коп.;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 5 000 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року залишено без змін Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року скасувати, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

01 листопада 2011 року позивача прийнято за конкурсом на посаду головного спеціаліста тендерних процедур, державних закупівель та науково-дослідної роботи у Державну інспекцію України з безпеки на морському та річковому транспорті.

01 грудня 2015 року наказом №122-к від 01 грудня 2015 року позивача звільнено з посади у порядку переведення до Державної служби з безпеки на транспорті.

14 листопада 2016 року наказом №2891-к позивача звільнено з посади у Державній службі з безпеки на транспорті.

Позивач вважає, що йому з 01 травня 2016 року необхідно було йому присвоїти 5 ранг державного службовця, оскільки має спеціальне звання підполковника міліції.

За твердженням позивача, недорахована заробітна плата за період з 01 травня 2016 року по 17 жовтня 2016 рік перерахована відповідачем на картковий рахунок позивача частинами: 13 січня 2017 року в сумі 2 997 грн. 88 коп. та 31 січня 2017 року в сумі 3 210 грн. 62 коп. Відповідачем при звільненні не нараховано заробітну плату в сумі 7712 грн. 84 коп., затримка повного розрахунку при звільненні складає 74 робочі дні (з 17 жовтня 2016 року по 31 січня 2017 року).

Так, позивач зазначає, що внаслідок несвоєчасного та неповного розрахунку при звільненні відшкодуванню підлягає сума 27 192 грн. 04 коп.

Враховуючи те, що Відповідач добровільно виплатив частину відшкодування, за затримку розрахунку при звільненні в сумі 8819 грн. 04 коп., то сума невиплаченої компенсації станом на 31 січня 2017 року складає 18 373 грн. 00 коп.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши оскаржені рішення судів попередніх інстанцій, доводи сторін у справі, робить висновок, що касаційна скарга ОСОБА_2 не може бути задоволена з огляду на таке.

Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється винятково в межах доводів касаційної скарги та у частині застосування норм матеріального та процесуального права .

Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Тобто, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація зобов'язані виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тобто, підставою для відповідальності роботодавця за затримку виплати сум при звільненні є наявність вини роботодавця, а саме: вчинення ним протиправних дій чи допущення протиправної бездіяльності, які спричинили таку затримку.

Натомість, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність ознак протиправності дій або бездіяльності відповідача у даній справі.

Суд звертає увагу на те, що документи, необхідні для здійснення виплат, надані позивачем у грудні 2016 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 17 жовтня 2016 рік в особовій справі позивача були відсутні докумени відповідно до яких йому може бути присвоєно 5 ранг державного службовця.

Інших обставин, які б доводили протиправність дій або бездіяльності відповідача щодо затримки виплати позивачеві належних йому сум при звільненні, судами попередніх інстанцій не встановлено.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа - Голова Державної служби з безпеки на транспорті Ноняк Михайло Васильович про відшкодування за затримку повного розрахунку заробітної плати при звільненні.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Так, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, відсутність у діях відповідача порушень чинного законодавства виключає можливість стягнення моральної шкоди.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, судом першої та апеляційної інстанцій було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами процесуального права. У зв'язку з цим, Суд робить висновок, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді В.М.Шарапа

Н.А.Данилевич