Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.10.2020 року у справі №347/1822/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа №347/1822/16

адміністративне провадження №К/9901/22736/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Мацедонської В. Е.,

Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 6 лютого 2017 року (головуючий суддя - Крилюк М. І.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року (головуючий суддя - Каралюс В. М., судді - Затолочний В. С., Матковська З. М. ) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Старшого державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Стефурака Романа Миколайовича

про визнання нечинними дій суб'єкта владних повноважень, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до старшого державного виконавця, Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Стефурак Р. М., в якому просив постанови відповідача про закінчення виконавчого провадження ВП №37900807 від 30.09.2016; ВП №35173110 від 30.09.2016; ВП №35172810 від
30.09.2016 визнати нечинними та скасувати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що починаючи з 2009року ДВС Косівського районного управління юстиції умисно не виконує судові рішення, чим порушує конституційні права позивача.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 6 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, позов задоволено частково.

Визнано нечинними та скасовано постанови старшого державного виконавця Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Стефурак Романа Миколайовича про закінчення виконавчого провадження ВП №37900807 від
30.09.2016року, ВП №35173110 від 30.09.2016року, ВП №35172810 від 30.09.2016року.

Стягнуто зі старшого державного виконавця Стефурака Романа Миколайовича на користь ОСОБА_1 1551,20 грн судових витрат.

В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суди виходили з того, що виконавча служба із 2012 року взагалі не виконувала рішення суду, а тільки видавала формальні відписки та постанови, які в подальшому судом скасовувались. Суди визнали такі дії старшого державного виконавця Стефурака Р. М. незаконними, оскільки вони порушують вимоги чинного законондавства. Суди зазначили, що долучені до матеріалів справи копії виконавчих проваджень свідчать про те, що постановами ВП №37900807, ВП №35172810 та ВП №35173110 від 14.06.2016 були відновлені виконавчі провадження на підставі постанов суду, якими були скасовані постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження. Дані постанови державним виконавцем винесені із порушенням строків, які передбачені Закону України "Про виконавче провадження". Отже, суди дійшли висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірність своїх дій, а права позивача порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

25 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 6 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2017 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що відновлення виконавчих проваджень відбулось у строки, встановлені законом, після оскарження судових рішень в апеляційному порядку. Зазначає, що спірні у справі постанови винесені правомірно, на підставі п. 13 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки позивач як стягувач не пред'явив до виконання наявні у нього оригінали виконавчих документів, про що останньому повідомлялось у постановах про відновлення виконавчих проваджень.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Косівського районного суду від 10.07.2012 по справі №0910/246/2012 вирішено визнати нечинними дії Бабинської сільської ради щодо влаштування приватного кладовища та скасувати рішення Бабинської сільської ради Косівського району, Івано-Франківської області від 20.01.2011 року №5 в частині дачі дозволу церковній громаді церкви "Вознесіння Господнього" в с. Бабин на виготовлення проекту щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,5809 в с. Бабин, куток Центр з ведення особистого селянського господарства та для розміщення кладовища (обслуговування кладовища). Також вирішено стягнути з Бабинської сільської ради, Косівського району, Івано-Франківської області в користь ОСОБА_1 1008грн. понесених по справі судових витрат.

Вищевказана постанова суду звернута до виконання та Косівським районним судом видані виконавчі листи, проте відділом ДВС відмовлено у прийнятті до провадження виконавчих документів та у відкритті виконавчого провадження.

Позивач оскаржив такі дії відповідача до суду та постановою Косівського районного суду від 04.04.2014 дії ДВС Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 0910/246/2012, виданого 01.11.2012 Косівським районним судом, визнано протиправними та зобов'язано відділ державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції виконати рішення Косівського районного суду за виконавчим документом № 0910/246/2012.

Згідно постанов старшого державного виконавця Стефурака Р. М. від 14.06.2016 ВП №35172810 та ВП №35173110 на виконання постанова суду від 04.04.2014 по виконавчих листах №0910/246/2012 відновлено виконавче провадження.

Проте 30.09.2016 державним виконавцем закінчено виконавчі провадження, про що свідчать постанови ВП №35172810 та ВП №35173110.

Аналогічні дії проведено державним виконавцем і згідно з постановою Косівського районного суду від 26.03.2013 по справі №347/337/13-а, якою визнано нечинним та скасовано розпорядження виконавчого комітету Бабинської сільської ради від
29.02.2012 року № 5 щодо встановлення санітарно-захисної зони між господарством ОСОБА_1 та сільським кладовищем. Визнано нечинними бездіяльність сільського голови Самокіщука Василя Васильовича щодо зміни санітарно-захисної зони та в частині заборони проведення поховань поза межами відведеної території для сільського кладовища. Зобов'язано Бабинську сільську раду та сільського голову с. Бабин відновити санітарно-захисну зону в її межах, що існувала станом на 2009 рік, заборонити проводити поховання в межах санітарної зони, що існувала станом на 2009 рік відповіднодо схеми додатку № 1 розпорядження сільського голови № 16 від 17.07.2009 року, тобто в межах земельної ділянки площею 0,5809 га, яка належить церковній громаді с. Бабин, Косівського району, Івано-Франківської області та вирішено стягнути з сільського голови с. Бабин Самокіщука В. В на користь ОСОБА_1 - 1466 грн. судових витрат та 5000 грн. моральної шкоди.

15.04.2013р. Косівським районним судом був виданий виконавчий лист на виконання вказаної постанови, який направлений у відділ ДВС. Проте, постановою відділу державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції ВП 37900807 від 15.05.2013 року позивачу відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №347/337/13-а.

Відповідно до постанови Косівського районного суду від 03.02.2014 дії Головного державного виконавця державної виконавчої служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області визнано нечинними, а постанову від
15.05.2013 про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим документом, виданим 15.04.2013 Косівським районним судом Івано-Франківської області, скасовано.

Долучена до матеріалів справи постанова ВП №37900807 від 14.06.2016 свідчить про те, що на підставі вищевказаної постанови суду старшим державним виконавцем Стефураком Р. М. було відновлено виконавче провадження по виконавчому листу №347/337/13-а, а 30.09.2016 закінчено виконавче провадження, відповідно до постанови ВП №37900807.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV зазначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі-Закон №606-XIV заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ~law15~ виконавче провадження підлягає закінченню у разі непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені ~law16~.

Згідно з 3 цієї статті про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому ~law17~.

За приписами ~law18~ у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

За наявності обставин, передбачених ~law19~, виконавче провадження підлягає відновленню у триденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідної заяви стягувача.

Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях наведено посилання на правові норми Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі-Закон №1404-VIII).

Однак колегія суддів вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі-Закон №1404-VIII.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень №1404-VIII Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі-Закон №1404-VIII набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім статей 8,9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Враховуючи те, що Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" опубліковано газеті "Голос України" 05.07.2016, датою набрання чинності ~law33~ є
05.10.2016.

Таким чином, беручи до уваги те, що спірні у цій справі правовідносини виникли
30.09.2016, при вирішенні спору застосуванню підлягає ~law34~.

Суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень у справі виходили з того, що починаючи із 2009 року відділ ДВС не виконує рішення суду, чим порушує конституційні права позивача, а також зазначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, проте, як встановлено судами, державним виконавцем рішення суду не виконано, а виконавче провадження закінчено, що суперечить вимогам закону.

Колегія суддів вважає такі висновки безпідставними, оскільки при вирішенні цього спору судами попередніх інстанцій не враховано, що підставою для закінчення виконавчого провадження визначено не фактичне виконання судових рішень, а непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені ~law35~.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 14.06.2016 державним виконавцем винесено постанови про відновлення виконавчих проваджень ВП №37900807, ВП №35173110 та ВП №35172810.

При цьому, у вказаних постановах державним виконавцем наведено лише посилання на ~law36~, без жодних зазначень про необхідність надання виконавчого документу, як на те вказує скаржник у касаційній скарзі.

Крім того, матеріали справи не місять доказів направлення вищевказаних постанов державного виконавця про відновлення виконавчих проваджень ВП №37900807, ВП №35173110 та ВП №35172810 на адресу суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, а також органу, який видав виконавчий документ, як передбачено положеннями ~law37~, адже у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), якому повернуто виконавчий документ, зобов'язаний у тримісячний строк з дня надходження відповідної постанови пред'явити його до виконання.

Наведене свідчить про те, що державним виконавцем не було вжито всіх належних заходів, необхідних для вчинення передбачених законом виконавчих дій з примусового виконання виконавчих листів після винесення постанов про відновлення виконавчих проваджень.

Крім того, Суд зазначає, що спірні у цій справі постанови державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень не містять обов'язкового мотивування підстав їх винесення в порушення ~law38~, зокрема, зазначення дати, з якої почався перебіг трьохмісячного строку пред'явлення виконавчого листа, а обґрунтовані лише посиланням на ~law39~.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини з даного приводу, який в рішенні від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, взагалі не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про протиправність та передчасність винесення спірних у цій справі постанов про закінчення виконавчих проваджень, однак мотиви, з яких суди виходили при ухваленні рішень, необхідно змінити з урахуванням висновків, наведених у цій постанові Верховного Суду.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в мотивувальній частині, оскільки при постановленні оскаржуваної ухвали судами не було враховано положень ~law40~.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Косівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Змінити мотивувальні частини постанови Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2017 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року.

У решті постанову Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова