Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.08.2018 року у справі №826/10590/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 серпня 2018 року

Київ

справа №826/10590/15

адміністративне провадження №К/9901/25992/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 (головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді - Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі № 826/10590/15 за позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі у м. Києві від 21.04.2015 №1488-17.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції ДПІ в Оболонському районі у м. Києві оскаржила його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме: пункт 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), цим судом не були враховані докази, які наявні в матеріалах справи. Вважає, що власник будівлі повинен сплачувати земельний податок незалежно від оформлення (реєстрації) прав на землю.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач посилається на те, що ДПІ в Оболонському районі у м. Києві не було вірно розраховано суму земельного податку з фізичних осіб, що зафіксована в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VІІІ, що діє з 15.12.2017).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що позивач є фізичною особою-підприємцем з 18.11.2012 та перебуває на обліку в органах ДФС як суб'єкт підприємницької діяльності, а також є платником єдиного податку за ставкою 4%, віднесений до групи 3.

Між ВАТ «Завод КІНАП» (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 07.06.2005, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за №2701.

Згідно вказаного договору Продавець продав, а Покупець купив і зобов'язується оплатити нежилі приміщення: виробничого корпусу №1 (літера «Б») та частину нежилих приміщень виробничого корпусу №1 (літера «Б'»), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Зі змісту реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №011304, право власності на нерухоме майно за договором від 07.06.2005 зареєстровано за ОСОБА_2 04.07.2005.

Крім того, як встановлено у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2014 у справі №826/3621/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.09.2015, згідно листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.04.2013 №05707-8324 на підставі технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 1 776,91 кв. м за даними автоматизованої системи ПК «Кадастр» станом на 17.04.2013 зареєстрована за ОСОБА_2

ДПІ в Оболонському районі направлено позивачу податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 21.04.2015 №1488-17, яким останньому визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в сумі 70 275,08 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у податкового органу правових підстав для нарахування ОСОБА_2 земельного податку з фізичних осіб, з огляду на те, що обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Колегія суддів апеляційного суду підтримала такий висновок суду першої інстанції, проте, не погодилась з розрахунком податкового зобов'язання, зафіксованого в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні.

Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу з прийняття податкового повідомлення-рішення від 21.04.2015 №1488-17, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За таких обставин, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у набувача до якого перейшло це майно, в даному випадку ОСОБА_2, виник обов'язок зі сплати земельного податку.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 07.07.2015 (справа № 21-775а15).

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права в цій частині.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо помилковості розрахунку суми грошового зобов'язання визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 21.04.2015 №1488-17.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Пунктом 289.2 статті 289 ПК України закріплено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

З аналізу викладено та як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач, обраховуючи розмір земельного податку за 184 дні 2014 року та застосовуючи базову вартість 1 кв. м землі в сумі 864,94 грн., розмір якої встановлений рішенням Київської міської ради від 03.07.2007 №23/23, безпідставно використовував коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за період з 2008 року, оскільки ПК України пов'язує необхідність застосування кумулятивного методу в залежності від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.04.2015 №1488-17 з огляду на невірний розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду