Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №817/3939/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

21 серпня 2018 року

справа №817/3939/14

адміністративне провадження №К/9901/8120/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року у складі колегії суддів Хаюка С. М, Бондарчука І. Ф., Моніча Б. С. у справі № 817/3939/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, вимоги,

У С Т А Н О В И В :

08 грудня 2014 року ОСОБА_1 (далі платник податків, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення податкового органу від 18 лютого 2014 року № 0000351742, яким визначено суму податкового зобов'язання податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем у розмірі 54 356 грн. 97 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 13 589 грн. 24 коп., а також податкову вимогу від 28 березня 2014 року № 668-25 на загальну суму 46 901 грн. 20 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

26 грудня 2014 року протокольною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - третя особа).

06 лютого 2015 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду (суддя - Жуковська Л. А.) позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2014 року №0000351742 та податкову вимогу від 28 березня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із протиправності спірних податкового повідомлення-рішення та вимоги внаслідок недоведеності податковим органом наявності складу податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 та пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, а саме нездійснення належного повідомлення божника про прощення (анулювання) боргу.

08 квітня 2015 року постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції висновувався з правомірності спірних актів індивідуальної дії внаслідок встановлення у суді апеляційної інстанції факту належного повідомлення третьою особою боржника про прощення (анулювання) боргу.

06 травня 2015 року позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, а саме підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, частини 4 статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

14 травня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Рівненського окружного адміністративного суду справу № 817/3939/14.

13 травня 2016 року справа № 817/3939/14 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

24 січня 2018 року справу № 817/3939/14 передано до Верховного Суду.

Відзив відповідача на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у лютому 2014 року податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо отримання доходу у вигляді додаткового блага громадянкою ОСОБА_1 за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 24/17-01/2093204343 від 04 лютого 2014 року (далі - акт перевірки).

Висновками акта перевірки встановлено порушення, серед іншого, абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України в результаті чого платником податків занижено податок з доходів фізичних осіб за 2012 рік у сумі 54 356 грн. 97 коп.

18 лютого 2014 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000351742, яким за порушення, серед іншого, абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України збільшено суму податкового зобов'язання податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем у розмірі 54 356 грн. 97 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 13 589 грн. 24 коп.

28 березня 2014 року податковим органом сформовано податкову вимогу № 668-25 на загальну суму 46 901 грн. 20 коп.

Наявність складу податкового правопорушення податковим органом обґрунтовується інформацією з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб Міністерства доходів і зборів України, відповідно до якої Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» у ІІІ кварталі 2012 року позивачу виплачено дохід у вигляді додаткового блага (ознака доходу - 126) у сумі 321 009 грн. 25 коп.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між громадянкою ОСОБА_1 та третьою особою у цій справі укладено договори про надання споживчого кредиту №11076420000 та №11227497000 у сумі 76 000 дол. США. та 13 000 дол. США. відповідно.

На лист податкового органу від 17 вересня 2013 року № 4264/10/17-16-17-02-08 третя особа надала інформацію про підтвердження факту анулювання боргу та достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) доходів фізичним особам, що відображені банком у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) за ознакою « 126» за 2012 рік.

Судом апеляційної інстанції у судовому розгляді встановлено факт належного повідомлення позивача про анулювання боргу в розмірі 4 463, 46 дол. США та штрафних санкцій в розмірі 1 550 грн. 84 коп. (за договором №11227497000). Вказані докази, на думку суду апеляційної інстанції, не були надані до суду першої інстанції з поважних причин - внаслідок незадоволення судом першої інстанції клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток.

За змістом положень підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, підпунктів 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додаткові блага в якості оподатковуваного доходу повинні бути нарахованими (виплаченими, наданими) платнику податків.

До бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб підпунктом 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України, підпунктом "д" віднесений дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням.

Склад податкового правопорушення, передбаченого абзацом "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), наявний за сукупності умов - анулювання (прощення) суми боргу платника податку кредитора за його самостійним рішенням, належне повідомлення платника податків про анулювання (прощення) боргу, включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду, розмір отриманого позивачем додаткового блага.

Оцінюючи спірні правовідносини суд апеляційної інстанції виходив з того, що третьою особою прийнято рішення про прощення (анульованого) суми боргу (кредиту) та мало місце належне повідомлення боржника про факт прощення боргу та його суму.

Верховний Суд вважає такі висновки суду апеляційної інстанції передчасними оскільки, судом не досліджувався податковий розрахунок суми доходу направлений банком податковому органу, а також розрахунок збільшеного (визначеного) грошового зобов'язання з податку на доходи фізичної особи (позивача у справі), виходячи із суми анульованого тіла кредиту, суми відсотків та комісії. Не перевірявся факт прийняття самостійного рішення про анулювання (прощення) боргу та належного повідомлення платника податків про анулювання (прощення) боргу за кожним із договорів.

Судам у цій справі слід встановити яка реальна сума прощеного боргу та які складові такого боргу за кожним із договорів, який їх розмір. Необхідно дослідити питання щодо причин та підстав зменшення податкових зобов'язань платника податків у податковій вимозі та чи відповідає його розмір реально прощеному додатковому благу, визначеному за кожним договірним зобов'язанням.

Судом апеляційної інстанції, серед іншого, не надано оцінки тому факту, що перевірка податкового органу проводилася щодо фізичної особи - громадянина, Договори також укладено між третьою особою та громадянкою, позов подавала фізична особа ОСОБА_1, натомість стороною у справі визначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до частин першої та другої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Частиною четвертою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Враховуючи положення вищенаведених норм, Верховний Суд вважає, що відповідачем не виконаний свій обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано у сторін документів та інформації, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та вимоги.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, пунктом 1 частини 2, частиною 4 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року у справі № 817/3939/14 скасувати.

Адміністративну справу № 817/3939/14 направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер