Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.05.2019 року у справі №640/293/19
Ухвала ВП ВС від 10.09.2019 року у справі №640/293/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 року

м. Київ

справа № 640/293/19

адміністративне провадження № К/9901/5292/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/293/19

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Київської області про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, поновлення на роботі,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва (суддя: Р. О. Арсірій) від 25 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Є. В. Чаку, Н. М. Єгорова, Є. І. Мєзєнцев) від 22 січня 2020 року,

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Київської області, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог просила:

1) визнати протиправною бездіяльність керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. щодо незабезпечення належними умовами праці помічника судді ОСОБА_1 в період перебування в трудових відносинах з Апеляційним судом Київської області з 22 червня 2015 року по 02 січня 2018 року, дискримінаційною у формі утиску за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;

2) визнати дії керівника апарату Апеляційного суду Київської області Літвінової О. І. під час винесення наказу від 27 листопада 2017 року № 703-ос/ка "Про встановлення надбавки за інтенсивність праці працівникам суду" у розмірі 30 відсотків до посадового окладу помічникам суддів з 01 листопада до 29 грудня 2017 року та наказу від 28 листопада 2017 року № 756-ос/ка "Про преміювання працівників суду", яким встановлена щомісячна премія помічникам судді в розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час, по відношенню до помічника судді ОСОБА_1 протиправними, дискримінаційними у формі прямої дискримінації за ознакою внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;

3) зобов'язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року з урахуванням раніше виплаченої заробітної плати за період з 01 листопада по 29 грудня 2017 року;

4) визнати недійсним, протиправним, дискримінаційним наказ в. о. керівника апарату Апеляційного суду Київської області Зельдич О. М. від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка про продовження виконання обов'язків додаткового помічника судді Лівінського С. В. в частині строку до 31 грудня 2017 року, у формі прямої дискримінації за ознаками внутрішньо переміщеної особи з інвалідністю;

5) визнати трудовий договір, оформлений наказом від 10 березня 2017 року № 150-ос-ка, про продовження виконання обов'язків додаткового помічника судді Літвінського С. В. безстроковим;

6) визнати протиправним наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору;

7) скасувати наказ від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка в частині звільнення з займаної посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору;

8) зобов'язати Апеляційний суд Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку на підставі наказу від 09 лютого 2018 року № 74-ос/ка "Про внесення змін до наказу від 21 грудня 2017 року № 805-ос/ка" відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року;

9) визнати протиправними дії Апеляційного суду Київської області щодо утримання з заробітної плати ОСОБА_1 як надлишково сплачених коштів за грудень 2017 року у сумі 9714,39 грн. ;

10) стягнути з Апеляційного суду Київської області на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 9714,39 грн. ;

11) поновити ОСОБА_1 на посаді помічника судді Апеляційного суду Київської області, додаткового помічника судді Літвінського С. В. з 02 січня 2018 року;

12) зобов'язати Апеляційний суд Київської області нарахувати та виплатити середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року по день поновлення на посаді виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", враховуючи перерахунок ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01 листопада 2017 року по 29 грудня 2017 року з урахуванням недоотриманої премії у розмірі 200 відсотків посадового окладу за фактично відпрацьований час за листопад 2017 року та недоотриманої надбавки у розмірі 30 відсотків до посадового окладу з 01 листопада до 29 грудня 2017 року.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року роз'єднано позовні вимоги за № 1,2,3,8,9,10, виділивши їх у самостійне провадження.

3. Іншу частину позовних вимог ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року залишено без розгляду.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року про залишення позову без розгляду скасовано, провадження у справі закрито.

5. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року скасовано постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, справу направлено для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року залишено без змін.

7. Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, 25 лютого 2020 року позивач звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

8. Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на касаційну скаргу.

9. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

10. Станом на 21 липня 2020 року письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду по суті.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.

11. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з усіма оскаржуваними наказами позивачка була ознайомлена під підпис з оскаржуваними наказами, тобто дізналася про порушення своїх прав невідкладно після прийняття цих управлінських рішень та мала можливість звернутися до суду у місячний строк, тобто до 11 березня 2018 року, проте з позовом щодо оскарження таких наказі звернулася до суду лише у січні 2019 року, а також те, що позивачка не наводить обставин з посиланнями на докази, які б свідчили про наявність непереборних обставин, що позбавляли її можливості оскаржити ці накази, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про пропуск позивачкою встановленого законом місячного строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

12. При цьому, суди зазначили, що звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відносно дій керівника апарату не може свідчити про існування об'єктивних перешкод для подання позивачкою адміністративного позову у визначений законодавством строк. До того ж, як свідчать матеріали справи відповідь на звернення Секретаріатом уповноваженого Верховною Ради України у прав людини була складена 15 червня 2018 року за № 2/7-Х308031.18-4/26-158.

Позивачка з проханням про отримання результатів розгляду її звернення щодо дискримінаційних дій та рішень керівництва Апеляційного суду Київської області за ознакою інвалідності або за ознакою походження звернулась до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини лише 13 грудня 2018 року, тобто через півроку після складання вказаної відповіді.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

13. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, уважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

14. Позивач, наводить доводи аналогічні доводам адміністративного позову та апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребують.

15. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що у позовній заяві та в подальшому у заяві про поновлення строку, вказувала детально про способи досудового урегулювання адміністративного спору з відповідачем, посилаючись на те, що це розтягнулося на значний проміжок часу, однак, суди попередніх інстанцій проігнорували усі доводи.

ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з такого.

17. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом.

18. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

20. На підставі пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

21. Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

22. За правилами частини 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частини 1 статті 122 КАС України або іншими законами.

23. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).

24. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС України).

25. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Відповідно до частин 3 та 5 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи частин 3 та 5 статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

27. Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

28. Частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

29. Отже, системне тлумачення норм Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та Кодексу законів про працю України дозволяє дійти висновку, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

30. Правову позицію аналогічного змісту висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постанові від 25 червня 2019 року в справі № 9901/821/18.

31. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач з усіма оскаржуваними наказами від 27 листопада 2017 року, 28 листопада 2017 року, 10 березня 2017 року, 21 грудня 2017 року, 09 лютого 2018 року була ознайомлена під підпис та дізналася про порушення своїх прав невідкладно після прийняття цих управлінських рішень. Вказані обставини позивачем не заперечуються.

32. Проте, з адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернулася лише у січні 2019 року, тобто більш ніж як через приблизно одинадцять місяців з моменту коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

33. Зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про необхідність залишення позову без розгляду, а також зауважує на ненаведені позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

34. В аспекті наведеного вище Верховний Суд вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

35. Водночас, суд касаційної інстанції також вважає неприйнятними доводи скаржника щодо спроб досудового урегулювання адміністративного спору з відповідачем, оскільки будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що його діями чи бездіяльністю порушуються її права та законні інтереси.

36. Відтак, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами першої й апеляційної інстанцій фактичних обставин справи.

37. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі "Меньшакова проти України", заява №377/02).

38. Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain" ("Перез де Рада Каванілес проти Іспанії"), заява №28090/95).

39. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року "Osman v. the United Kingdom" ("Осман проти Сполученого Королівства"), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року "Kreuz v. Poland" ("Круз проти Польщі"), заява №28249/95).

40. У рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

41. Отже, відповідно до практики ЄСПЛ застосування національними судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

42. Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення від 10 лютого 2010 року в справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (пункт 29 рішення від 09 грудня 1994 року в справі "Руіс Торіха проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain"), заява №18390/91).

43. Отже, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, а отже і наявність передбачених законом підстав для залишення його адміністративного позову без розгляду.

44. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до цих правовідносин.

45. Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених Частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року у справі № 640/293/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов