Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №826/10983/18

адміністративне провадження №К/9901/28440/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року (головуючий суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді - Земляна Г.В., Кобаль М.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року № 78182-1305-2658, яким визначено суму податкового зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 331976,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка, на якій розміщена нежитлова будівля АДРЕСА_1 не була відведена позивачці або колишньому власнику у власність або у користування, межі цієї земельної ділянки не визначені в натурі, відсутні характеристики земельної ділянки, що могли б використовуватися для розрахунку розміру земельного податку, крім того, позивач зазначала, що є приватним підприємцем та має статус платника єдиного податку та використовує належну їй на праві власності нежитлову будівлю в господарській діяльності, а тому у неї відсутній обов`язок сплати земельного податку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року № 78182-1305-2658. Стягнуто на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3319,77 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Надання у найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

ОСОБА_1 скористалася своїм правом та надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема, позивач зазначила, що висновки податкового органу про наявність у неї об`єкта оподаткування є неправомірними, оскільки відсутні відомості щодо ідентифікуючих ознак земельної ділянки, також відсутні дані державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом оподаткування.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку Серії НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності позивача є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Крім того, судами встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 847,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

27 квітня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 стаття 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прийнято податкове повідомлення-рішення №78182-1305-2658, яким відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 331976,03 грн.

Вважаючи прийняте ГУ ДФС у м. Києві 27 квітня 2018 року податкове повідомлення-рішення №78182-1305-2658 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції вказав на те, що перебування позивача у статусі платника єдиного податку не є підставою вважати його звільненим від обов`язку сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розміщена належну йому на праві власності нерухомість, а тому у податкового органу були наявні повноваження щодо нарахування такого податкового зобов`язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні. Однак, за висновками суду першої інстанції, податковим органом не було обґрунтовано правомірність розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

У свою чергу, Шостий апеляційний адміністративний суд за результатами апеляційного розгляду справи залишив судове рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, в обґрунтування постанови посилався на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, позивач, як платник єдиного податку третьої групи, звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується нею для провадження господарської діяльності.

Підпунктами 14.1.72-14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно статей 125 і 126 вказаного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року (справа № 805/1221/17-а).

Також необхідно зазначити, що у розумінні зазначених вище норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За приписами пункту 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Також пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

За змістом вищевказаних норм ПК України обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року (справа № 826/14703/13-а) та у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2019 року (справа № 826/9948/16), від 9 квітня 2019 року (справа №826/12960/16).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення, з тих підстав, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, позивач, як платник єдиного податку третьої групи, звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується нею для провадження господарської діяльності.

Частинами першою - третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року не відповідає вищенаведеним вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент розгляду справи судом апеляційної скарги), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом пункту 3 статті 322 вказаного Кодексу, постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення про нарахування земельного податку, виходив з того, що податковим органом не було обґрунтовано правомірність розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб.

ГУ ДФС у м. Києві до суду апеляційної інстанції було подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій відповідач вказував на його необґрунтованість, посилаючись на те, що розрахунок земельного податку позивачу було здійснено з урахуванням приписів Положення про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, Рішення Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів» від 23 червня 2011 року № 242/5629, Положення «Про оплату за землю в місті Києві» та згідно даних Витягу з технічної документації №Н-00720/2007 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий №72:052:001) від 12 січня 2007 року № 7, виданого Головним управлінням земельних ресурсів позивачу.

Проте, зазначені доводи апеляційної скарги ГУ ДФС у м. Києві судом апеляційної інстанції не перевірялися та рішення суду першої інстанції у цій частині не переглядалося.

За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною другою статті 353 вказаного Кодексу передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен вирішити спір з відповідним застосуванням необхідних правових норм.

Керуючись статтями 3, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді М.М.Гімон

І.Л.Желтобрюх