Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №820/3509/16

адміністративне провадження №К/9901/7665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суд від 3 жовтня 2016 року (головуючий суддя Калитка О.М., судді - Кононенко З.О., Бондар В.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі - ТУ ДСА України в Харківській області), треті особи: Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), Державна казначейська служба України, в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон № 2453-VI).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року позов задоволено. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суд від 3 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_2 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ТУ ДСА України в Харківській області та ДСА України скористалися своїм правом та надіслали до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначили, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 21 червня 1982 року працювала суддею Фрунзенського районного суду м. Харкова.

Постановою Верховної Ради України від 13 липня 2000 року № 1895-ІІІ позивача обрано суддею безстроково.

4 серпня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Вищої ради юстиції із заявою про внесення до Верховної Ради України подання про її звільнення у відставку з посади судді Фрунзенського районного суду м. Харкова.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ позивача звільнено з посади судді Фрунзенського районного суду м. Харкова у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2015 року № 02/08-66 ОСОБА_2 відраховано зі штату суду з виплатою компенсації за невикористану основну щорічну відпустку.

25 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до ТУ ДСА України в Харківській області із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом від 9 червня 2016 року № 06-16/2242116 ТУ ДСА України в Харківській області відмовило позивачу у задоволенні заяви. Відмова мотивована тим, що на момент прийняття Верховною Ради України постанови про звільнення позивача з посади судді Фрунзенського районного суду м. Харкова, стаття 136 Закону № 2453-VI була виключена відповідно до положень Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а отже правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом № 1166-VII, а тому ОСОБА_2 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI. Таким чином, відмова відповідача, викладена в листі від 9 червня 2016 року № 06-16/2242116 щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги ОСОБА_2, є протиправною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ «Про звільнення суддів», тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI.

Верховний Cуд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У випадку порушення права на відставку, зацікавлена особа вправі звернутися з відповідним позовом до суб'єкта владних повноважень, який порушив таке право.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського апеляційного адміністративного суд від 3 жовтня 2016 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суд від 3 жовтня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець