Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №806/533/16

провадження №К/9901/6911/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/533/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про стягнення одноразової грошової допомоги, компенсації за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Шуляк Л. А., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменко Л. В., суддів: Зарудяної Л. О., Іваненко Т. В.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - ГУНП в Житомирській області), в якому з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідача одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 65415,00 грн., компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 38667,27 грн. та моральну шкоди у розмірі 10000,00 гривень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що у період з 30 січня 1996 року до 06 листопада 2015 року він проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом ГУНП в Житомирській області № 18 о/с від 07 листопада 2015 року ОСОБА_1 як прибулого з МВС України, прийнято на службу до Національної поліції.

У зв'язку з встановленням наявного у позивача захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, наказом ГУНП в Житомирській області № 72 о/с від 30 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".

Позивач вказує, що йому була нарахована, але не сплачена грошова допомога при звільненні у розмірі 65415,00 гривень.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Також стверджує, що непроведення вчасних виплат завдало йому моральної шкоди на суму 10000,00 гривень.

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з метою захисту своїх законних прав.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ГУНП в Житомирській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 65415,00 гривень.

Стягнуто з ГУНП в Житомирській області на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 38667,27 гривень.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 січня 2018 року касаційна скарга ГУНП в Житомирській області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 26 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на відсутність правового механізму нарахування та виплати одноразової грошової допомоги на момент звільнення позивача із займаної посади.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 30 січня 1996 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

У зв'язку з набранням чинності Закону України "Про Національну поліцію" наказом УМВС України в Житомирській області від 05 листопада 2015 року № 325 о/с позивача було звільнено з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року, а наказом ГУНП в Житомирській області від 07 листопада 2015 року № 18 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції.

Наказом ГУНП в Житомирській області № 72 о/с від 30 грудня 2015 року командира роти батальйону патрульної поліції ГУНП в Житомирській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України "Про Національну поліцію".

Підставою для прийняття рішення про звільнення позивача зі служби в поліції слугувало свідоцтво про хворобу № 575/153 від 23 грудня 2015 року, видане ВЛК ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" відповідно до якого встановлено у позивача наявність захворювання, пов'язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1, виданого 01 лютого 2016 року УПСЗН Богунської районної ради міста Житомира позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції врахував судову практику Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України" заява № 10972/05, в якому вказано, що відсутність коштів не може бути підставою для недотримання своїх зобов'язань. Відмова у проведенні відповідних виплат розцінюється Європейським Судом з прав людини як свавільна, така, що не ґрунтується на законі, та порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Зазначена позиція була підтримана і Житомирським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини шостої статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII, у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктом 2 Порядку № 850 обумовлено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

За приписами пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

Відповідно ж до абзацу третього пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

У відповідності до частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в редакції чинній на момент звільнення позивача, передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

На виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" та постанови Верховної Ради України про порядок введення в дію цього Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей".

Так, згідно з пунктом 10 вказаної постанови, в редакції чинній на момент звільнення позивача, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

02 березня 2016 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 154, якою було внесено зміни до вищезазначеної постанови № 393 та передбачено також виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні їх зі служби в поліції.

З листів № 568/29-2016 від 12 квітня 2016 року та № 741/29/02.2016 від 06 травня 2016 року вбачається, що на підставі наведеної постанови Кабінету Міністрів України, Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Житомирській області нараховано ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 65415,00 грн. із місячного грошового забезпечення 6230,00 грн. за 21 рік календарної служби та зроблено заявку до Національної поліції для фінансування коштів на виплату одноразової грошової допомоги.

Проте з матеріалів справи вбачається, що суму одноразової грошової допомоги позивачу виплачено лише 16 червня 2016 року після постановлення судом першої інстанції судового рішення у цій справі.

Слід зазначити, що у відповідності до пункту 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ від 31 грудня 2007 року № 499, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Разом з тим, а ні Законом України "Про Національну поліцію", а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 31 грудня 2015 року у відповідності до наказу ГУ Національної поліції в Житомирській області від 30 грудня 2015 року № 72 о/с, тоді як, фактичний розрахунок (виплату одноразової грошової допомоги) проведено 16 червня 2016 року.

Верховний Суд зауважує, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необхідності стягнення на користь позивача 38667,27 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 травня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус