ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 826/14232/16

касаційне провадження № К/9901/33242/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - Концерн) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Оксененко О.М., Парінов А.Б.) у справі за позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Концерн звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001874209 від 28.07.2016.

На обґрунтування позовних вимог Концерн посилався на те, що 27.02.2016 Концерном було подано до контролюючого органу декларацію з податку на прибуток за 2015 рік, в рядку 19 якої було задекларовано суму податку на прибуток, що підлягав сплаті за результатами 2015 року, у розмірі 5311178,00 грн., а в рядку 22 - задекларовано суму авансового внеску при виплаті дивідендів, що підлягав сплаті за результатами 2015 року, у розмірі 889434,00 грн., які були сплачені Концерном у терміни, встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. В свою чергу, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно якого затверджена нова редакція розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств», який не містить положень щодо консолідованої сплати податку на прибуток та не визначає відокремлені підрозділи юридичної особи окремими платниками цього податку, тобто податок на прибуток повинен сплачуватись головним підприємством, у тому числі й за відокремлені підрозділи, але при цьому в порядок складання декларації з податку на прибуток за 2015 рік не були внесені зміни щодо включення до декларації головним підприємством нарахованих авансових внесків по філіям, з огляду на що головний бухгалтер Концерну неодноразово звертався до Офісу у телефонному режиму щодо того, чи коректно відобразилися у АІС «Податковий блок» дані декларації з податку на прибуток в частині нарахування зобов`язань з податку на прибуток після подачі декларації, на що отримував відповідь, що в картці обліку нарахування по декларації відобразяться лише 10.03.2016. Разом з цим, 11.03.2016 Офіс у телефонному режимі повідомив Концерн, що відбулися нарахування по декларації з податку на прибуток позивача за 2015 рік в картці особового рахунку Концерну та виникла заборгованість у розмірі 781798,83 грн., у зв`язку з чим 11.03.2016 Концерн перерахував до бюджету 800000,00 грн. згідно платіжного доручення № 7066 від 11.03.2016, які і стали підставою для застосування до позивача штрафу у розмірі 10% у сумі 78179,83 грн. згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05.05.2017 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення №0001874209 від 28.07.2016.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було допущено порушення вимог пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств за 2015 рік, оскільки останнім календарним днем для подачі позивачем податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік було 01.03.2016, з огляду на що останнім днем для сплати ним самостійно узгодженої суми податкового зобов`язання, задекларованого у цій податковій декларації, було 11.03.2016.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.07.2017 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване ним, що податковий орган правомірно застосував до позивача штрафні санкції за порушення строків сплати узгодженого зобов`язання, оскільки останнім (60-тим) днем подачі податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік було 29.02.2016, з огляду на що останнім днем для сплати податкового зобов`язання було 10.03.2016, тоді як фактична сплата була здійснена Концерном 11.03.2016.

Концерн оскаржив рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Концерн посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що податкові зобов`язання, задекларовані ним у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік, були своєчасно сплачені ним у терміни, встановлені пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Зокрема, скаржник посилається на те, що по усіх регіонах України у філіях Концерну в АІС «Податковий блок» постійно некоректно відображаються залишки з податку на прибуток підприємства, а саме - в частині нарахування зобов`язань з податку на прибуток, оскільки за даними Концерну переплата з податку на прибуток по філіях станом на 01.01.2016 складає 2000000,00 грн., а згідно даних актів звірки, наданих органами ДФС за місцем розташування філій, близько 3,6 млн. грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.08.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інспекції.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Концерну до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, ухвалою від 14.02.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 15.02.2023, під час якого колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення справи до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 21.02.2023.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.

Офіс провів камеральну перевірку Концерну з питань несвоєчасної сплати податку на прибуток за 2015 рік, результати якої оформлені актом №892/28-10-42-09/1190043 від 04.07.2016, за висновками якого в порушенні пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, що мало вираз у несвоєчасній сплаті самостійно визначеного грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 781798,83 грн. за 2015 рік, кількість днів затримки - 1 день.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що самостійно визначене платником грошове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 889434,00 грн. із граничним строком сплати - 10.03.2016, було фактично сплачене Концерном 11.03.2016 згідно платіжного доручення № 7066 на суму 800000,00 грн. Сума недоїмки склала 781798,32 грн., оскільки у Концерну станом на 10.03.2016 обліковувалася переплата у сумі 107635,68 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, відповідач 28.07.2016 прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001874209, яким за затримку на 1 календарний день сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 781798,32 грн. застосував до Концерну штраф у розмірі 10% у сумі 78179,83 грн.

Відповідно абзацу 1 пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України) податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Стаття 49 ПК України встановлює, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 ПК України декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Згідно з положеннями абзаців 1, 4-6 пункту 57.1 статті 57 ПК України (у редакції, чинній до 31.12.2014) податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації. На суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом. Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.

Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності 01.01.2015, пункт 57.1 статті 57 Податкового кодексу України було викладено в новій редакції.

Відповідно до абзаців 4, 5, 9, 10 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платники (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII) платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, інститутів спільного інвестування, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують двадцяти мільйонів гривень) щомісяця, протягом дванадцятимісячного періоду, сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду. Сума щомісячних авансових внесків обчислюється у розмірі не менше 1/12 нарахованої суми податку на прибуток підприємств за попередній звітний (податковий) рік, зменшеної на суму сплачених авансових внесків з цього податку при виплаті дивідендів, яка залишилась не зарахованою у зменшення податкового зобов`язання з цього податку, без подання податкової декларації. При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається з червня поточного звітного (податкового) року по травень наступного звітного (податкового) року включно. У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступний дванадцятимісячний період. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов`язань. Податкова декларація, в тому числі розрахунок щомісячних авансових внесків, за базовий звітний (податковий) рік подаються до 1 червня року, наступного за звітним (податковим) роком.

Згідно з абзацом 4 підпункту 57.112 пункту 57.11 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII) сума сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів підлягає зарахуванню у зменшення податкового зобов`язання з податку на прибуток, задекларованого у податковій декларації за звітний (податковий) рік.

Відповідно пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 31.1 статті 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством (п. 31.1 ст. 31 ПК України).

Матеріалами справ підтверджується, що 27.02.2016 Концерном подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2015 рік, згідно якої підприємством задекларовано в рядку 19 суму податку на прибуток, що підлягав сплаті за результатами 2015 року в сумі - 5311178,00 грн., який був сплачений позивачем 04.03.2016 згідно платіжного доручення № 7014, а в рядку 22 - суму авансового внеску при виплаті дивідендів, що підлягав сплаті - 889434,00 грн., який був сплачений позивачем згідно платіжних доручень від 18.05.2015 № 2449 на суму 318789,00 грн., від 19.08.2015 № 4011 на суму 382887,00 грн., від 17.11.2015 № 5540 на суму 155871,00 грн. та від 04.03.2016 № 7013 на суму 31887,00 грн.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, не перевірили факт наявності/відсутності у Концерну недоїмки, про яку вказано у акті перевірки, підстав її виникнення, обов`язку сплати та, відповідно, дотримання/недотримання позивачем строків її сплати, зокрема, і згідно платіжного доручення № 7066 від 11.03.2016.

Вказані обставини входять до предмету доказування і підлягають обов`язковому встановленню судом.

Поверховий підхід та неповнота при з`ясуванні обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій вимагають повторного і більш ретельного дослідження їх судом.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Концерну підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Концерну підлягає частковому задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2017 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.05.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк