Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.02.2020 року у справі №815/1198/16

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2020 року

Київ

справа №815/1198/16

адміністративне провадження №К/9901/25791/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року (головуючий суддя - Андрухів В.В.)

та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кравченко К.В., судді- Градовський Ю.М., Лук`янчк О.В.)

у справі №815/1198/16

за позовом Виробничо-комерційної фірми «Марс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Виробничо-комерційна фірма «Марс» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (ДПІ у Приморському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та помилковість висновків контролюючого органу про відсутність реального виконання договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Даммара» у періоді, що перевірявся.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 14.03.2016 року № 0000121401;

- стягнуто з Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Виробничо комерційної Фірми МАРС у формі Товариства з обмеженою відповідальністю понесені судові витрати у сумі 14 454, 03 грн 03 копійки.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність виконання укладених між позивачем і вказаним вище контрагентом угод, а також зазначили, що контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження того, що господарські відносини позивача з ТОВ «Даммара» не мали реального характеру та були спрямовані на мінімізацію податкових зобов`язань Товариства.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ «Даммара» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, необхідності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 15.02.2016 по 19.02.2016 посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені взаємовідносин із ТОВ «Даммара» за період липень-листопад 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.02.2015 №1125/15-53-22-01/13880445 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог: п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 642 401, 00 грн, у тому числі в розрізі податкових періодів: липень 2014 року - 241 124 грн, серпень 2014 року - 70 760 грн, вересень 2014 року - 115 339 грн, жовтень 2014 року - 187 086 грн, листопад 2014 року - 28 091 грн.

На підставі Акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000121401 про збільшення суми грошового зобов`язання позивача з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 963 602, 00 грн, з яких за основним платежем - 642 401, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 321 201, 00 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про завищення Товариством сум податкового кредиту з огляду на відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Даммара».

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п. 198.2, 198.3 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Замовник) та ТОВ «Даммара» (Підрядник) укладено ряд договорів №1.06-14 від 09.06.2014, №2.06-14 від 12.06.2014, №3.06-14 від 16.06.2014, №4.06-14 від 17.06.2014, №5.06-14 від 18.06.2014, №6.06-14 від 20.06.2014, №7.06-14 від 20.06.2014, №8.06-14 від 23.06.2014, №9.06-14 від 24.06.2014, №10.06-14 від 25.06.2014, №11.06-14 від 27.06.2014, №12.06-14 від 27.06.2014, №13.06-14 від 27.06.2014, №14.07-14 від 01.07.2014, №15.07-14 від 01.07.2014, №16.07-14 від 03.07.2014, №17.07-14 від 07.07.2014, №18.07-14 від 08.07.2014; №19.07-14 від 10.07.2014; №20.07-14 від 16.07.2014, № 21.07-14 від 18.07.2014.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивач надав копії: договірних цін, локальних кошторисів, податкових накладних, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3; актів приймання виконаних робіт форми КБ-2В, банківських виписок, тощо.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Крім того, контролюючим органом не спростовано доводи позивача про те, що укладені договори не містять обмежень щодо залучення до виконання робіт субпідрядників і могли виконуватися контрагентом позивача за допомогою трудових ресурсів інших суб`єктів господарювання.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова