Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.02.2019 року у справі №804/5771/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

Київ

справа №804/5771/15

адміністративне провадження №К/9901/26737/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Конєвої С.О. від 03 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Прокопчук Т.С. від 15 березня 2016 року у справі за позовом Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року Дніпродзержинська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - відповідач/ФОП), в якому просила стягнути податковий боргу у розмірі 969104,99 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість по орендній платі з фізичних осіб, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань з урахуванням пені.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року, позов задоволено частково; стягнуто з ФОП податковий борг по орендній платі з фізичних осіб у сумі 851315,88 грн.; у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 117789,11грн. відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 851315,88 грн., визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях, а також самостійно задекларована відповідачем, станом на дату розгляду справи набула статусу податкового боргу, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими; натомість, відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, зазначив про ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку суми нарахованої пені у розмірі 117789,11 грн. із зазначенням боргу, з якого вона нарахована, та періоду нарахування пені.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вирішення спору без повного та всебічного дослідження доказів у справі, оскільки за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати пені у розмірі 117789,11 грн., яка нарахована за податковим повідомленням-рішенням від 23 вересня 2014 року №0020311701.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та перебуває на обліку в Інспекції як платник податків та зборів.

05 лютого 2014 року відповідач подав до податкового органу за місцем розташування двох земельних ділянок податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік №9004487986, в якій самостійно задекларовано річну суму податкового зобов'язання в розмірі 19280 грн., місячна плата, враховуючи плату за дві земельні ділянки, складає 1606,67 грн.

Також 21 січня 2015 року відповідачем подано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік №9001951819, в якій самостійно задекларовано річну суму податкового зобов'язання в розмірі 19280 грн., місячна плата, враховуючи плату за дві земельні ділянки, складає 1606,67 грн.

Крім того за результатами проведеної Інспекцією документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та перерахування до бюджету орендної плати за землю за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року складено акт від 03 вересня 2014 року №3655/410/04-03-17-01/НОМЕР_1, в якому зафіксоване порушення відповідачем підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269, підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270, статті 274, підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

На підставі акта 23 вересня 2014 року Інспекцією винесено податкові повідомлення-рішення: №0020311701, яким ФОП визначено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за основним платежем у розмірі 708384,35 грн. та штрафними санкціями у розмірі 138445,30 грн.; №0020321701, яким ФОП визначено суму штрафної санкції у розмірі 510 грн.

19 січня 2015 року позивачем виставлено податкову вимогу №76-25, яка вручена відповідачу 25 січня цього ж року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом

У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 згаданої статті).

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Отже факт узгодження грошового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк. Невиконання обов'язку зі сплати узгодженого податкового зобов'язання призводить до набуття таким зобов'язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

У справі, яка розглядається, суди виходили з того, що визначена податковими повідомленнями-рішеннями від 23 вересня 2014 року №0020311701 та №0020321701 сума податкових зобов'язань з орендної плати за землю та штрафних (фінансових) санкцій, які вручені відповідачу й докази скасування яких в адміністративному чи судовому порядку відсутні, є узгодженою та набула статусу податкового боргу.

З урахуванням того, що узгоджена сума грошових зобов'язань, визначена контролюючим органом, та самостійно задекларована платником, набула статусу податкового боргу, а її розмір підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, беручи до уваги направлення Інспекцією податкової вимоги та відсутність доказів добровільної сплати відповідачем визначеної суми боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості в сумі 851315,88 грн.

Водночас, судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначено про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 117789,11грн., оскільки позивачем на вимогу суду не надано належного розрахунку такої пені, з якого б вбачався період її нарахування та суми грошового зобов'язання, на яку нарахована пеня.

При цьому, як свідчать матеріали справи, судом апеляційної інстанції у судовому засіданні досліджувався наданий позивачем до цього суду розрахунок пені й правильно не був взятий ним до уваги з огляду на ненадання такого доказу без поважних причин в ході розгляду справи судом першої інстанції, а також наявності у ньому відомостей про нарахування іншої суми пені, ніж та, що є предметом розгляду даної справи. Наведене відповідає межам апеляційного перегляду (стаття 195 КАС України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та забезпечує дотримання принципу змагальності при здійсненні правосуддя в адміністративному суді.

Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права й з дотриманням процесуальних норм.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду