Історія справи
Постанова КАС ВП від 21.01.2022 року у справі №400/212/21
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2022 року
м. Київ
справа № 400/212/21
адміністративне провадження № К/9901/21300/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року (суддя - Малих О. В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (головуючий суддя - Турецька І. О., судді: Стас Л. В., Шеметенко Л. П.) у справі № 400/212/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» до ОСОБА_1 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (далі - ТОВ «Укрдебт Плюс», заявник) звернулося до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, на підставі статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, заявник просив замінити стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 1923 від 24 грудня 2014 року, а саме: ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс».
В обґрунтування даної заяви вказав, що до ТОВ «Укрдебт Плюс» перейшли права кредитора, відповідно до договору про відступлення прав вимоги № 2245/К від 13 травня 2020 року, а тому наявні підстави для заміни стягувача у виконавчому провадженні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року в задоволенні заяви ТОВ «Укрдебт Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.
Приймаючи таку ухвалу, суд першої інстанції, керуючись статтею 379 КАС України та Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII), дійшов висновку, що виконавчі листи та виконавчі написи нотаріуса є різними видами виконавчих документів.
Суд першої інстанції вказав, що виконавчий напис нотаріуса підлягає зверненню до примусового виконання та тільки після відкриття виконавчого провадження кредитор набуває статусу стягувача у виконавчому провадженні.
Водночас, заявник, звертаючись із заявою в порядку статті 379 КАС України, просить замінити стягувача у виконавчому провадженні, однак не надає доказів існування відкритого виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1923 від 24 грудня 2014 року.
Не погоджуючись з даною ухвалою суду ТОВ «Укрдебт Плюс» подало апеляційну скаргу.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Укрдебт Плюс» залишено без задоволення, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження - без змін.
Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував тим, що вимоги про заміну сторони у виконавчому провадженні за виконавчим написом нотаріуса до відкриття виконавчого провадження у порядку статті 379 КАС України є передчасними, оскільки у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю державного чи приватного виконавця після пред`явлення виконавчого документа до виконання, заявник вправі їх оскаржити в загальному порядку.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для заміни стягувача у виконавчому провадженні до його відкриття.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновків про неможливість застосування до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, на які покликався скаржник, адже предметом касаційного розгляду у справах був виконавчий лист, виданий судом, а не виконавчий напис нотаріуса.
У своєму рішенні суд апеляційної інстанції також посилався на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 у справі № ЗВ/380/22/20 та від 28 січня 2021 у справа № 824/387/20-а, відповідно до якої до відкриття виконавчого провадження у порядку, визначеному статтею 379 КАС України, може бути замінено боржника або стягувача лише у виконавчому листі, під яким розуміється виконавчий документ, виданий судом, який розглядав адміністративну справу як суд першої інстанції.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи
На ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року ТОВ «Укрдебт Плюс» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким заяву про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.
Скаржник вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстави для заміни стягувана у виконавчому провадженні до його відкриття є незаконними та необґрунтованим оскільки склалася ситуація, що ПАТ «Дельта Банк» не може пред`явити виконавчий документ - виконавчий напис № 1923, виданий 24 грудня 2014 року до виконання, оскільки вже відступив право вимоги за кредитним договором (на погашення боргу за яким виданий цей виконавчий напис) новому кредитору, а новий кредитор (ТОВ «Укрдебт Плюс») не може пред`явити виконавчий документ до примусового виконання, так як існує необхідність в заміні сторони виконавчого провадження її правонаступником в судовому порядку.
Крім того, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що 27 лютого 2020 року виконавчий документ (виконавчий напис № 1923) державним виконавцем було повернуто стягувану на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 3 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення), виконавче провадження не є закінченим.
На думку скаржника, подібних висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г в якій вказав, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження не є закінченим.
Відтак, на думку скаржника, висновки судів про те, що у даній справі заяву ТОВ «Укрдебт Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження подано до відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса є помилковими.
Підсумовуючи, заявник стверджує, що існує прогалина у матеріальному та процесуальному праві щодо вирішення питань, пов`язаних із заміною стягувача або боржника у виконавчому написі нотаріуса до відкриття виконавчого провадження. При цьому за змістом статті 379 КАС України суд має право замінити сторону виконавчого провадження як після, так і до його відкриття. Тому, вважає висновки судів попередніх інстанцій необґрунтованими.
Ухвалою від 25 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Укрдебт Плюс».
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Ухвалою від 20 січня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
24 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В. Ю. вчинено виконавчий напис № 1923, яким звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 434,00 кв. м., житловою площею 175,3 кв. м., що знаходиться за адресою: Миколаївська область, село Нечаяне, вулиця Київська, будинок 13. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 1 386 370,05 грн.
Зазначений житловий будинок, на підставі договору іпотеки, посвідченого 25 травня 2007 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Георгієвою О. Г., є забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_1 , згідно договору про надання споживчого кредиту від 25 травня 2007 року.
13 травня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», та ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 2245/К.
Відповідно до умов даного договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «Укрдебт Плюс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги щодо осіб, які є боржниками ПАТ «Дельта Банк».
На підставі цього ТОВ «Укрдебт Плюс» звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, на підставі статті 379 КАС України.
Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 зазначеного Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Частиною п`ятою статті 15 Закону №1404-VIII визначено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Зазначеним нормам кореспондують положення статті 379 КАС України, за змістом якої, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Аналізуючи положення наведених норм, Верховний Суд у постановах від 27 січня 2021 року (справа №ЗВ/380/22/20), 28 січня 2021 року (справа №824/387/20-а) зазначив, що до відкриття виконавчого провадження у порядку, визначеному статтею 379 КАС України, може бути замінено боржника або стягувача лише у виконавчому листі, під яким розуміється виконавчий документ, виданий судом, який розглядав адміністративну справу як суд першої інстанції.
Виконавчий напис нотаріуса є різновидом виконавчого документа у розумінні статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», який є відмінним від виконавчого листа за формою, змістом, а також суб`єктом та процедурою видання, отже положення частини четвертої статті 379 КАС України не можуть бути застосовані за аналогією у випадку заміни сторони у виконавчому написі нотаріуса, виконавче провадження за яким ще не відкрито.
Також у вказаних рішеннях Верховним Судом указано, що статтею 4 Закону №1404-VIII вимог, яким повинен відповідати виконавчий документ, та вичерпного переліку підстав для повернення стягувачу виконавчого документу, невідповідність стягувача та особи, яка звертається із заявою про примусове виконання рішення, не є перешкодою для відкриття виконавчого провадження.
З урахуванням викладеного вимоги про заміну сторони у виконавчому написі до відкриття виконавчого провадження у порядку статті 379 КАС України є передчасними, оскільки у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю державного чи приватного виконавця після подання виконавчого документа, заявник вправі їх оскаржити в загальному порядку.
У справі, що розглядається, як і в справах № ЗВ/380/22/20, № 824/387/20-а, особливістю є те, що заяву про заміну стягувача подано до відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, тому правова позиція, сформульована у цих справах, є застосовною до розглядуваного спору.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для заміни стягувача у виконавчому написі нотаріуса до відкриття виконавчого провадження.
Висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 826/7941/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки у справі № 826/7941/17 заміна стягувача або боржника відбувалася у відкритому виконавчому провадженні.
Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що відповідно до висновків Верховного Суду викладених у справі № 910/8019/15-г у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не вважається закінченим.
При вирішенні питання щодо можливості застосування правових позицій Верховного Суду необхідно враховувати, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених фактичних обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
У справі на яку посилається скаржник (рішення від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г) вказано про те, що повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку з відсутністю майна у боржника, не є підставою для закінчення виконавчого провадження згідно з приписами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції від 21 квітня 1999 року № 606-XIV зі змінами та доповненнями), тоді як у цій справі (№ 400/212/21) підстави повернення виконавчого документа були інші.
Отже, доводи позивача не знайшли свого підтвердження, а правовідносини, фактичні обставини та застосовані норми права у справі № 910/8019/15-г та у цій справі (№ 400/212/21) є різними.
Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі № 400/212/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк