Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 320/2420/21

адміністративне провадження № К/9901/35545/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами адміністративну справу № 320/2420/21

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, ухвалене у складі: головуючої судді Панової Г.В., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021, ухвалену у складі: судді-доповідача Кузьмишиної О.М., суддів: Кобаля М.І., Пилипенко О.Є.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати неправомірною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 31.10.2019 у розмірі 28 241,68 грн середнього місячного заробітку та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 28 241,68 грн, середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- стягнути з Офісу Генерального прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 344,842 грн за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 31.10.2019 по день фактичного розрахунку.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що наказом від 29.10.2019 № 1308ц його звільнено з посади прокурора відділу екстрадиції Управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародного співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), однак під час звільнення протиправно не нараховано та не виплачено передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 з 04.02.2004 працював в органах прокуратури на різних посадах.

15.03.2016 позивача призначено прокурором відділу екстрадиції Управління міжнародно-правового співробітництва Департаменту міжнародного співробітництва Генеральної прокуратури України в порядку переведення з Прокуратури Київської області.

Наказом Генерального прокурора України від 29.10.2019 №1308ц позивача звільнено з посади прокурора відділу екстрадиції Управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародного співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 жовтня 2019 року.

Відповідно до відомостей розрахункового листа ОСОБА_1 за жовтень 2019 року позивачу не виплачено при звільненні вихідну допомогу.

12.12.2020 позивач звернувся до Генерального прокурора із запитом, у якому просив надати інформацію, зокрема про суму вихідної допомоги, відповідно до статті 44 КЗпП України; про середній заробіток ОСОБА_1 під час перебування на посаді прокурора відділу екстрадиції Управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України; про усі виплати при звільненні 31.10.2019.

У відповідь на запит позивача про надання інформації з питань отримання вихідної допомоги Офіс Генерального прокурора листом від 21.12.2019 №27/3-5309вих-20 повідомив позивача, що, відповідно до Закону України "Про прокуратуру", у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону виплата вихідної допомоги не передбачена.

12.12.2020 позивач звернувся із заявою до Генерального прокурора про проведення виплати вихідної допомоги у порядку статті 44 КЗпП України, в якій просив здійснити виплату йому вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням 31.10.2020 у розмірі середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Листом від 15.01.2021 № 21-92 вих-21 Офіс Генерального прокурора повідомив позивача, що стаття 44 КЗпП України не передбачає виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у невиплаті вихідної допомоги при звільнення 31.10.2019, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 01.09.2021, позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 31.10.2019 у розмірі 35 081,55 грн;

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням у розмірі 35 081,55 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні) відмовлено.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги, суди попередніх інстанцій, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у справах № 240/4840/20, № 560/3971/19, № 260/1890/19, № 380/1662/20, зазначили, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Проте у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Водночас суди попередніх інстанцій вважали передчасними вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для виплати вихідної допомоги буде рішення в цій справі, у зв`язку з чим на день його ухвалення відсутні обставини, які б свідчили, що при виконанні рішення відповідачем не буде виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

27.09.2021 до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021, у якій позивач просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач зазначає, що в частині відмовлених позовних вимог суди попередніх інстанцій застосували статтю 51 Закону України «Про прокуратуру», статті 40 44 116 117 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 (справа №823/244/16); від 17.10.2018 (справа № 823/276/16); від 08.10.2019 (справа № 823/263/16); від 11.08.2021 (справа № 640/9375/20).

Позивач доводить, що у вказаних постановах Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування вихідної допомоги, виникають підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги.

Таким чином, позивач зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що його вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку (у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги) не можуть бути вирішені в межах справи про стягнення вихідної допомоги.

Відповідач у відзиві проти вимог касаційної скарги заперечив, зазначивши, що позивача звільнено з прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неподанням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора і цей юридичний факт є відмінним від тих юридичних фактів (підстав), з якими стаття 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача - Радишевської О.Р., суддів - Шевцової Н.В., Уханенка С.А.

Ухвалою Верховного суду від 13.10.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

Рішенням Зборів суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді від 18.07.2023 №13 суддю Шевцову Н.В. обрано до Великої Палати Верховного Суду.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача - Радишевської О.Р., суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно зі статтею 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За текстом частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі: 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до частини п`ятої статті 51 Закону № 1697-VII (якою цю статтю доповнено згідно із Законом № 113-ІХ) на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-IX було внесено також зміни і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Позиція Верховного Суду

Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача виплатити позивачеві вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України у зв`язку із звільненням відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.

У позові скаржник, поряд з вимогами про стягнення зазначеної допомоги, також заявив вимоги про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги.

У частині задоволених позовних вимог про стягнення на користь позивача вихідної допомоги касаційна скарга доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями не містить, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині судових рішень.

В аспекті заявлених у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судового рішення в цій справі Суд має перевірити відповідність висновків судів попередніх інстанцій, якими вони мотивували відмову в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11.10.2018 у справі № 823/244/16; від 17.10.2018 у справі № 823/276/16; від 08.10.2019 у справі № 823/263/16; від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.

Суд відхиляє посилання позивача як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права посилання на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 823/244/16; від 17.10.2018 у справі № 823/276/16; від 08.10.2019 у справі № 823/263/16, адже спірні правовідносини у цих справах виникли до набрання чинності Законом № 113-IX, яким унесено зміни до Закону № 1697-VII та КЗпП України.

Водночас Суд погоджується з доводами позивача, що суди попередніх інстанцій застосували статті 44 116 117 КЗпП України, у зіставленні з положеннями пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.

Так, як і у цій справі, у справі № 640/9375/20 позивачем був прокурор, якого звільнили зі служби на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII унаслідок неподання заяви про переведення на посаду в Офісі Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію. Як і в цій справі, у справі № 640/9375/20 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурори, звільнені з указаних підстав, мають право на виплату вихідної допомоги з підстав, передбачених статтею 44 КЗпП України. Водночас щодо вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виплати такої допомоги, то суд апеляційної інстанції так само, як і в цій справі, виходив з того, що вони є передчасними, адже право позивача на виплату вихідної допомоги цей суд пов`язував із судовим рішенням у справі.

У пунктах 59-60 постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20 зазначено, що «…задовольняючи позовні вимоги про стягнення/нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги. Зважаючи на (численну і послідовну) правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (про яку написано вище), зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП одночасно із вихідною допомогою, колегія суддів погоджується з доводами позивача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову (щодо стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП)».

Аналогічні висновки щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку одночасно із стягненням вихідної допомоги Верховний Суд неодноразово викладав у постановах, зокрема від 20.02.2023 у справі № 240/9022/20, від 08.06.2023 № 580/1267/21 від 13.09.2023 у справі № 640/115/21.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок № 100) середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами 1, 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість днів вимушеного прогулу. Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді (кількості днів, за які нараховувалася заробітна плата).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині, суди попередніх інстанцій не встановлювали розміру заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням і не обчислювали розмір середньоденної зарплати позивача.

Суд касаційної інстанції, виходячи з меж касаційного перегляду, передбачених статтею 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, Суд позбавлений можливості самостійно витребувати/дослідити довідку про заробітну плату позивача за два місяці перед звільненням та обчислити середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно витребувати у відповідача та дослідити довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача pf останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення позивача, а також визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Керуючись статтями 3 238 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та про стягнення з Офісу Генерального прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 344,842 грн за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 31.10.2019 по день фактичного розрахунку.

У скасованій частині справу № 320/2420/21 направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко