Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №428/950/17

адміністративне провадження №К/9901/30051/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №428/950/17

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 2 березня 2017 року, ухвалену у складі судді Журавель Т.С., та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Ханової Р.Ф., суддів: Василенко Л.А., Гайдара А.В.,

в с т а н о в и в :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість, починаючи з 01.02.2015.

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 2 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2015.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії за віком та сплатити заборгованість, починаючи з 01.02.2015.

Задовольняючи частково позов, суди дійшли висновку про те, що припинення позивачу виплати пенсії суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеними в частині першій статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є вичерпним.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідач зазначив, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений у статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами. Звернув увагу і на пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 99 КАС України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, з огляду на нижченаведене.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та перебуває за адресою: АДРЕСА_1, згідно довідки № 919057094 від 19.07.2016.

Позивач 19.07.2016 звернувся з заявою до відповідача про взяття на облік пенсійної справи та поновлення виплати пенсії.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №15 від 26.10.2016, рішенням комісії вирішено соціальні виплати ОСОБА_1 не призначати.

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області №64537 від 16.11.2016 позивача взято на облік з 01.02.2015.

Також, відповідачем 16.11.2016 прийнято розпорядження про припинення виплати пенсії позивачу з 01.12.2016 на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 9 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом №1058, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на протиправність таких дій відповідача.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має вищу юридичну силу.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Враховуючи те, що позивачу призупинено лише виплату пенсії, а її нарахування здійснювалось то, відповідно до частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії має здійснюватись без обмеження будь-яким строком, а тому доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем встановленого статтею 99 КАС України строку є необґрунтованими.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 2 березня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року у справі №428/950/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб ,

Судді Верховного Суду