Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №235/1087/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2018 року

Київ

справа №235/1087/17

адміністративне провадження №К/9901/34931/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 представника позивача - ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року (головуючий суддя - Шишов О.О., судді: Сіваченко І.В., Чебанов О.О.)

у адміністративній справі № 235/1087/17 за позовом ОСОБА_2 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління ПФУ), третя особа: Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління ПФУ, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті пенсії та зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії з 27 липня 2016 року, здійснити виплату заборгованості за весь час затримки.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 11 квітня 2016 року № НОМЕР_1, у зв'язку з чим після отримання довідки звернулась до відповідача із заявою про переведення пенсії. На її звернення Управління ПФУ повідомило, що рішенням комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат дію довідки скасовано 22 липня 2016 року, у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання (перебування). Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки виплата припинена з підстав не передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2017 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Управління ПФУ у розгляді питання про виплату пенсії ОСОБА_2 Зобов'язано Управління ПФУ здійснити перегляд заяви від 27 липня 2016 року про нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову в задоволенні позову.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та не містить такої підстави як відсутність або скасування довідки внутрішньо переміщеної особи або не підтвердження факту проживання/перебування пенсіонера за місцем переміщення або не перебування на обліку у відповідному Управління праці та соціального захисту населення.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що 27 липня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до Управління УПФУ із заявою про виплату пенсії.

Розпорядженням Управління УПФУ № 63344 від 2 вересня 2016 року позивачу здійснено призначення пенсії з 1 березня 2016 року.

27 липня 2016 року розпорядженням Управління УПФУ скасовано дію довідки про взяття на облік позивачки як внутрішньо переміщеної особи на підставі складених актів обстеження матеріально-побутових умов сімей внутрішньо-переміщених осіб, які свідчать про не підтвердження факту проживання.

Наступними розпорядженнями Управління УПФУ від 2 вересня 2016 року та від 5 вересня 2016 року припинено виплату пенсії до з'ясування на підставі розпорядження комісії від 22 липня 2016 року про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи на підставі пункту 5 частин першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно з протоколом засідання комісії з розгляду питань призначення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання від 13 січня 2017 року відмовлено в призначенні соціальних виплат наступним внутрішньо переміщеним особам, у тому числі ОСОБА_2

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення виключно з підстав, передбачених статтею 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. При цьому, дійшов висновку, що оскільки на момент розгляду справи позивачем не надано доказів на підтвердження її статусу внутрішньо-переміщеної особи, посилаючись на положення статті 11 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав Управління ПФУ переглянути заяву позивача про виплату пенсії від 27 липня 2016 року та прийняти відповідне остаточне рішення ( або про припинення або про поновлення виплати).

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, дійшов висновку, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, а тому припиняючи позивачу виплату пенсії відповідач діяв в межах наданих повноважень відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Верховний Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на наведене, припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17), а також у рішенні від 3 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18).

З урахуванням наведеного висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог є помилковим і ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Натомість суд першої інстанції правильно зазначив, що виплата пенсії позивачу припинена без прийняття органом Пенсійного Фонду України відповідного рішення та не з підстав, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Водночас, суд першої інстанції безпідставно послався на положення статті 11 КАС України та вийшов за межі позовних вимог зобов'язавши відповідача переглянути заяву позивача про виплату пенсії від 27 липня 2016 року та прийняти відповідне остаточне рішення, оскільки таке рішення суду першої інстанції не відновлює права позивача та не є належним способом їх захисту.

Колегія суддів касаційного суду звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи наведене встановивши, що виплата пенсії позивачу припинена без прийняття органом Пенсійного Фонду України відповідного рішення та не з підстав, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання бездіяльності Управління ПФУ, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті пенсії протиправною та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з моменту припинення її виплати.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 345, 351, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 представника позивача - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2017 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не нарахування та невиплати пенсії ОСОБА_2 протиправною.

Зобов'язати Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити ОСОБА_2 нарахування та виплату пенсії з моменту припинення її виплати та здійснити виплату заборгованості за весь час затримки.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду