Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №826/6337/15

адміністративне провадження №К/9901/5126/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний Банк» Тимошенка Костянтина Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аблова Є.В. від 14 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененка О.М. від 27 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний Банк» Тимошенка К.В. (Уповноважена особа Фонду, відповідач), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач), третя особа - ОСОБА_5 (далі - третя особа), у якому просить:

- визнати неправомірними дії (бездіяльність) уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Міський Комерційний Банк» Тимошенка К.В. щодо не включення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Міський Комерційний Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, для здійснення виплати суму вкладу в розмірі 200000,00 грн за банківським вкладом, що належить ОСОБА_2 із усіма майновими правами та обов'язками, які мав ОСОБА_5 як вкладник (сторона) за договором акційного строкового банківського вкладу № 2630/09/156053 від 01 лютого 2014 року на підставі договору дарування від 18 листопада 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрованим в реєстрі за № 3840;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Тимошенка К.В. включити ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Міський комерційний банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, для здійснення виплати суми вкладу у розмірі - 200000,00 (двісті тисяч) грн за банківським вкладом, що належить ОСОБА_2 із усіма майновими правами та обов'язками, які мав ОСОБА_5 як вкладник (сторона) за договором акційного строкового банківського вкладу № 2630/09/156053 від 01 лютого 2014 року на підставі договору дарування від 18 листопада 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським B.C., зареєстрованим в реєстрі за № 3840;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду г на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Тимошенка К.В. визначити розрахункову суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО для здійснення виплати вкладу, що належить ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 18 листопада 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським B.C., зареєстрованим в реєстрі за № 3840.

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ Міський комерційний банк» Тимошенка К.В. подати до ФГВФО інформацію щодо ОСОБА_2 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок ФГВФО;

- визнати неправомірними дії (бездіяльність) ФГВФО щодо не включення ОСОБА_2 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, для здійснення виплати суми вкладу в розмірі - 200000,00 (двісті тисяч) грн за банківським вкладом, що належить ОСОБА_2 із усіма майновими правами та обов'язками, які мав ОСОБА_5 як вкладник (сторона) за договором акційного строкового банківського вкладу № 2630/09/156053 від 01 лютого 2014 року на підставі договору дарування від 18 листопада 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським B.C., зареєстрованим в реєстрі за № 3840;

- зобов'язати ФГВФО вжити заходів щодо відшкодування ОСОБА_2 кошти за банківським вкладом, що належать ОСОБА_2 із усіма майновими правами та обов'язками, які мав ОСОБА_5 як вкладник (сторона) за договором акційного строкового банківського вкладу № 2630/09/156053 від 01 лютого 2014 року на підставі договору дарування від 18 листопада 2014 року, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським B.C., зареєстрованим в реєстрі за № 3840, за рахунок ФГВФО у встановленому порядку;

- відповідно до частини першої статті 267 КАС України зобов'язати відповідачів подати до Окружного адміністративного суду міста Києва у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови Уповноваженої особи Фонду у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, оскільки на підставі договору дарування позивач набув право вкладника в банку, на якого відповідно до статті 1058 ЦК України розповсюджується дія договору банківського вкладу в частині подарованої суми.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у розумінні статті 2 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладником банку є ОСОБА_5, а не ОСОБА_2, яка не укладала договору банківського вкладу, а лише набула право вимоги на кошти за вкладом згідно договору дарування, тому положення абзацу 1 частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на неї не поширюються.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 20 серпня 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 серпня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/6337/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний Банк» Тимошенка К.В., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 лютого 2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Міський комерційний банк» укладено договір акційного строкового банківського вкладу № 2630/09/156053 в гривні у сумі 800000,00 грн строком до 21 лютого 2015 року.

18 листопада 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування від 18 листопада 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. та зареєстрований за № 3840.

18 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернулася зі спільною заявою-вимогою (вх. № 628) з ОСОБА_5 до ПАТ «Міський комерційний банк» щодо: реєстрації на ім'я ОСОБА_2 переходу права власності на грошові кошти (вклад) у сумі 200000,00 грн, які знаходяться на рахунку ОСОБА_5 НОМЕР_1 в ПАТ «Міський комерційний банк»; відкриття ОСОБА_2 поточного рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк» та перерахувати на нього належні їй за договором дарування від 18 листопада 2014 року грошові кошти у сумі 200000,00 грн.

20 листопада 2014 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 732 «Про віднесення ПАТ «Міський комерційний банк» до категорії неплатоспроможних», на підставі якої виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 124 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк», згідно з яким призначено Уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Міський комерційний банк».

19 травня 2015 року Правлінням НБУ прийнято постанову № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк».

Заявою від 12 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Уповноваженої особи Фонду про виплату гарантованої суми відшкодування за банківським вкладом та включення до списку і переліку вкладників, які мають право на таке відшкодування.

ФГВФО за результатами розгляду заяви від 12 січня 2015 року листом від 23 січня 2015 року № 21-036-2131/15 повідомив позивача про відсутність правових підстав для включення ОСОБА_2 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів, оскільки банківський рахунок на ім'я ОСОБА_2 банком не відкривався, вкладником у відповідності до Закону є ОСОБА_5

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що у силу положень ЦК України позивач набула право на частину грошових коштів ОСОБА_5, розміщених на рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», відповідно до укладеного у законному порядку договору дарування, відтак, відмова Уповноваженої особи Фонду щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО є протиправною. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки безпідставній відмові ПАТ «Міський комерційний банк» щодо відмови у відкритті рахунку позивачу та переведення на нього частини грошових коштів, розміщених на рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», відповідно до договору дарування, та позбавлення позивача права власності на зазначені грошові кошти.

Від учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу (рахунку) за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Тобто однією з умов виникнення у фізичної особи права на отримання відшкодування коштів за рахунок ФГВФО є наявність на дату прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних відкритого банківського рахунку (вкладу) відповідно до договору, укладеного між банком та фізичною особою.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Частиною першою статті 2 Закону № 4452-VI вклад визначено, як кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Пунктом 4 частиною першою статті 2 Закону № 4452-VI передбачено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з положеннями частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів. При цьому, вкладником вважається саме та особа, яка має відкритий на своє ім'я рахунок у банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, за умовами договору вкладу № 2630/09/156053 від 01 лютого 2014 року, укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_5, банк відкрив депозитний рахунок НОМЕР_1, тобто саме ОСОБА_5 є вкладником банку у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI.

Стосовно позивача судами попередніх інстанцій встановлено відсутність відкритого на його ім'я банківського рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», а укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договір дарування від 18 листопада 2014 року не є підставою для автоматичного віднесення позивача до вкладників банку, оскільки цьому має передувати процедура укладення договору банківського вкладу між банком та ОСОБА_2 з подальшим переведення на відкритий рахунок грошових коштів згідно вказаного договору.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_2 не є вкладником банку у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI, відтак, положення абзацу 1 частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на неї не поширюються, тобто позивач не є тією особою, яка набула право на відшкодування суми коштів за рахунок ФГВФО, тобто відсутні правові підстави для включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко