Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.11.2018 року у справі №825/986/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

20 листопада 2018 року

справа №825/986/16

адміністративне провадження №К/9901/11141/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року у складі судді Лобана Д.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у складі Глущенко Я.Б., Сорочка Є.О., Шелест С.Б. у справі №825/986/16 за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій,

У С Т А Н О В И В :

25 травня 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (далі - Товариство, платник єдиного внеску, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2016 року №Ю-0000471303 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4 375 965,43 грн., визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11 травня 2016 року № 0000481303 в розмірі 1302943,44 грн, з мотивів безпідставності формування вимоги шляхом визначення суми єдиного внеску, яка підлягає сплаті до бюджету, без урахування понижуючого коефіцієнту та як наслідок цього відсутності підстав для застосування штрафу.

02 червня 2016 року постановою Чернігівського окружного адміністративного суду, залишеною без змін 13 вересня 2016 року ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, задоволено позов Товариства, визнано протиправною та скасовано вимогу податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 11 травня 2016 року №Ю-0000471303 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 4 375 965,43 грн та визнано протиправним та скасоване рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 11 травня 2016 року № 0000481303 в розмірі 1 302 943,44 грн, з мотивів відсутності підстав для донарахування недоїмки відповідачем та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

04 жовтня 2016 року податковим органом подана касаційна скарга, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволені позову.

Доводи касаційної скарги зведені до викладення тексту абзацу другого пункту першого та пункту 3, пункту першого частини першої статті 7, статті 8, частини другої статті 9, пункту 9-5 розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-6. Аргументів на спростування висновків судів попередніх інстанцій по суті застосування норм цього Закону касаційною скаргою не наведено.

Позивачем заперечення або відзив на касаційну скаргу податкового органу до Вищого адміністративного суду України та до Верховного Суду не надавались, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги по суті.

26 жовтня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано справу №825/986/16 з Чернігівського окружного адміністративного суду.

15 листопада 2016 року справа № 825/986/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

29 січня 2018 року справу № 825/986/16 разом із матеріалами касаційного провадження К/9901/11141/18 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом в період з 25 грудня 2015 року по 08 лютого 2016 року проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2015 року, за підсумками якої складено акт від 15 лютого 2016 року №29/22/31333767 та виявлено, зокрема, порушення пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що за висновком податкового органу призвело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) в загальному розмірі на 4 375 965,43 грн., внаслідок заниження позивачем єдиного внеску, який підлягає нарахуванню та сплаті платником із заробітних плат осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), за звітні періоди: липень на 572 299,66 грн., серпень на 2 992 890,38 грн., вересень 2015 року на 751 798,84 грн.

Висновок податкового органу обумовлений неможливістю застосування позивачем передбаченого пунктом 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» понижуючого коефіцієнту до обчисленого розміру єдиного внеску за період із березня по вересень 2015 року та виправлення у звіті про нарахування єдиного внеску за серпень 2015 року помилок, внаслідок незастосування понижуючого коефіцієнту у попередніх звітних періодах.

11 травня 2016 року податковим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від №Ю-0000471303, якою Товариству визначено суму недоїмки у розмірі 4 375 965,43 грн., а також рішення №0000481303, яким, внаслідок донарахування спірною вимогою суми недоїмки застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 1 302 943,44 грн.

Податковий орган доводить, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати у відповідному місяці, й згідно передостаннього абзацу частини п'ятої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» здійснював донарахування єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати.

Заперечення права страхувальника на виправлення у звіті про нарахування єдиного внеску помилок, які проявились у незастосуванні понижуючого коефіцієнту у попередніх звітних періодах, зводяться до того, що обчислення єдиного внеску здійснюється щомісяця на підставі бухгалтерських та інших документів, і що законодавством не передбачений перерахунок єдиного внеску за минулий період з метою застосування понижуючого коефіцієнту.

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, преамбули Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пункту 1 статті 4, пунктів 1, 2, 4, 12 частини другої статті 6, статті 7, пункту 8 статті 9 цього Закону, з огляду на який суди дійшли висновку, що платники єдиного внеску, до яких відноситься позивач, зобов'язані щомісячно подавати звіти про нараховані суми такого внеску, а також сплачувати його не пізніше 20 числа наступного місяця. При цьому, розмір єдиного внеску, що підлягає нарахуванню та сплаті платником - роботодавцем, обчислюється виходячи із фактично нарахованої працівникам заробітної плати, а також класу професійного ризику виробництва.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарська діяльність позивача відноситься до класу професійного ризику виробництва - 22, відповідно до якого розмір єдиного внеску становить 37,19%.

13 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року N 219-VIII, яким доповнено розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» пунктом 9-5, яким, з метою зменшення навантаження на фонд оплати праці, передбачено можливість застосування понижуючого коефіцієнту при обчисленні розміру єдиного внеску.

Так, цією нормою встановлено, що по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом (далі - коефіцієнт), якщо платником виконуються одночасно такі умови:

а) база нарахування єдиного внеску в розрахунку на одну застраховану особу в звітному місяці збільшилась на 20 і більше відсотків порівняно з середньомісячною базою нарахування єдиного внеску платника за 2014 рік в розрахунку на одну застраховану особу;

б) після застосування коефіцієнта середній платіж на одну застраховану особу в звітному місяці складе не менше ніж середньомісячний платіж на одну застраховану особу платника за 2014 рік;

в) кількість застрахованих осіб у звітному місяці, яким нараховані виплати, не перевищує 200 відсотків середньомісячної кількості застрахованих осіб платника за 2014 рік. Ця умова не застосовується до платників єдиного внеску, визначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону.

Зазначеною нормою також визначено формулу розрахунку понижуючого коефіцієнту, його розмір та обов'язок платника зазначити про його застосування у звіті.

Аналізуючи наведені норми суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, якщо платником єдиного внеску одночасно дотримано перелічених вище трьох умов (окрім платників до яких не застосовується третя умова), такий платник має право застосовувати визначений вищевказаною нормою понижуючий коефіцієнт, будь-яких інших умов для застосування понижуючого коефіцієнта законодавством не передбачено та встановили дотримання позивачем в спірний період (березень - вересень 2015 року), вищевказаних умов, передбачених пунктом 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Достовірність встановлених обставин відповідачем підтверджена під час перевірки, не заперечується та не спростовується під час судового розгляду.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII позивач набув право на застосування понижуючого коефіцієнту до розміру єдиного внеску.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що подання до контролюючого органу позивачем звітів про нарахування єдиного внеску за березень - червень 2015 року здійснено без застосування понижуючого коефіцієнта, проте, при нарахуванні та обчисленні єдиного внеску за липень та вересень 2015 року позивачем вказаний коефіцієнт застосовано. У звіті за серпень 2015 року позивачем відкориговані показники єдиного внеску, що підлягає сплаті, шляхом його зменшення на суму з урахуванням застосування понижуючого коефіцієнту за березень, квітень, травень та червень 2015 року, у зв'язку із тим, що в попередніх звітах, про застосування понижуючого коефіцієнта помилково не вказано.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про дотримання Товариством способу реалізації передбаченого законом права на зменшення навантаження на фонд оплати праці шляхом застосування понижуючого коефіцієнту до розміру належного до слати єдиного внеску.

Оцінюючи спірні правовідносини суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що правові підстави виправлення виявлених помилок у попередній звітності, врегульовані розділом V Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, та рядками 6 та 7 таблиці 1 звіту про нарахування єдиного внеску.

Суд визнає, що доводи податкового органу про те, що в спірний період позивач проводив працівникам виплати, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати і здійснював донарахування єдиного внеску до її рівня, що виключає право страхувальника на застосування понижуючого коефіцієнту обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції посиланням на пункт 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який містить виключний перелік умов - обставин, за яких не дозволяється застосування понижуючого коефіцієнту, і проведення працівникам виплат заробітку, які є меншими, ніж розмір мінімальної заробітної плати, здійснення відповідно до передостаннього абзацу частини п'ятої статті 8 цього Закону донарахувань єдиного внеску до рівня мінімальної заробітної плати не відноситься до вищевказаних обставин.

При нарахуванні єдиного внеску за спірний період, здійснені позивачем суми донарахування до мінімальної заробітної плати оподатковані ним за основною ставкою - 37,19%, ці донарахування не включені до розрахунку розміру понижуючого коефіцієнта, що вказує на те, що позивачем не занижено розмір єдиного внеску при застосуванні понижуючого коефіцієнту.

Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції здійснений ним висновок співпадає з позицією висловленою Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики в роз'ясненні щодо застосування положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (лист від 10 листопада 2015 року № 04-27/10-1785).

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що в спірних правовідносинах контролюючим органом фактично створено додаткову умову для застосування платником єдиного внеску понижуючого коефіцієнту, яка не передбачена положеннями пункту 9-5 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі №825/986/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер