Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.03.2018 року у справі №820/6320/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №820/6320/15

адміністративне провадження №К/9901/5146/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОШУК+» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Спаскіна О.А., Любчич Л.В., Сіренко О.І. від 28 жовтня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1, ФГВФО), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича (далі - уповноважена особа Фонду, відповідач 2), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОШУК+» (далі - третя особа), у якому з урахуванням уточнених позивних вимог просила:

- визнати протиправним пункт 2 Наказу Уповноваженої особи Фонду № 79-1 від 23 жовтня 2014 року;

- визнати протиправною фактичну відмову, оформлену листом Уповноваженої особи Фонду від 19 січня 2015 року № 163 щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку від 10 червня 2014 року б/н;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду вчинити дії та включити позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк Золоті Ворота» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- визнати неправомірними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо блокування виплат гарантованої суми відшкодування на підставі Рішення, оформленого Протоколом засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 226/14 від 16 жовтня 2014 року для вкладника ПАТ «Банк Золоті Ворота» та скасувати його в частині блокування виплат гарантованої суми відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Уповноваженою особою Фонду та ФГВФО безпідставно відмовлено у включенні позивача до реєстру вкладників, оскільки у відповідачів були відсутні підстави, визначені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання правочинів, укладених між позивачем та ПАТ «Банк Золоті Ворота», нікчемними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту передання зобов'язань неплатоспроможного банку перед його вкладниками приймаючому банку, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має такого зобов'язання щодо вчинення дії щодо виплат (повернення) коштів вкладникам. Крім того, у відповідачів не настав встановлений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» строк, коли вони повинні були складати Перелік вкладників та Загальний реєстр вкладників. У зв'язку з чим, права позивача по справі, на момент звернення до суду із позовом, не могли бути порушені, оскільки вони на той час не реалізовані. Стосовно позовної вимоги щодо визнання неправомірними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо блокування виплат гарантованої суми відшкодування на підставі Рішення, оформленого Протоколом засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 226/14 від 16 жовтня 2014 року для вкладника ПАТ «Банк Золоті Ворота», суд першої інстанції зазначив, що представник позивача у судовому засіданні не зміг обґрунтувати в розумінні приписів статті 71 КАС України підстави для задоволення адміністративного позову в цій частині.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що уповноважена особа наділена повноваження визнання нікчемними правочинів, стороною, яких є банк. Отже, визнання нікчемним правочину, укладеного між позивачем і ТОВ «ПОШУК+», є протиправним. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що пункт 2 Наказу Уповноваженої особи Фонду № 79-1 від 23 жовтня 2014 року в частині визнання нікчемною транзакції з переказу 24 червня 2014 року ТОВ «ПОШУК+» зі свого поточного рахунку в Банку 46640,00 грн безвідсоткової позики на поточний рахунок позивача в Банку не відповідає вимогами законодавства, як і дії ФГВФО щодо блокування виплат гарантованої суми відшкодування на підставі рішення, оформленого Протоколом засідання Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 226/14 від 16 жовтня 2014 року для вкладника ПАТ «Банк Золоті Ворота» ОСОБА_2

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 15 листопада 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 820/6320/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОШУК+» про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10 червня 2014 року між позивачем та ПАТ «Банк Золоті Ворота» укладено договір банківського рахунку б/№, відповідно до якого банк відкрив позивачу поточний рахунок в національній валюті за НОМЕР_1.

За умовами зазначеного договору банківського вкладу банк відкриває клієнту поточний рахунок в гривні та здійснює його розрахунково-касове обслуговування. Відповідно до пункту 8.1 договору поточний рахунок закривається, а дія договору припиняється за згодою сторін у випадках і на підставах передбачених цим договором, на інших підставах, передбачених чинним законодавством України.

Між позивачем та ТОВ «ПОШУК+» 16 червня 2014 року укладено договір безвідсоткової позики (поворотної фінансової допомоги) № 3, відповідно до якого підприємство надало позивачу тимчасову безпроцентну фінансову допомогу із власних коштів строком до 16 червня 2017 року.

На рахунок позивача, який є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Пошук+», 20 червня 2014 року товариство перерахувало грошові кошти у розмірі 46640,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням № 76 від 20 червня 2014 року та випискою по рахунку від 24 червня 2014 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 31 липня 2014 року № 456 «Про віднесення ПАТ «Банк Золоті Ворота» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 01 серпня 2014 року прийнято рішення № 67 про запровадження з 04 серпня 2014 року по 04 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича.

ПАТ «Банк Золоті Ворота» з 15 жовтня 2014 року розпочало виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився по 04 серпня 2014 року включно, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів здійснювалися протягом терміну дії тимчасової адміністрації через установи ПАТ «Комерційний банк «Стандарт».

Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Банк Золоті Ворота» на звернення позивача від 23 жовтня 2014 року листом № 5996 від 19 листопада 2014 року повідомила, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення тимчасово не здійснювати виплати вкладникам - фізичним особам, на рахунки яких внаслідок сумнівних операцій з пов'язаними юридичними особами отримані грошові кошти в період, коли банком не у повній мірі виконувались свої зобов'язання перед вкладниками та у провадженні УМВС України у Харківській області перебуває кримінальне провадження за вищевказаним фактом. Окрім того позивача повідомлено, що оскільки остаточного рішення у кримінальному провадженні не прийнято, підстав для ініціювання перегляду прийнятого рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на даний час не виявлено.

Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 114 від 31 жовтня 2014 року «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Золоті Ворота» продовжено тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Золоті Ворота» повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 04 грудня 2014 року.

Правлінням Національного банку України 04 грудня 2014 року прийнято постанову № 781 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Золоті Ворота».

На виконання вище вказаної постанови Національного банку України, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05 грудня 2014 року прийнято рішення № 142 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Золоті Ворота» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».

Листом Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «Банк Золоті Ворота» Єрмака В.О. № 163 від 19 січня 2015 року відмовлено позивачу у раніше направленій заяві від 26 грудня 2014 року про свою ідентифікацію, як вкладника, перевірку даних щодо обсягу належних виплат та включення до переліку вкладників ПАТ «Банк Золоті Ворота». У заяві від 26 грудня 2014 року позивач серед інших вимог також запитував про можливість включення його до Реєстру вкладників на підставі складеного Уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмаком Валерієм Олександровичем повного переліку вкладників цього банку, який за діючим законодавством затверджується рішенням Фонду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що позивача не включено до Реєстру активів і зобов'язань, що підлягають відчуженню не тільки з підстав проведення досудового слідства, а й за умови наявності ознак нікчемності правочинів із переказу коштів під видом безвідсоткової фінансової допомоги. Таким чином, Уповноважена особа фонду наголошує, що діяла в межах певної свободи дій на підставі наданих законом повноважень.

Представником позивача 16 грудня 2015 року подані заперечення на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в яких представником позивача зазначено, що зазначена касаційна скарга є необґрунтованою, а суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин та правильно визначив, що право позивача було порушено, застосувавши при цьому ефективний спосіб їх відновлення.

Третьою особою 17 грудня 2015 року подано заперечення на касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду, в якому ТОВ «ПОШУК+» підтримує доводи заперечення представника позивача на касаційну скаргу Уповноваженої особи, вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив характер правовідносин та визначив, що право позивача дійсно було порушено. Просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Уповноваженої особи фонду та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року відповідає не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Неправомірна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме, право на 46640,00 грн, які були передані на рахунок позивача в банку, створений відповідно до договору № б/н від 10 червня 2014 року.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 31 липня 2014 року № 456 «Про віднесення ПАТ «Банк Золоті Ворота» до категорії неплатоспроможних» на рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ « Банк Золоті Ворота» договору банківського рахунку б/н від 10 червня 2014 року, знаходилась сума 46640,00 грн.

Кошти на банківський рахунок позивача були зараховані 20 червня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення № 456 «Про віднесення ПАТ «Банк Золоті Ворота» до категорії неплатоспроможних» (до 31 липня 2014 року).

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

На підставі аналізу положень наведеної правової норми можна дійти до висновку про те, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «Банк Золоті Ворота». Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов'язковими для адміністративних судів.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати банківську операцію з переказу 24 червня 2014 року ТОВ «ПОШУК+» зі свого поточного рахунку в банку 46640,00 грн безвідсоткової позики на поточний рахунок позивача в банку, нікчемною та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, твердження скаржника про те, що даний правочин спрямований на заволодіння державними коштами, є безпідставним, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги про скасування пункту 2 наказу Уповноваженої особи Фонду колегія суддів вважає передчасним у зв'язку із наступним.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що наказ Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, у частині задоволення позовної вимоги щодо скасування пункту 2 наказу Уповноваженої особи Фонду постанова апеляційного суду підлягає скасуванню у силу вимог частини першої статті 351 КАС України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню у відповідній частині та залишенню без змін у іншій частині.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в Публічному акціонерному товаристві «Банк Золоті Ворота» Єрмака Валерія Олександровича задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року скасувати у частині задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправним пункту 2 Наказу Уповноваженої особи Фонду № 79-1 від 23 жовтня 2014 року.

У іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко