Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №583/436/17

адміністративне провадження №К/9901/34426/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - Міноборони) на постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2017 року (суддя Сидоренко Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (судді Калитка О.М., Калиновський В.А., Бондар В.О.) у справі № 583/436/17 за позовом ОСОБА_1 до Мінооборони, треті особи - Сумський обласний військовий комісаріат, (далі - Військкомат) Охтирський об'єднаний військовий комісаріат, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міноборони від 20 травня 2016 року № 36 оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; зобов'язати Міноборони розглянути питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 02 серпня 1986 року по 22 червня 1988 року на території Республіки Афганістан, де в той час велися бойові дії.

Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 24 жовтня 2014 № 3302 у позивача встановлено поранення голови, рук, контузія головного мозку, захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні і країнах, де велись бойові дії.

Уподальшому позивачу встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення голови, лівої руки, тулуба, контузія головного мозку, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 03 грудня 2014 року серії ААВ № 925139.

30 грудня 2015 року позивач звернувся до Військкомату із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, та надав копії необхідних документів.

Військкомат надіслав до Міноборони документи позивача для призначення виплати одноразової грошової допомоги.

20 травня 2016 року Міністерство оборони України за результатами розгляду поданих позивачем документів повернула їх на доопрацювання через відсутність документів, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Охтирський міськрайонний суд Сумської області постановою від 18 квітня 2017 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 червня 2017 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Міноборони не погодилося із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач не надав документів, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння або навмисного спричинення тілесного ушкодження. Згідно з наказом Міноборони від 26 жовтня 2016 року № 564, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за № 1497/29627 Комісія повноважна приймати рішення на підставі поданих документів. Покликався також на відсутність документів про те, що позивач отримав поранення у часі невдовзі після звільнення зі строкової військової служби, та на неправомірність висновків судів попередніх інстанцій про відсутність у Міноборони повноважень повертати документи на доопрацювання.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІII групи інвалідності (пункт «б» частини першої статті 162 Закону № 2011-ХІІ).

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі Міністерства, звідки його і звільнено, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в цих правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, в розмірі встановленому статтею 16 Закону № 2011-ХІІ.

Такими, що ґрунтуються на вимогах закону, є й рішення судів попередніх інстанцій про обов'язок Міноборони розглянути заяву, в якій порушується питання про призначення одноразової грошової допомоги, та про відсутність у цього органу повноваження направляти заяву і додані до неї документи для доопрацювання.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують вищенаведені основні правові висновки суду.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко