Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2018 року

Київ

справа №815/497/16

адміністративні провадження №К/9901/2948/18;К/9901/2950/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року (головуючий суддя Єфіменко К.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року (головуючий суддя Бітов А.І., судді - Милосердний А.І., Ступакова І.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського РВ ОМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - ГУ МВС України в Одеській області), Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУ НП в Одеській області), Приморського РВ ОМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - Приморський РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Одеській області від 4 листопада 2015 року №1616 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з 6 листопада 2015 року із займаної посади у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів) (далі - Положення № 114); поновити позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області; зобов'язати ГУ НП в Одеській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» у ГУ НП в Одеській області та видати відповідний наказ; стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральної шкоди у розмірі 10000 грн; звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову зазначав, що з серпня 2013 року він проходив службу в органах внутрішніх справ та з 13 лютого 2014 року займав посаду слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, що підтверджується записами у послужному списку.

Однак, 4 листопада 2015 року ГУ МВС України в Одеській області видано наказ № 1616 о/с, яким ОСОБА_2 звільнено з 6 листопада 2015 року з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення 114 (через скорочення штатів).

Позивач вказував, що ГУ МВС України в Одеській області, звільняючи за скороченням штатів, не вчинено заходів для забезпечення працевлаштування на службі в органах внутрішніх справ України при скороченні штатів, яке відбулось внаслідок ліквідації одного органу внутрішніх справ та створення іншого органу, не з'ясовано намір позивача подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ та не було запропоновано, а ні аналогічну посаду, а ні нижчу, ніж ту, на якій він проходив службу. Також, зазначав, що при його звільненні відповідачем порушені пункти 9-10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію», оскільки він виявив бажання проходити службу в Національній поліції, подавши 4 листопада 2015 року відповідну заяву до ГУМВС України в Одеській області. Звільнити його могли лише за результатами конкурсу або у разі невідповідності вимогам до поліцейських, однак такий конкурс він не проходив, а оскаржуваний наказ не містить обґрунтування його невідповідності вимогам до поліцейських.

Вважаючи дії ГУ МВС України в Одеській області протиправними, ОСОБА_2 з метою захисту своїх прав звернувся до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, позов задоволено частково. Зобов'язано ГУ МВС України в Одеській області змінити підставу звільнення ОСОБА_2 у наказі від 4 листопада 2015 року №1616 о/с на пункт 64 «з» Положення № 114 (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації). Визнано протиправним (безпідставним) звільнення ОСОБА_2 з посади 20 листопада 2015 року. Поновлено позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ГУ НП в Одеській області з 20 листопада 2015 року. Стягнуто з ГУ НП в Одеській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 7 листопада 2015 року по день поновлення на посаді, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення у розмірі 4370 грн. Допущено до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу стягнення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4370 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмолено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просили рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 16 та 28 листопада 2016 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційні скарги відповідачів, в яких зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, починаючи з 2 серпня 2013 року проходив службу в органах внутрішніх справ та з 13 лютого 2014 року займав посаду слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, що підтверджується записами у послужному списку.

Наказом УМВС України в Кіровоградській області від 4 листопада 2015 року № 1616 о/с ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходили з того, що ГУ МВС в Одеській області не дотримано процедури звільнення, яка встановлена Положенням № 114, яке не втратило сили та є спеціальним законодавством, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, звільненню має передувати процедура атестації працівника, як це передбачено пунктом 47 Положення № 114 та пунктом 1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 22 березня 2005 року № 181, з метою встановлення можливості подальшого використання на службі. Проте, звільненню позивача не передувало проведення атестації, жодної посади для подальшого проходження служби йому не було запропоновано. Відтак, ГУ МВС в Одеській області належним чином не була з'ясована можливість використання позивача для подальшого проходження служби.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 565-XII).

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв'язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

За приписами пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Водночас, на момент розгляду цієї справи Закон № 565-ХІІ втратив чинність та вступив у дію Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію».

Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», останній набирає чинності через три місяці з дня наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований в газеті Голос України 6 серпня 2015 року за № 141-142 і набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Враховуючи викладене, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набирають чинності з 7 серпня 2015 року.

Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За правилом встановленим пунктом 9 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Пунктом 10 Розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проходив службу в Приморському РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області

Наказом заступника Міністра внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» скорочено всі штатні посади органів МВС України, в тому числі і в Одеській області.

Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв'язку зі скороченням штатів.

Разом з тим, за змістом пункту 64 «г» Положення № 114 звільнення у зв'язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктами 9, 10, 11 розділу XI Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або неприйняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Таким чином, вищезазначені норми Розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» та Положення, на які йдеться посилання у оскаржуваному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 не відмовлявся від проходження служби, а навпаки, виявив бажання проходити службу в поліції, подавши відповідну заяву.

Необхідно зауважити, що Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваного наказу ГУ МВС України в Одеській області № 1616 о/с від 4 листопада 2015 року щодо звільнення позивача із займаної посади.

Разом з тим, згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалюючи постанову про поновлення ОСОБА_2 на роботі, суд першої інстанції рішенням зобов'язав відповідача поновити позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ГУ НП в Одеській області з 20 листопада 2015 року.

Згідно приписів частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Тобто, працівник поновлюється на тій же посаді, з якої відбувалось таке звільнення, а не на іншій роботі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача звільнено з посади слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 6 листопада 2015 року, а отже позивач і повинен бути поновлений на цій посаді з 7 листопада 2015 року.

Вказані помилки судом апеляційної інстанції виправлені не були.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною четвертою статті 351 вказаного Кодексу зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій необхідно змінити в частині зазначення дати поновлення на посаді та посаду на якій необхідно поновити ОСОБА_2

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року змінити.

Викласти абзаци другий, третій та четвертий резолютивної частини постанови Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року в наступній редакції: «Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 4 листопада 2015 року №1616 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 із займаної посади у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів).

Визнати протиправним звільнення Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області ОСОБА_2 з посади слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 6 листопада 2015 року.

Поновити ОСОБА_2 на посаді слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Приморського РВ ОМУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з 7 листопада 2015 року.».

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець