Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2018 року

Київ

справа №823/611/17

провадження №К/9901/17405/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 823/611/17

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Черкаської області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Файдюка В. В., суддів: Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В.,

в с т а н о в и в :

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Черкаської області, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді публічної служби, починаючи з 23 листопада 2016 до 18 квітня 2017 року.

Заява мотивована тим, що у зв'язку з безпідставним невиконанням з боку відповідача судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі останній перебував у вимушеному прогулі, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання такого судового рішення.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді публічної служби за період з 23 листопада 2016 по 18 квітня 2017 року в розмірі 68983,00 гривень.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 червня 2017 року скасовав постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року та прийняв нову, якою в позові відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що жодних розумних перешкод, які б унеможливлювали виготовлення відповідачем наказу про поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді не існує, попри все постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року в частині поновлення позивача на посаді не виконана ні в добровільному, ні в примусовому порядку.

Водночас у запереченні на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року визнано протиправним та скасовано наказ Прокурора Черкаської області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" від 05 липня 2016 року № 205к; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури з 05 липня 2016 року; стягнуто з Прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 липня 2016 року по 22 листопада 2016 року в сумі 68293, 17 гривень.

Після прийняття судового рішення позивач звернувсь до Прокуратури Черкаської області із заявою щодо його звільнення з органів прокуратури за власним бажанням, оскільки Київським апеляційним адміністративним судом 22 листопада 2016 року прийнято рішення про скасування наказу про його звільнення.

На подану заяву відповідачем надано відповідь від 23 листопада 2016 року, в якій роз'яснено, що питання, пов'язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до судового рішення шляхом видачі наказу про поновлення працівника на роботі та внесення змін до його трудової книжки згідно з пунктом 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 09 липня 1993 року № 58. При надходженні до Прокуратури Черкаської області постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року та волевиявлення ОСОБА_1 щодо поновлення на роботі судове рішення підлягатиме виконанню.

25 листопада 2016 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про поновлення його на роботі згідно з судовим рішенням з наступним звільненням за власним бажанням, до якої додав вступну та резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року.

Враховуючи, що вказаним судовим рішенням передбачалось поновлення ОСОБА_1 на роботі з 05 липня 2016 року, а саме з дати, коли він фактично ще перебував на посаді першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури, з відповідним стягненням коштів за цей день, які також ним були отриманні у день звільнення, 08 грудня 2016 року відповідачем подано до Київського апеляційного адміністративного суду заяву про роз'яснення виконання постанови суду від 22 листопада 2016 року, за результатами розгляду якої, суд апеляційної інстанції 26 січня 2017 року відмовив у її задоволенні.

Натомість, ухвалою від 26 січня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд виправив описку у своїй постанові від 22 листопада 2016 року, змінивши у мотивувальній та резолютивній частині дату поновлення ОСОБА_1 на роботі "з 05 липня 2016 року" на "з 06 липня 2016 року" та виправив арифметичну помилку суми середнього заробітку з "68293,17 грн." на "67603,34 грн.".

У лютому 2017 року до Прокуратури Черкаської області з відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України та Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області надійшли виконавчі листи Черкаського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року № 823/1056/16 про поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 липня 2016 року по 22 листопада 2016 року.

У зв'язку з тим, що зазначені виконавчі документи не відповідали ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, якою виправлено описки та арифметичні помилки у резолютивній частині постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, відповідач 13 лютого 2017 року звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із заявами про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Ухвалами Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, залишеними без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, виконавчі листи визнано такими, що не підлягають виконанню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із наявності у відповідача вини у затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.

Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про належне ставлення Прокуратури Черкаської області до процесу організації виконання судового рішення, тому підстави для стягнення коштів з відповідача відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України відсутні.

Верховний Суд в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції вважає помилковим, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, як то пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Водночас, частиною четвертою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення, обумовлено, що подання заяви про роз'яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Аналогічні приписи містяться у частині четвертій статті 254 КАС України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року передбачалось поновлення ОСОБА_1 на роботі з 05 липня 2016 року, а саме з дати, коли він фактично ще перебував на посаді першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури, з відповідним стягненням коштів за цей день, які також ним були отриманні у день звільнення, у зв'язку з чим 08 грудня 2016 року Прокуратура Черкаської області звернулась до суду апеляційної інстанції із заявою про роз'яснення виконання постанови суду від 22 листопада 2016 року, за результатами розгляду якої, суд апеляційної інстанції 26 січня 2017 року відмовив у її задоволенні.

Натомість, ухвалою від 26 січня 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд виправив описку у своїй постанові від 22 листопада 2016 року, змінивши у мотивувальній та резолютивній частині дату поновлення ОСОБА_1 на роботі "з 05 липня 2016 року" на "з 06 липня 2016 року" та виправив арифметичну помилку суми середнього заробітку з "68293,17 грн." на "67603,34 грн.".

Разом з цим, оскільки виконавчі документи не відповідали ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, якою виправлено описки та арифметичні помилки у резолютивній частині постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, відповідач 13 лютого 2017 року звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із заявами про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

За результатами розгляду справи ухвалами Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, залишеними без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, виконавчі листи визнано такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Частиною другою статті 257 зазначеного Кодексу встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 цього ж Кодексу передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення на роботі, слід зауважити таке.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Верховний Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

За такого правового врегулювання, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.

Отже, враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги.

Київський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року скасувати.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 травня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець