Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.11.2018 року у справі №812/484/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2019 року

Київ

справа №812/484/18

адміністративне провадження №К/9901/64744/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Свергун І.О. від 27 квітня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г. від 12 вересня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, у якому просив:

- визнати неправомірними дії чи бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з втратою працездатності в розмірі 144000,00 грн.;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь позивача одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності в розмірі 144000,00 грн.;

- визнати неправомірними дії чи бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 грн. у розрахунку за місяць за період з 07 листопада 2015 року по 31січня 2016 року у розмірі 14653 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року в розмірі 14653,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, визнано неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейського; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в разі втрати працездатності поліцейського у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності; визнано неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування ОСОБА_2 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року; стягнуто з Головного управління Національної поліції в Луганській області винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за листопад 2015 року 5040,00 грн., за грудень 2015 року 3454,83 грн., за січень 2016 року: (за період з 01 січня 2016 року по 20 січня 2016 року) 4064,51 грн., (за період з 21 січня 2016 року по 31 січня 2016 року) 425,80 грн., а всього за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 у розмірі 12985,14 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів, у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач що позивач отримав інвалідність внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Крім того суд зазначив, що довідка Головного управління Національної поліції в Луганській області від 08 серпня 2017 року № А-9439, є належним та допустимим доказом щодо безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області, а тому позивач має право на виплату винагороди за участь в антитерористичної операції з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області задоволено частково, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року в частині визнання неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування ОСОБА_2 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року скасовано, в цій частині ухвалено нову постанову, якою відмовлено у визнанні неправомірними дії Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування ОСОБА_2 винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року, в іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року залишено без змін.

Частково скасовуючи рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року, апеляційний суд виходив з того, що винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. Натомість, відповідачем не видавались накази, які б свідчили про те, що позивач виконував завдання керівництва штабу АТО, захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, відтак, відсутні законні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_2 винагороди за участь в АТО за період з 7 листопада 2015 року по 31 січня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Національної поліції України в Луганській області звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 19 жовтня 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 24 вересня 1996 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07 листопада 2015 року по 23 червня 2016 - в Головного управління Національної поліції в Луганській області.

22 червня 2017 року наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області № 430 о/с відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_2, старшого інспектора - чергового чергової частини сектору моніторингу Старобільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за пунктом частини першої статті 77 (через хворобу).

Відповідно до копії свідоцтва про хворобу, виданого 26 травня 2017 року № 181 Військово-лікарською комісією Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Луганській області» за направленням Старобільського ВП ГУНП в Луганській області, ОСОБА_2, отримав захворювання, пов'язане з проходженням служби в поліції, був визнаний непридатним до служби в поліції.

Згідно довідки до акта огляду Медико-соціальної експертної комісії від 15 червня 2017 року серії 12 ААА № 509337, позивачу з 01 червня 2017 року до 01 липня 2018 встановлено ІI групу інвалідності, за захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в поліції.

16 серпня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Луганській області із заявою про призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що він отримав ІІ групу інвалідності від хвороби, пов'язаної з виконанням службових обов'язків.

23 серпня 2017 року головним спеціалістом Головним управлінням Національної поліції в Луганській області складено висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, відповідно до статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».

Листом від 08 вересня 2017 року № 5288/111/22/05-2017 відповідач повідомив ОСОБА_2, що пакет документів уважно розглянуто та позивачу було призначено та нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 144000,00 грн. в установленому законом порядку, при надходженні коштів на рахунок Головного управління Національної поліції в Луганській області зазначена сума буде терміново перерахована позивачу.

Натомість, 20 грудня 2017 року засіданням комісії по встановленню правильності визначення умов для призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) інвалідності чи часткової втрати працездатності поліцейського Головного управління Національної поліції в Луганській області в Луганській області скасовано протокол від 23 серпня 2017 про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що статтею 97 Закону України «Про Національну поліцію» не встановлено випадків призначення одноразової грошової допомоги поліцейському, який отримав інвалідність до звільнення з поліції.

24 грудня 2017 року Головним управлінням Національної поліції в Луганській області винесено наказ № 5017, яким відмінено висновок про призначення грошової допомоги, зокрема, ОСОБА_2

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що законодавством не передбачена виплата одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, у випадках коли інвалідність встановлена до моменту звільнення, а не впродовж шести місяців після звільнення.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Луганській області, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

НОРМИ ПРАВА ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07 листопада 2015 року набрав чинності Закон № 580-VIII.

З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, прийнято Порядок № 4, який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.

Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таким чином, зазначене положення Закону застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):

1. причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;

2. інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;

3. причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 19 вересня 2018 року у справі № 373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 822/3788/17.

Отже, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач звільнений з лав Головного управління Національної поліції України в Луганській області через хворобу пов'язану з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ, інвалідність встановлено не пізніше шести місяців з дня звільнення, відтак, позовні вимоги в частині права на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 97 Закону України "Про Національну поліцію" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на

яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суд обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко