ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2019 року

Київ

справа №826/16872/14

адміністративне провадження №К/9901/8959/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І. А.,

суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсо-Вікна"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 (суддя Старова Н. Е., Файдюк В. В., Чаку Є. В. )

у справі № 826/16872/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсо-Вікна"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінсо-Вікна" (далі - позивач, ТОВ "Вінсо-Вікна") звернулося до Окружного адміністративного суду м.

Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки відносно позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ТМЦ СПЕЦТОРГ" за період з 01.05.2013 по
31.05.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 15.08.2013 № 624/22-01/33308473; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 15.10.2013 № 0005552201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2014 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.10.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на суму 1 229 174 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.12.2014 та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
25.02.2015 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.

Києва від 10.11.2014, закрити провадження у справі.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на службову записку ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 21.06.2013 № 2983/ДПІ/07-10/03, за якою надано висновок щодо наявності ознак фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської операції ТОВ "ТМЦ-Спецторг", не врахував, що така записка в матеріалах справи відсутня.

Посилання суду на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від
14.11.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від
25.03.2014 є безпідставним, оскільки в межах розгляду даної справи зроблено висновки щодо інших податкових періодів. Порушення відповідачем порядку проведення перевірки унеможливило надання позивачем первинних документів, які зберігалися на підприємстві та мали бути досліджені. Також, позивач посилається на порушення строків прийняття податкового повідомлення-рішення. Крім того, про проведення вказаної перевірки позивач дізнався лише під час проведення слідчих дій у кримінальному провадженні. Податкова інформація, зазначена в акті перевірки повинна бути перевірена на підставі належних та допустимих доказів.

Окрім того, позивач скористався своїм правом на застосування відносно нього податкового компромісу та у відповідності до вимог ~law19~ від
25.12.2014 звернувся з відповідною заявою № 25 за місцем реєстрації до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та 04.03.2015 платіжним дорученням № 907 у повному обсязі сплатив узгоджене податкове зобов'язання у розмірі 5% від визначеного податковим повідомленням-рішенням.

Відповідач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує. Вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
25.01.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.08.2013 по 15.08.2013 посадовою особою відповідача на підставі направлення від 09.08.2013 № 438/2240, наказу від 07.08.2013 № 432, згідно із підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Вінсо-Вікна" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ТМЦ-Спецторг" за період з 01.05.2013 по 31.05.2013, за результатами якої складено акт від 15.08.2013 № 624/2201/33308473 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 983 339 грн за травень 2013 року.

На підставі Акта перевірки, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.10.2015 № 0005552201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 229 174 грн, в тому числі 983 339 грн - за основним платежем та 245 835 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 15.08.2013 № 624/2201/33308473 та заперечень на касаційну скаргу фактичною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ "ТМЦ-Спецторг", які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними, оскільки в рамках кримінального провадження, порушеного стосовно посадової особи контрагента позивача, останній надав пояснення, в яких заперечує причетність до діяльності вказаного товариства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з правомірності висновків податкового органу щодо вчинення позивачем податкового правопорушення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відносини позивача з ТОВ "ТМЦ-СПЕЦТОРГ" ґрунтувалися на договорі про відступлення права вимоги №1305 від
14.05.2013 укладеного між ТОВ "Енергоспецмонтаж" (кредитор) та ТОВ "ТМЦ-СПЕЦТОРГ" (новий кредитор), за участю позивача (боржник), за умовами якого, кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе всі права і обов'язки кредитора по заборгованості боржника, що виникла за рахунками за травень 2013 року укладеним між кредитором та боржником на суму 5 900 034,04 грн.

На виконання умов договору, ТОВ "ТМЦ-СПЕЦТОРГ" були виписані податкові накладні від 31.05.2013 року № 71 на суму 500 034,04 грн. (у т. ч. ПДВ - 83 339,01 грн. ) та від 14.05.2013 року № 16 на суму 5 400 000,00 грн. (у т. ч. ПДВ - 900 000,00
грн. ).

Відповідно до рахунків на оплату ТОВ "Вінсо-Вікна" отримано первинні документи на придбання товару: видаткові накладні від 14.05.2013 року № 155 на суму 5400000,00 грн. (у т. ч. ПДВ - 900000,00 грн. ) та від 31.05.2013 року № 213 на суму 500034,04 грн. ; податкові накладні від 14.05.2013 року № 16 на суму 5400000,00 грн. (у т. ч. ПДВ - 900000,00 грн. ) та від 31.05.2013 року № 17 на суму 500034,04 грн.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції дослідивши докази, надані позивачем, на підтвердження реальності здійснення ним господарської діяльності за вказаний період, а саме копії: статуту ТОВ "Вінсо-Вікна", договору підряду №1405-13 від
14.05.2013, довідок про вартість виконаних робіт, актів приймання виконаних будівельних робіт, договору відступлення права вимоги №1305 від 14.05.2013 року, податкових накладних, виписки по особовому рахунку, які містяться в матеріалах справи, дійшла висновку, що позивачем не підтверджено доказами, які б відповідали вимогам статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", реальність отриманих/наданих робіт/послуг, та правомірність формування податкового кредиту по відносинам з вказаною юридичною особою.

З такими висновками суду апеляційної інстанції погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, виходячи з такого.

У постанові від 03.11.2015 у справі № 21-4471а15 де Верховний Суд України вказав, що ознакою дефектності первинних документів (у тому числі й податкових накладних) є пояснення посадових осіб постачальника, відібрані у рамках кримінальних справ, котрі заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, укладанні і підписанні первинних документів.

При цьому Верховний Суд України наголосив, що сам факт того, що на момент розгляду справи стосовно посадових осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами.

Водночас у постанові Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №21-170а16 міститься висновок, відповідно до якого обставини, засвідчені письмовими поясненнями посадових осіб контрагентів, щодо діяльності очолюваних ними підприємств (зокрема, такі що свідчать про підписання первинних документів невстановленими особами) не можуть залишитися неврахованим судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

У постанові від 12.01.2016 у справі № 21-3706а15 Верховний Суд України зазначив, що господарські операції фіктивних (нелегальних) підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таким чином, враховуючи доцільність здійснення таких операцій, їх економічний та господарський зміст, співрозмірність обсягу придбаних товарів/послуг та сум оплати, матеріали, які містяться в справі, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, колегія суддів вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції щодо непідтвердження реальності господарських операцій позивача з ТОВ "ТМЦ-СПЕЦТОРГ".

Щодо доводів позивача про досягнення податкового компромісу, то такі доводи позивача є безпідставними, оскільки рішеннями, що набрали законної сили у справі № 826/14090/15 встановлено правомірність рішення податкового органу щодо відмови у застосуванні процедури податкового компромісу за оскаржуваним в даній справі податковим повідомленням-рішенням.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінсо-Вікна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2015 у справі № 826/16872/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. А. ВасильєваСудді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко