Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.02.2018 року у справі №816/1712/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 816/1712/17

адміністративне провадження № К/9901/15968/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О. П.,

судді - Єзеров А. А., Кравчук В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 (суддя - Кукоба О. О.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від
20.12.2017 (судді - Старосуд М. І., Яковенко М. М., Лях О. П. ) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 26.10.2013 про державну реєстрацію земельної ділянки та зареєструвати право власності на земельну ділянку за позивачем.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29.11.2016 позивач звернулась до відповідача з заявою про державну реєстрацію земельної ділянки.

Листом від 08.12.2016 №99-1612-1626/2-16 відповідач повідомив позивача про документи, які необхідно надати Державному кадастровому реєстраторові для державної реєстрації земельної ділянки. Крім того повідомив про те, що на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 5321385300:00:025:0011) позивачу видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ 121285, який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за номером 434, зареєстрована в ДЗК 23.10.2013.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що за результатами звернення до відповідача з заявою про державну реєстрацію належної їй на праві приватної власності земельної ділянки дізналась, що відповідна земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі 26.10.2013. Стверджувала про те, що вона не зверталась до компетентних органів із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки, а відтак вважає, що відповідна ділянка перебуває у чужому незаконному володінні.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від
20.12.2017, закрито провадження у справі, оскільки даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Ухвалюючи рішення по закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно копії Поземельної книги та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер undefined, право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1.

Суди дійшли висновку, що у даній справі позивач фактично незгодна з реєстрацією у Державному земельному кадастрі речового права - права оренди земельної ділянки за орендарем ФОП ОСОБА_2, а тому даний спір стосується здійснення прав щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, тобто, є спором приватно-правового (цивільного) характеру, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З ухваленими судовими рішеннями не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди не в повній мірі встановили дійсні обставини справи, у зв'язку з чим дійшли помилкових висновків та ухвалили рішення, які підлягають скасуванню.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з даним позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції.

Зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі №520/13190/17, від 27.11.2018 у справі №820/3534/17, Велика Палата дійшла наступних висновків:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.".

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Виникнення спірних правовідносин у даній справі зумовлено незгодою позивача з реєстрацією у Державному земельному кадастрі речового права - права оренди земельної ділянки за орендарем ФОП ОСОБА_2 з підстав порушення її прав, як власника спірної земельної ділянки.

Таким чином, спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування, а стосується захисту її приватних інтересів, а саме права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України; у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Аналогічну норму закріплено й у ч. 1 ст. 19 ЦПК України (у редакції ~law15~), яка передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді, і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Статтею 16 ЦК передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, (..), їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, (..), якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, оскільки порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на її думку, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів, у зв'язку з чим юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо закриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись ст. 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

А. А. Єзеров

В. М. Кравчук