Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.09.2019 року у справі №336/364/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 336/364/17

адміністративне провадження № К/9901/43677/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О. П.,

суддів - Желєзного І. В., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від
04.07.2017р. (судді - Божко Л. А., Лукманова О. М., Круговий О. О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У січні 2017 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила:

зобов'язати відповідача провести їй перерахунок пенсії за віком із підвищенням її до розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність та провести відповідні виплати, починаючи з
01.01.2016р., з урахуванням раніше виплачених сум;

стягнути з відповідача на її користь витрати на правову допомогу у розмірі 1200
грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя та отримує пенсію за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", розмір якої станом на грудень 2016 року складає 1084,66 грн, що є меншим, ніж встановлений законом прожитковий мінімум.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07.02.2017р. позовні вимоги в частині періоду до 17.07.2016р. включно залишено без розгляду.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.05.2017р. позов задоволено частково.

Зобов'язано Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.

Запоріжжя провести перерахунок пенсії за віком позивачу відповідно до розміру прожиткового мінімуму на одну особу на місяць для осіб, які втратили працездатність, та провести відповідні виплати, починаючи з 18.07.2016р., з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від
04.07.2017р. скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

З ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції не погодилась позивач, подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено наявність відповідного трудового стажу та досягнення відповідного віку, оскільки частиною 3 статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Посилається на те, що пенсія для неї є основним та єдиним джерелом існування, а тому Конституція України гарантує їй отримання пенсії в розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до статті 46 Конституції України, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" передбачено, що установити, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 31.05.2014р. перебуває на обліку в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Судами встановлено, що загальний трудовий стаж позивача складає 24 роки 11 місяців 18 днів.

З листа Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.

Запоріжжя від 29.12.2016р. №335/К-1 позивачу стало відомо про те, що розмір її пенсії станом на 01.12.2016р. складає 1084,66 грн, з якої 652,76 грн - основний розмір пенсії та 382,94 грн - доплата до прожиткового мінімуму. При цьому позивача повідомлено про те, що пенсія розрахована вірно відповідно до вимог чинного законодавства. (а. с. 5)

Вважаючи такий розрахунок пенсії протиправним, оскільки розмір її пенсії є нижчим, ніж встановлений законом прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог закону підставою для проведення перерахунку пенсії є збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, право позивача на отримання від держави соціального захисту як непрацездатної за віком особи є безумовним, а його звуження є таким, що не ґрунтується на законі.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що гарантоване право позивача на отримання пенсії закріплено в положеннях Конституції України, яка має вищу юридичну силу.

Суд першої інстанції виходив з безпідставності посилань відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", якою передбачена щомісячна державна адресна допомога, оскільки цією постановою встановлюється саме мінімальний розмір пенсій для окремих категорій осіб, але ця постанова не містить приписів про виплату пенсій саме в такому розмірі, а також оскільки ні законодавством про пенсійне забезпечення, ні законодавством про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не передбачено застосування вказаної постанови Кабінету Міністрів України при нарахуванні державних пенсій.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що дії відповідача відповідають нормам чинного законодавства, здійснення перерахунку пенсії до розміру прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, при неповному трудовому стажі немає законних підстав, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №265 особам, в яких недостатньо страхового стажу для призначення пенсії в розмірі прожиткового мінімуму, надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. У зв'язку з чим апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення позову.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки апеляційного суду не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що страховий стаж позивача менший передбаченого частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімального стажу, відповідачем обчислено пенсію позивачу пропорційно до наявного стажу з врахуванням передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008р. №265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" допомоги, а тому апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, питання правомірності дій пенсійних органів під час призначення та виплати пенсії в меншому розмірі, ніж відповідний прожитковий мінімум, вже було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, з метою забезпечення єдності судової практики щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, розгляд аналогічної справи здійснено Судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, за наслідками якої прийнято постанову від 31.10.2018р. у справі №148/625/17.

Постановляючи зазначену постанову Верховний Суд виходив з того, що законодавством розмежовано поняття "пенсійні виплати" від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.

Держава взяла на себе зобов'язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.

Саме на виконання своїх зобов'язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови КМУ №265, Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" тощо.

Отже, колегія суддів судової палати дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч.3 ст.46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя ОСОБА_2 не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.

Враховуючи висновки Верховного Суду у зазначеній справі, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, в зв'язку з чим рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін, як таке, що прийняте відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суду апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустив, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2017р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Стародуб

І. В. Желєзний

В. М. Кравчук