Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №750/2250/17

адміністративне провадження №К/9901/20869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І. судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи: Національна поліція України, Управління поліції охорони в Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Литвиненко І.В. від 23 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Глущенко Я.Б., Кузьмишиної О.М., Пилипенко О.Є. від 05 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи: Національна поліція України, Управління поліції охорони в Чернігівській області, у якому просив:

визнати протиправною відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням 2 групи інвалідності у відповідності до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 № 850 (далі - Порядок № 850);

зобов'язати відповідача розглянути його заяву щодо призначення, нарахування і виплати вказаної допомоги.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що він проходив службу у відділу державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ в Чернігівській області. Відповідно до акта від 30 серпня 2016 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. У зв'язку із встановленням йому групи інвалідності, позивач неодноразово звертався до відповідачів із заявою про виплату йому допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму. Однак, рішенням Міністерства внутрішніх справ України від 08 грудня 2016 року позивачу відмовлено в призначенні одноразової допомоги.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2017, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після звільнення із служби в органах податкової міліції та встановлення інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Не погоджуючись з постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство внутрішніх справ України звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що правонаступниками Департаменту державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та відповідних державних установ Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, що ліквідуються в установленому законодавством порядку, є органи поліції охорони, відтак, рішення стосовно виплати компенсації повинно приймати Управління поліції охорони.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/2250/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 07 вересня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 01 серпня 1975 проходив службу в органах внутрішніх справ та 06 січня 2000 року наказом № 6 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за вислугою років.

Постановою військово-лікарської комісії ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області» від 06 червня 2016 року № 1 встановлено, що захворювання позивача (рак верхньої третини грудного відділу стравоходу II ступеня) пов'язане з виконанням останнім службових обов'язків.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 029963 від 30 серпня 2016 року, позивачу, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з виконанням останнім службових обов'язків, встановлено другу групу інвалідності безстроково.

20 вересня 2016 року та 18 жовтня 2016 року позивач звернувся до Управління поліції охорони в Чернігівській області та Міністерства внутрішніх справ України із заявами щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому другої групи інвалідності.

Листами від 20 жовтня 2016 року та від 11 листопада 2016 № 48-Н/43/45/01-2016 Управління поліції охорони у Чернігівській області повідомило позивача про направлення матеріалів для здійснення йому виплати одноразової грошової допомоги на розгляд до Департаменту поліції охорони та останні були повернуті без розгляду на адресу Управління. Крім того, Управлінням поліції охорони у Чернігівській області було зазначено, що розгляд матеріалів та прийняття рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги покладено виключно на Міністерство внутрішніх справ України, а тому позивачу повертаються надані ним документи для подальшого звернення до Міністерства внутрішніх справ України.

Листом від 08 грудня 2016 року № 15/2-71-2216 Департамент фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України повідомив позивача про те, що покриття витрат на виплату одноразової грошової допомоги має здійснюватися поліцією охорони за рахунок власних джерел надходження. Крім того, зазначив, що заяву позивача, разом з доданими до неї копіями документів, повернуто до Національної поліції України для вирішення порушеного позивачем питання, відповідно до вимог чинного законодавства України.

До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності працівника міліції затвердженого Кабінетом Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є, у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документів, зазначених в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги.

Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Однак, за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Таким чином, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію" відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію"; обов'язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 30 січня 2018 року по справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року по справі № 808/1866/16, від 13 лютого 2018 року по справі № 806/845/16 та від 15 травня 2018 року у справі № 161/16343/17

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 березня 2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І.Гриців

Н.В. Коваленко