Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.06.2019 року у справі №826/17204/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 липня 2019 року

Київ

справа №826/17204/14

касаційне провадження №К/9901/8075/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2015 (суддя Бояринцева М.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 (головуючий суддя - Романчук О.М., судді - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Прилукитваринмаш-холдінг» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

06.11.2014 Інспекція звернулась до суду із позовом до Товариства, у якому просила стягнути з Товариства заборгованість перед бюджетом у розмірі 4539367,23 грн.

02.12.2015 Інспекція подала до суду першої інстанції заяву про зміну позовних вимог, згідно якої просила стягнути з Товариства заборгованість перед бюджетом у розмірі 4628853,24 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 18.05.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі обґрунтовані тим, що в силу положень частини першої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, з огляду на що заявлені у даній справі вимоги Інспекції до Товариства, якого визнано банкрутом згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 18.03.2015 у справі № 15/46-б, підлягають розгляду Господарським судом міста Києва, з урахуванням того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2015 у справі № 15/46-б було прийнято до розгляду заяву Інспекції з майновими вимогами на суму 4539367,23 грн.

Інспекція оскаржила зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 28.08.2015 відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки не надали належної правової оцінки тому, що відповідно до положень частини четвертої статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на поданні відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.06.2019 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та призначив її до розгляду з 04.06.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Інспекції та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом; скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом.

Частиною третьою статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що з метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, здійснюється офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.

Згідно частини першої статті 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута з урахуванням вимог, установлених цим Законом, з числа арбітражних керуючих, якщо інше не передбачено цим Законом.

Частиною першою статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ліквідатор - це фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Положеннями частини другої статті 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов`язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими.

За визначеннями, наведеними у частини першій статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Абзацом 4 частини восьмої статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред`явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Ухвалюючи рішення про наявність підстав для закриття про провадження у даній справі, суди виходили з того, що вимоги Інспекції про стягнення з Товариства податкового боргу є вимогами поточного кредитора, які були прийняті Господарським судом міста Києва до розгляду згідно ухвали від 29.04.2015 у справі № 15/46-б.

Разом з цим, з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що: ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 у справі № 15/46-б розгляд вимог Інспекції про визнання кредитором банкрута на суму 4539367,23 грн. був відкладений на 16.11.2015, в мотивувальній частині якої вказано, що вимоги податкового органу визнано у розмірі 3310384,86 грн., решту вимог ліквідатор не визнає та зазначає про розбіжності у деклараціях, по яких заявлено заборгованість; ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2015 у справі № 15/46-б розгляд вимог Інспекції про визнання кредитором банкрута на суму 4539367,23 грн. був відкладений на 14.12.2015; ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2018 у справі № 15/46-б було прийнято заяву ГУ ДФС у м. Києві про визнання кредитором боржника на суму 4744648,65 грн., розгляд якої був призначений на 05.03.2018; ухвалами Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 та від 05.04.2018 у справі № 15/46-б розгляд заяви ГУ ДФС у м. Києві про визнання кредитором боржника на суму 4744648,65 грн. відкладався на 28.03.2018 та 23.04.2018 відповідно; ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 15/46-б було відмовлено ГУ ДФС у м. Києві у задоволенні заяви про визнання кредитором Товариства з грошовими вимогами на суму 4744648,65 грн., в мотивувальній частині якої вказано, що у 2015 році Інспекція звернулась із заявою про визнання грошових вимог до банкрута та просила визнати грошові вимоги (податкову заборгованість) у сумі 4628853,24 (з урахуванням уточнень) і ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 року грошові вимоги Інспекції було визнано повністю та віднесено їх до вимог третьої черги, що свідчить про те, що заявлені ГУ ДФС у м. Києві вимоги на суму 4744648,65 грн. вже було визнано ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015, а тому заява ГУ ДФС у м. Києві від 29.12.2017 задоволенню не підлягає.

При цьому, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація щодо ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 у справі № 15/46-б.

Крім іншого, в матеріалах справи наявна заява Інспекції, у якій вона повідомляє Окружний адміністративний суд міста Києва про те, що в провадженні адміністративний чи господарських судів України, або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав немає рішення цих органів з такого спору.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили, чи є заборгованість Товариства, яка є предметом спору у даній справі, та заборгованість, яка була заявлена Інспекцією як вимога до боржника у справі № 15/46-б, однією і тією заборгованістю, тоді як зазначені обставини входять до предмету дослідження та підлягають обов`язковому встановленню судом.

Згідно з частиною першої статті 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Як вбачається з доданого Інспекцією до позовної заяви розрахунку суми податкового боргу та доданих до цього розрахунку документів податкової звітності, податковий борг, який Інспекція просить стягнути, виник як до, так і після набрання чинності Податковим кодексом України.

Оцінюючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті доводів касаційної скарги, Верховний Суд у складі касаційного адміністративного суду вказує, що висновок суді про наявність підстав для закриття провадження у даній справі зроблений без повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними доказами.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства, визначені статтями 2, 13 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017), Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що Окружний адміністративний суд міста Києва, постановивши ухвалу від 18.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд, залишивши рішення суду першої інстанції без змін (ухвала від 11.08.2015) порушили норми процесуального права, у зв`язку з цим рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню, а ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна