ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №826/6665/16

адміністративне провадження №К/9901/21475/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів: Гімона М. М., Мороз Л. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 826/6665/18

за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", Благодійного фонду "Енергетичний центр ім. І. Люндіна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" до Національного банку України, треті особи: публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик", Міська молодіжна громадська організація "Центр соціальних та ділових ініціатив" про визнання протиправним та скасування рішення

за заявою Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України, постановленої 20 липня 2017 року колегією суддів у складі: Донця О. Є., Черпіцької Л. Т., Шведа Е. Ю., -

ВСТАНОВИВ:

Благодійна організація "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", Благодійний фонд "Енергетичний центр ім. І. Люндіна", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1", звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати протиправними та скасувати постанову Національного банку України від 05 квітня 2016 року № 234 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що оскаржувана постанова Національним банком України прийнята безпідставно та із порушенням норм чинного законодавства, тому є протиправною.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, позов Благодійної організації "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", Благодійного фонду "Енергетичний центр ім. І. Люндіна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1" задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року касаційну скаргу Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка Ігоря Івановича - залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року - без змін.

У жовтні 2017 року Національний банк України (в порядку глави 3 розділу ІУ Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15.12.2017) подав до Верховного Суду України заву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року відкрито провадження у справі.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви передано до Верховного Суду.

У ході розгляду справи судами встановлено, що постановою правління Національного банку від 04.04.2016 № 231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних" ПАТ "КБ "Хрещатик" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.

05.04.2016 Національним банком України прийнято постанову № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", згідно з якою Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено до категорії неплатоспроможних, а постанову від
04.04.2016 № 231/БТ визнано такою, що втратила чинність.

Згідно з оскаржуваною постановою, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено до категорії неплатоспроможних, а також визнано такими, що втратили чинність постанови Правління НБУ від 19.03.2015 № 189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" та від 04.04.2016 № 231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних".

Вказану постанову було прийнято за наслідками розгляду пояснювальної записки Департаменту банківського нагляду про необхідність віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та інформації, викладеної у доповідній записці Департаменту банківського нагляду від 04.04.2016 № В/20-0003/36223/БТ, складеній за результатами безвиїзного банківського нагляду за діяльністю ПАТ "КБ "Хрещатик".

Згідно із постановою Правління НБУ від 04.04.2016 № 231/БТ, в зв'язку з допущенням ПАТ "КБ "Хрещатик" зменшення на 5 і більше відсотків значення нормативу миттєвої ліквідності (Н4) нижче мінімума нормативного значення п'ять і більше разів протягом березня 2016 року ПАТ "КБ "Хрещатик" віднесено до категорії проблемних

За даними звітності за формою № 1Д "Баланс" станом на 05.04.2016 Банк має невиконані вимоги кредиторів у сумі 138 млн. грн.

Постановою Правління НБУ від 31.12.2015 № 1002/БТ затверджено необхідний обсяг докапіталізації Банку в сумі 4,77 млрд. грн.

Національним банком України визначений значний обсяг активних операцій з пов'язаними з ПАТ "КБ "Хрещатик" особами, який станом на 01.12.2015 становив 6,4 млрд. грн. або 1097 % від регулятивного капіталу за встановленого нормативного значення не більше 25%.

Листом від 31.03.2016 № 16-15/2-077 ПАТ "КБ "Хрещатик" надав до НБУ план реструктуризації, затверджений рішенням загальних зборів акціонерів Банку.

За інформацією куратора Банку, 02.04.2016 та 04.04.2016 Банком введені в ОБД платіжні документи щодо перерахування з поточних рахунків суб'єктів господарювання на поточні рахунки фізичних осіб кошти на загальну суму 43 млн. грн. з призначенням платежу "надання позики" та "надання поворотної фінансової допомоги". 04.04.2016 проведено зазначені платежі на загальну суму 20 млн. грн., що збільшило гарантовану суму відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Також, 04.04.2016 відбулося погашення кредитної заборгованості ТОВ "Конверсія" у сумі 282 млн. грн.

За даними статистичної звітності ПАТ "КБ "Хрещатик" за формою № 611 "Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції" станом на 01 квітня 2016 року відбулося зменшення розміру регулятивного капіталу та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) до однієї третини від мінімального рівня, встановленого Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368.

Встановлено при здійсненні Банком діяльності порушення Інструкції № 368 щодо нормативу миттєвої ліквідності (Н4), нормативу короткострокової ліквідності (Н6), нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативу великих кредитних ризиків (Н8), нормативу максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9), а також ліміту загальної довгої та відкритої валютної позиції банку (Л13-1).

Зважаючи на вказані обставини, відповідач прийшов до висновку, що прийняття постанови про віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до неплатоспроможних на підставі статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" буде адекватним вчиненим Банком порушенням та рівню загрози інтересам вкладників чи інших кредиторів Банку.

Не погоджуючись з постановою Національного банку України від 05.04.2016 № 234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", Благодійна організація "Благодійний фонд "Богдана Гаврилишина", Благодійний фонд "Енергетичний центр ім. І. Люндіна", Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус-1 ", як вкладники Комерційного банку "Хрещатик", звернулись до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, покликався на те, що частини 8, 9 статті 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" допускають протилежну фактичну і правову ситуацію, оскільки нормативні конструкції цих приписів, які виражені у словосполученнях "протягом 180 днів з дня.." та "не пізніше ніж через 180 днів", передбачають прийняття НБУ рішень щодо проблемного банку ще до того, як він приведе свою діяльність у відповідність до вимог законодавства.

На думку судів попередніх інстанцій, приписи частин шостої, восьмої та дев'ятої статті 75 Закону є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності.

У спірних правовідносинах Національним банком України при прийнятті оскаржуваної постанови не було дотримано законодавчо визначеної процедури, а саме, строку для віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних та прийнято вказане рішення в перший день початку 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства.

Також касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що оскаржуваною постановою НБУ порушуються права позивачів, оскільки вони є вкладниками банку у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також в тексті оскаржуваної постанови зазначено, що прийняття постанови про віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до неплатоспроможних на підставі статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" спрямоване на захист інтересів вкладників, що свідчить, що даним актом регулюються також і правовідносини з вкладниками Банку, а відтак позивачі не позбавлені права на звернення до суду з даним позовом.

В поданій заяві Національний банк України, покликаючись на неоднакове застосування одних і тих норм матеріального права, а саме ст.ст. 75, 76, 79 Закону України "Про банки та банківську діяльність", що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у справі № 826/6665/16 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Як на обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом ст. 79 Закону України "Про банки та банківську діяльність", заявником подано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 09.02.2012 (К/9991/19230/11-С),
09.06.2016 (К/800/4153/16), 17.11.2016, а також копії постанов Верховного Суду України від 15.12.2015 (справа № 800/206/15), від 28.02.2017 (справа № 800/590/16) та копію ухвали цього ж суду від 17 листопада 2016 року (справа № 826/23882/15).

Крім того, Національним банком України до заяви долучено копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.02.2017 (справа №К/800/22730/16), яка, на думку заявника, свідчить про неоднакове застосуваннями судом касаційної інстанції ст.ст. 75, 76 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Крім того, Національним банком України подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю представника Національного банку України.

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Громадської організації "Центр соціальних та ділових ініціатив" також надійшли клопотання про розгляд справи у судовому засіданні за участю їх представників.

Також Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заявлено клопотання про передачу справи № 826/6665/16 (К/9901/21475/18) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо заявлених клопотань Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Громадської організації "Центр соціальних та ділових ініціатив" про розгляд справи у судовому засіданні за участю їх представників, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу 7 "ПЕРЕ10 ІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" КАС України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, зокрема, розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Вивчивши подані клопотання та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обставин для призначення даної справи для розгляду у відкритому судовому засіданні, а тому клопотання Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Громадської організації "Центр соціальних та ділових ініціатив" задоволенню не підлягає.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) про передачу даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У своєму клопотанні Фонд вказує на те, що скасування рішень Банку, які породили наслідки, є неналежним способом захисту, не відновлює ті права, про порушення яких заявляє позивач та тягне за собою позбавлення можливості вкладників та кредиторів банку задовольняти свої кредиторські вимоги, у тому числі і вимоги Фонду, створює необґрунтоване навантаження на Державний бюджет України. А тому, на думку Фонду, дана справа містить виключну правову проблему і її передача, відповідно до частини 5 статті 346 КАС України, необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

У своєму клопотанні Фонд, керуючись частиною 6 статті 346 КАС України, ставить питання щодо предметної підсудності цієї справи. Зазначає про наявність приватноправового інтересу даного спору, оскільки позивач звернувся до суду за захистом своїх корпоративних прав, а тому ним неправильно обрано, на думку Фонду, спосіб захисту своїх прав, адже належним способом в даному випадку буде відшкодування шкоди, а не оскарження рішення регулятора щодо застосування заходів впливу до іншої особи.

Стосовно підстав, що наведені у клопотанні відповідно до статті 346 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), колегія суддів зазначає, що дані умови для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду стосуються права суду, що переглядає справу у касаційному порядку. В даному випадку здійснюється перегляд справи не в касаційному порядку, а перегляд рішення Верховним Судом після касаційного перегляду. Дана стадія була передбачена Главою 3 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року).

У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 1 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу (15 грудня 2017 року), зокрема, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, встановлені у статті 346 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до заяв про перегляд рішень суду касаційної інстанції.

Окрім того, заявник як на підставу для передачі справи посилається на пункт 2 розділу VII "Перехідних положень" КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), зазначаючи, що справа у подібних правовідносинах розглядалась Верховним Судом України у складі суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах, оскільки одним із аспектів є питання порушеного корпоративного права позивача, що віднесено до господарської юрисдикції.

Відповідно до пункту 2 частини 1 Розділу VII "Перехідних положень" КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Абзацом 2 частини 2 статті 241 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) передбачено, якщо судове рішення в адміністративній справі оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України.

Отже, підставою для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду адміністративної справи, провадження в якій відкрито за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України, є неоднакове застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції. До 15 грудня 2017 року це було підставою для передання цієї справи на розгляд спільного засідання відповідних судових палат Верховного Суду України.

Враховуючи відсутність у заяві Фонду посилань на вказані обставини, ця справа не підлягала б розгляду на спільному засіданні палат Верховного Суду України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання Фонду щодо передачі справи № 826/6665/16 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

Щодо заяви Банку про перегляд судового рішення внаслідок неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду, перевіривши наведені у заяві доводи, приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Статтею 235 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) встановлено, що Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених Статтею 235 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмету правового регулювання, умов застосування правових норм та однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У заяві Банку, зокрема, містяться доводи в контексті неоднакового застосування статті 79 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (надалі - ~law30~), щодо відсутності у вкладника банку права на оскарження рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, оскільки дане рішення, на думку заявника, порушує лише права особи, до якої був застосований відповідний захід впливу, а не права вкладника банку.

Що стосується поданих для порівняння постанов Верховного Суду України від
15.12.2015 (справа № 800/206/15) та від 28.02.2017 (справа № 800/590/16), колегія суддів зазначає, що дані рішення випливають з інших правовідносин, а тому не можуть слугувати підставною для перегляду ухвали касаційного суду у даній справі. Так, як вбачається з поданих постанов Верховного Суду України, предметами розгляду справ були позовні вимоги фізичних осіб до Президента України про визнання незаконним акта Президента України. Предметом розгляду справи № 826/6665/16 є скасування постанови Національного банку України від 05 квітня 2016 року № 234 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2016 року справа № 826/23882/15 (провадження №К/800/4153/16), що також надана заявником для порівняння, суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові та погодився з їх висновками про те, що, зокрема, постанова Правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 665/БТ "Про віднесення ПАТ "Юніон Стандарт Банк" до категорії неплатоспроможних" та рішення Фонду від 2 жовтня 2015 року № 182 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Юніон Стандарт Банк" та делегування повноважень тимчасової адміністрації банку" прийняті у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України, оскільки суди встановили, що проведення в період дії обмежень операцій з готівкою в значних обсягах свідчить про здійснення ПАТ "ЮСБ Банк" діяльності, яка могла призвести до погіршення фінансового стану фінансової установи, що у свою чергу ставило під загрозу безпеку коштів, довірених банку вкладниками та іншими кредиторами внаслідок втрати ним ліквідності. При цьому банк мав повідомити НБУ про заходи, які вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, проте у встановлений строк ПАТ "ЮСБ Банк" не повідомив НБУ про відповідні заходи.

Крім цього, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів позивача про те, що оспорювані рішення, прийняті відносно ПАТ "ЮСБ Банк" у сфері публічно-правових відносин, порушують передбачені статтею 25 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI "Про акціонерні товариства" права позивача як акціонера товариства, оскільки ці рішення є актами індивідуальної дії, тобто зазначені акти стосуються конкретних осіб у сфері публічно-правових відносин та породжують конкретні адміністративно-правові відносини, обумовлені цими актами, а тому судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду України від 17 листопада 2016 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи № 826/23882/16 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2016 року

В ухвалі, про перегляд якої подано заяву, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржуваною постановою порушуються права позивачів саме як вкладників банку, а не його акціонерів.

Таким чином, правовідносини в ухвалі, яка подана для порівняння та ухвалі, про перегляд якої подано заяву, не є подібними.

Що стосується поданої ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 лютого 2012 року, якою залишено без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2011 року про залишення без розгляду позовної заяви, у зв'язку з тим, що вона подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, колегія суддів зазначає, що в наведеній ухвалі касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що при оскаржені постанови НБУ належною стороною має бути не вкладник, а лише ВАТ КБ "Надра", оскільки банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суд у встановленому порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України або його посадових осіб, а так само рішення, дії чи бездіяльність тимчасового адміністратора, ліквідатора та залучених ними осіб (ст. 99 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Натомість, в поданій заяві Національним банком України ставиться питання про неоднакове застосування ст. 79 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто, в ухвалі, про перегляд якої подано заяву застосована інша норма права.

Колегія суддів акцентує увагу, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Порівняльний аналіз ухвали Вищого адміністративного суду України від 09 лютого 2012 року та рішення, про перегляд якого подано заяву, свідчить про те, що, у цих справах застосовано відмінні редакції Закону України "Про банки і банківську діяльність" та різні норми Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Частиною 1 статті 244 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суд відмовляє у задоволенні заяви, зокрема, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви Національного банку України в наведеній частині.

Що стосується доводів заявника про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" слід вказати наступне.

Національним банком України, як на обгрунтування неоднакового застосування статей 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", до заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2017 року (касаційне провадження № К/800/22730/16), в якій касаційний суд виходив з того, що прийняття рішень про віднесення банку до категорії проблемних та до категорії неплатоспроможних (та визначення строків їх прийняття в межах передбаченого законодавством періоду) є виключним (дискреційним) повноваженням Національного банку.

Національний банк відповідно до законодавства наділений виключними повноваженнями самостійно визначати, зокрема адекватність застосованого заходу впливу виявленим порушенням, оскільки саме Національний банк України як суб'єкт владних повноважень наділений правом та має об'єктивні можливості безпосередньо оцінювати показники діяльності банку.

Отже, Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних в залежності від ситуації, що склалася в діяльності банку, саме протягом та не пізніше 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних.

Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що рішення Національного банку України щодо віднесення ПАТ "Банк "Юнісон" до категорії неплатоспроможних на 35 день після визнання його проблемним є обґрунтованим і прийняте відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Разом з тим, в ухвалі від 20.07.2017 у справі № 826/6665/16, про перегляд якої подано заяву, касаційний суд виходив з того, що Закону України "Про банки і банківську діяльність" України "Про банки та банківську діяльність" допускають протилежну фактичну і правову ситуацію, оскільки нормативні конструкції цих приписів, які виражені у словосполученнях "протягом 180 днів з дня.." та "не пізніше ніж через 180 днів", передбачають прийняття НБУ рішень щодо проблемного банку ще до того, як він приведе свою діяльність у відповідність до вимог законодавства.

Касаційний суд вказав, що приписи частин шостої, восьмої та дев'ятої статті 75 Закону є нечіткими, неузгодженими і непередбачуваними у застосуванні, адже допускають декілька варіантів юридично значимої поведінки суб'єктів правовідносин та множинне розуміння їх прав та обов'язків, що є порушенням принципу правової визначеності.

Враховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Національним банком України при прийнятті оскаржуваної постанови не було дотримано законодавчо визначеної процедури, а саме, строку для віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних та прийнято вказане рішення до спливу 180-денного строку, наданого чинним законодавством банку, віднесеному до категорії проблемних для приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства.

Таким чином, вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Усуваючи розбіжності у неоднаковому застосуванні касаційним судом одних і тих же норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:

щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або

значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються:

за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів;

щодекади - два і більше разів;

4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Згідно ч. 6 ст. 75 Закону України "Про банки І банківську діяльність" передбачено, що проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право "прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що у відповідності до положень ст. 75 Закону України "Про банки І банківську діяльність" період до 180 днів проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства та протягом семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, а Національний банк України приймає рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про банки і банківську діяльність" не надає банку чітко 180 днів для приведення своєї діяльності у відповідність з вимогами законодавства, а строк 180 днів вказує на невизначений проміжок часу, протягом якого Національний банк України може прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, це може бути будь-який момент, але не пізніше 180 днів. Тобто, Національному банку України надано право прийняти таке рішення будь-коли на власний адміністративний розсуд, однак не пізніше 180 днів після віднесення банку до категорії проблемних, за наявності передбачених законом підстав з урахуванням вчинених банком заходів.

Зазначене вказує на помилковість висновків у судових рішеннях, постановлених судами у вказаній справі.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 76 Закон України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

З змістовного аналізу ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" вбачається, що внаслідок віднесення банку до категорії проблемних з наданням 180 денного терміну для приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства обов'язково слідує прийняття рішення про визнання банку неплатоспроможним на підставі п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність". В інших випадках за наявності підстав, визначених п. 2, 3, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України зобов'язаний віднести банк до категорії неплатоспроможних незалежно від перебування банку в категорії проблемних та надання строку для приведення своєї діяльності у відповідність до законодавства.

Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.

Верховний Суд, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС компетенції, позбавлений можливості встановлювати необхідні обставини у цій справі та усувати ті порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду.

Судами під час розгляду справи не встановлено конкретних правових підстав для віднесення Національним Банком України ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних, не надано правового обґрунтування з метою чіткого розмежування законодавчого підґрунтя для визнання Банку неплатоспроможним та співвіднесення обставин видання постанови НБУ із конкретною правовою нормою статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (адже оскаржувана постанова НБУ не містить такого посилання), що унеможливлює постановлення остаточного судового рішення Верховним Судом у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що для ухвалення рішення по суті позовних вимог з урахуванням наведеного вище правового висновку Верховного Суду необхідно повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, а саме: наявність конкретної підстави з переліку, визначених ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", для віднесення ПАТ "КБ "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних з підтвердженням їх належними і допустимими доказами, та дати їм правову оцінку відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

У зв'язку з цим постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід вжити передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 243 КАС України суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частин 1 , 2 статті 243 КАС України.

За наявності підстав, передбачених частин 1 , 2 статті 243 КАС України, суд має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції;

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій, не було встановлено вищенаведених обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про часткове задоволення заяви НБУ та скасування постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року у справі № 826/6665/16 (провадження № К800/15366/17, К/800/15779/17, К/800/15968/17) з переданням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України) в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.

У задоволенні клопотань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та Громадської організації "Центр соціальних та ділових ініціатив" щодо розгляду справи з повідомленням та викликом учасників справи відмовити.

Заяву Національного банку України про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року у справі № 826/6665/16 (провадження № К/800/15366/17, К/800/15779/17, К/800/15968/17) задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 року (провадження № К/800/15366/17, К/800/15779/17, К/800/15968/17).

Справу № 826/6665/16 передати на розгляд до суду першої інстанції - Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

А. Ю. Бучик

М. М. Гімон

Л. Л. Мороз

Судді Верховного Суду