ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №812/1312/18

адміністративне провадження №К/9901/67646/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л. Л., Кравчука В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (суддя Кисельова Є. О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року (головуючий суддя Геращенко І. В., судді: Арабей Т. Г., Міронова Г. М. ) у справі № 812/1312/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі по тексту - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною відмову відповідача, викладену в листі № М-1832/0-382/0/37-18 від 10 квітня 2018 року, у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 10 квітня 2018 року № М-1832/0-382/0/37-18 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 05 липня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, на підставі пакету документів, наданих ОСОБА_1 до заяви від 05 липня 2017 року, із урахуванням висновків суду, викладених у постанові Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі №812/1559/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області задоволено. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі №812/1312/18 скасовано. Прийнято нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 05 липня 2017 року звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, до якої були додані копії паспорту, ідентифікаційного коду та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Листом від 21 липня 2017 року № М-1832/0-1424/6-17 відповідач, посилаючись на норми статті 134 Земельного кодексу України, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними, повідомив позивачеві про те, що у відповідача немає підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, у справі № 812/1559/17 відмову відповідача, викладену в листі № М-1832/0-1424/6-17 від 21 липня 2017 року, визнано протиправною, зобов'язано повторно розглянути заяву позивача від 05 липня 2017 року.

На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року у справі № 812/1559/17 відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 05 липня 2017 року (зареєстрована за № М-1832/0/5-17 від 13 липня 2017 року), на яку листом від 10 квітня 2018 року за № М-1832/0-382/0/37-18, відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до вказаного листа відповідачем відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на підставі статей 3, 4, 118 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про землеустрій", постанови Кабінету Міністрів України № 413, наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 20 березня 2018 року № 64 та повідомлено позивача про неможливість надання земельної ділянки у власність, оскільки зазначена у заяві земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області. Крім того, відповідачем запропоновано позивачу обрати земельну ділянку згідно затвердженого переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, які розміщено на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області.

Листом від 08 травня 2018 року № М-1832/0-518/0/37-18 відповідачем на адресу позивача направлено доповнення до листа "Про розгляд заяви від 10 квітня 2018 року", відповідно до якого відповідач із посиланням на статтю 118 Земельного кодексу України та статтю 45 Закону України "Про землеустрій" повідомив позивача про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, у зв'язку з тим, що відсутня схема землеустрою на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки Головним управлінням Держгеокадастру в Луганській області було надано листами позивачу дві протилежні за змістом відмови. При цьому надання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність. Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що належним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Суд також вказав на те, що вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключних повноважень та компетенції відповідача, тому суд не може підміняти собою орган, якому належать дискреційні повноваження щодо прийняття рішення щодо такого питання.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці такого проекту, оскільки особа має право замовити його розробку самостійно. Відмова відповідного органу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить повністю скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року та частково скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач, не зважаючи на висновки суду у справі №812/1559/17, листом повторно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з аналогічних підстав. На думку скаржника, суд першої інстанції в даному випадку помилково вважав, що ефективним способом захисту порушеного права буде саме зобов'язання відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання, оскільки Головне управління Держгеокадастру в Луганській області вже не прийняло до уваги висновки, викладені в постанові суду у справі №812/1559/17. Суд першої інстанції помилково вважав повноваження відповідача дискреційними, тому як принцип верховенства права в даному випадку є пріоритетним над дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень, а відновити порушене право не можливо іншим шляхом. З приводу висновків апеляційного суду, скаржник вказав на те, що останній не правильно тлумачить норми статі 118 ЗК України, оскільки право на розроблення проекту землеустрою могло б виникнути у позивача лише у разі ненадання відповідачем мотивованої відмови у встановлений законом строк, втім, у місячний строк Головним управлінням Держгеокадастру в Луганській області було надано позивачу листа, в якому вказано про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін. Наголошено на тому, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність.

Звертаючись до суду з позовом до відповідача, позивач намагався усунути перешкоди у реалізації його права, якої у дійсності немає. Також відповідачем вказано на дискреційність наданих їм повноважень щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України "Про землеустрій".

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Згідно з частиною 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частиною 1 статті 118 ЗК України. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 6 статті 118 ЗК України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених Частиною 6 статті 118 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених частини 7 статті 118 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини 7 статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.

Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а).

Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абзацу 3 частини 7 статті 118 ЗК України.

Вказана правова позиція викладена і постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а

Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

В межах даного адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив ОСОБА_1 відповідь у формі листа. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, наданий відповідачем лист від 10 квітня 2018 року № М-1832/0-382/0/37-18, як і доповнення до нього у формі листа від 08 травня 2018 року № М-1832/0-518/0/37-18, в якому Головним управлінням Держгеокадастру в Луганській області надано позивачу інформацію стосовно того, що бажана до відведення земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, а в подальшому повідомлено, що на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області відсутня схема землеустрою, не може сприйматися судом як належна відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", без дотримання вимог частини 2 статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого ОСОБА_1 клопотання.

З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмова Головного управління Держгеокадастру в Луганській області, оформлена листом, як правильно вказав суд першої інстанції, мотивована лише тим, що бажана земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, без зазначення посилання на конкретну підставу, визначену частиною 7 статті 118 ЗК України, як на підставу для відмови у наданні дозволу.

Матеріали справи свідчать про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №812/1559/17, оскільки відповідач повторно надав позивачу відмову у формі листа з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, приписи вказаного судового рішення проігнорував.

Оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення у справі №812/1559/17 повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Луганській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції стосовно того, що надана відповідачем відмова у формі листа не є рішенням суб'єкта владних повноважень, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини 2 статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.

За такого правового регулювання Верховний Суд вважає, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, яка замовила і розробила проект землеустрою всупереч відмові у наданні такого дозволу, а тому може бути предметом судового оскарження.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

За такого правового підходу, який висловлено судом апеляційної інстанції втрачається сенс у першій стадії земельно-правової процедури щодо звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, тобто позбавляє цю дію її юридичного (правового) значення.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, відповідно до якої колегія суддів відступила від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №804/3703/16, що рішення суб'єкта владних повноважень на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою не має правового значення і не порушує прав особи.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 812/1312/18 скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Луганській області, викладену в листі № М-1832/0-382/0/37-18 від 10 квітня 2018 року, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства;

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Луганській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

Л. Л. Мороз

В. М. Кравчук,

Судді Верховного Суду