Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.05.2019 року у справі №591/1484/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2019 року

Київ

справа №591/1484/17

адміністративне провадження №К/9901/37423/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (суддя Перцова Т. С. ) у справі №591/1484/17 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Сумської міської ради, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо безперервного забезпечення надання мешканцям будинку НОМЕР_1, в тому числі йому, житлово-комунальних послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій необхідного рівня та якості за економічно обґрунтованими тарифами, здійсненні контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг:

зобов'язати відповідача вчинити невідкладні дії по забезпеченню надання мешканцям будинку АДРЕСА_2, в тому числі йому, необхідного рівня та якості житлово-комунальних послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за економічно обґрунтованими тарифами, здійсненні контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 14 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з огляду на несплату останнім судового збору.

При цьому відповідно до мотивувальної частини вказаної ухвали апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, оскільки доказів на підтвердження незадовільного майнового стану скаржником не надано.

На виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 подано заяву про звільнення від сплати судового збору, в якій зазначено, що позивач є безробітним, отримує від держави субсидію на сплату житлово-комунальних послуг.

На підтвердження вказаних обставин до заяви долучено копію трудової книжки та копії повідомлень виконавцями житлово-комунальних послуг про нараховану оплату за надані послуги з газопостачання, опалення, водопостачання та водовідведення і нараховані та надані житлові субсидії для їх оплати, як безробітному з незадовільним майновим станом.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 14 липня 2017 року повернуто позивачу.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надані позивачем копія трудової книжки та рахунки на сплату житлово-комунальних послуг не свідчать про відсутність доходу у скаржника, або його недостатність для сплати судового збору. Суд вказав на те, що позивач не позбавлений можливості займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю або забезпечувати себе роботою самостійно, або мати інші види доходу, наявність яких не знаходить своє відображення у трудовій книжці.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги наголошено на тому, що позивач надав до суду апеляційної інстанції копії рахунків на оплату житлово-комунальних послуг, які є належним доказом незадовільного майнового стану позивача, оскільки субсидія призначається лише громадянам, які неспроможні здійснювати відповідну оплату послуг. Позивач вказує на те, що при оформленні субсидії ним подавалась офіційна декларація про доходи до органу призначення. Наголошено на тому, що суд апеляційної інстанції вдався до припущень під час мотивування оскаржуваної ухвали та вказав на те, що позивач може займатися індивідуальною підприємницькою діяльністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору та звільнення від його сплати, врегульовані положеннями Закону України "Про судовий збір" та КАС України.

Відповідно до статті 88 КАС України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічні положення закріплені у статті 8 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) згідно якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Частиною 6 статті 187 КАС України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Згідно з частиною 3 статті 189 КАС України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених частиною 3 статті 189 КАС України, застосовуються правила частиною 3 статті 189 КАС України.

Частиною 1 статті 108 КАС України передбачено (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою), що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених Частиною 1 статті 108 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Пунктом 1 частини 3 статті 108 КАС України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Отже, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб визначений судом тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.

Як вбачається з ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, суд послався на те, що наведені скаржником у клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених статтею 88 КАС України та статтею 8 Закону України "Про судовий збір". При цьому, ухвала суду не містить правової оцінки тим обставинам (аргументам), які зазначені позивачем в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, а саме, що він є безробітним та отримує субсидію на оплату житлово-комунальних послуг.

Таким чином, суд фактично не дослідив обставин, зазначених скаржником і формально пославшись на те, що наведені скаржником у клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, не вказав, які саме обставини і докази на підтвердження рівня майнового стану має надати позивач, враховуючи, що оцінка таким доказам надається саме судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, за якою вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.

Разом з тим, Європейський Суд неодноразово, а зокрема у справі "Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії", наголошував на тому, що судовий збір має бути "розумним", тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Також Європейський Суд неодноразово вказував на необхідність дотримання з однієї сторони балансу між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді. Для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію.

Отже, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження.

Кодекс адміністративного судочинства України, а так само і Закон України "Про судовий збір" передбачають можливість звільнення від сплати судового збору, зменшення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору в залежності від майнового стану особи. Тобто, визначено єдиний критерій для застосування таких пільг при сплаті судового збору - майновий стан особи.

У справі "ФК Мретебі проти Грузії" Європейський суду з прав людини розглядав питання законності відмови Верховного Суду Грузії від звільнення від сплати судового збору заявника (футбольного клубу), та відмітив, що Верховний Суд неналежним чином дослідив аргументи заявника, не вказав, чи достатньо наданих йому доказів на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір та не витребував доказів, яких, на його думку, не вистачало. Верховний Суд просто зазначив, що ніяких підстав для надання звільнення від судового збору не існувало.

У цій справі Суд назвав відмову Верховного Суду звільнити заявника від сплати судового збору, без відповідного обґрунтування, "безпідставним" обмеженням права останнього на доступ до правосуддя та зазначив, що, на його переконання, відмова у звільненні була зумовлена виключно бажанням Верховного Суду поповнити державний бюджет.

Отже, питання перевірки реальної спроможності заявників сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали суду, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року про повернення апеляційної скарги у справі №591/1484/17 скасувати.

Справу №591/1484/17 направити до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

М. М. Гімон

Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду