Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2018 року у справі №804/3991/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 березня 2019 року

Київ

справа №804/3991/17

адміністративне провадження №К/9901/45989/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Верби І.О. від 03 серпня 2017 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Баранник Н.П., суддів Малиш Н.І., Щербака А.А. від 20 грудня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фінанс» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна Фінанс» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач/ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 квітня 2017 року №0000124000 в частині визначення Товариству суми штрафу за порушення строку сплати грошового зобов'язання по акцизному податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за листопад 2016 року у розмірі 6738 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що Товариством своєчасно, тобто у строки, встановлені підпунктом 222.3.1 пункту 222.3 статті 222 Податкового кодексу України (далі - ПК України), подано до банку платіжне доручення на перерахування акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за листопад 2016 року, але з незалежних від нього причин (з вини банку) платіжне доручення виконано не було та відповідні кошти своєчасно не поступили до бюджету, що виключає підстави для покладення відповідальності на Товариство за несвоєчасну сплату податку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року, яка залишена без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 квітня 2017 року №0000124000 в частині визначення Товариству суми штрафу у розмірі 6738 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що платіжне доручення від 30 грудня 2016 року №19 по сплаті зобов'язання з акцизного податку за листопад 2016 року своєчасно подано позивачем для перерахування коштів до бюджету; водночас його невчасне перерахування відбулося з вини банківської установи, оскільки остання була зобов'язана прийняти ініційований о 12 год. 54 хв позивачем платіж, виконати переказ грошей до 15 год. 00 хв, та не мала підстав для повернення розрахункового документа ініціатору платежу. За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність підстав для покладення на Товариство відповідальності за несвоєчасну сплату податку у вигляді застосування штрафних санкцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, у якій, вказуючи на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем своєчасно не виконано свого обов'язку по сплаті узгоджених грошових зобов'язань з акцизного податку, так як кошти фактично перераховані банком до бюджету поза межами встановлених законодавством строків. Вважає, що при здійсненні грошового переказу платник податку повинен врахувати час, який потрібен банку на перерахування коштів до державного бюджету, при цьому, 30 грудня 2016 року ПАТ «Державний ощадний банк України», починаючи з 12 год. 30 хв., на виконання рішення Національного банку України від 15 грудня 2016 року № 489-рш «Про регламент роботи системи електронних платежів Національного банку України та порядок роботи банківської системи України в період завершення звітного року» призупинив роботу системи електронних платежів на приймання первинних документів клієнтів.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є платником акцизного податку в силу вимог статті 212 ПК України.

Товариством подано до ГУ ДФС декларацію акцизного податку за листопад 2016 року, згідно з якою сума акцизного податку до сплати становила 67380 грн., граничним строком сплати якого було 30 грудня 2016 року.

На підставі укладеного із ПАТ «Державний ощадний банк України» договору через систему дистанційного обслуговування «Інтернет-Клієнт-Банк» позивачем здійснено сплату акцизного податку за листопад 2016 року відповідно до розрахункового документу - платіжного доручення від 30 грудня 2016 року №19 у сумі 67380 грн., яке цього ж дня надійшло на виконання до банку в операційний час, а саме о 12 год. 54 хв, проведено банком о 12 год. 58 хв., однак о 13 год. 42 хв повернено з підстав відсутності технічної можливості перерахувати кошти до Державної казначейської служби України.

З метою забезпечення сплати податкових зобов'язань до бюджету у перший робочий день після 30 грудня 2016 року, а саме 04 січня 2017 року Товариством повторно ініційовано платіж в сумі 67380 грн. платіжним дорученням №31 із призначенням платежу «оплата акцизного сбора за ноябрь 2016».

В подальшому відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих Товариством у декларації акцизного податку, за результатами якої складено акт від 14 березня 2017 року №2188/04-36-40-02/39673826.

За висновками акта перевірки позивачем в порушення пункту 57.1 статті 57 ПК України несвоєчасно сплачено: узгоджене грошове зобов'язання з акцизного податку у сумі 67380 грн. за листопад 2016 року із затримкою на 5 днів, граничний строк сплати - 30 грудня 2016 року, фактично сплачено 04 січня 2017 року; узгоджене грошове зобов'язання з акцизного податку у сумі 62549 грн. за грудень 2016 року із затримкою на 1 день, граничний строк сплати 30 січня 2017 року, фактично сплачено 31 січня 2017 року.

На підставі акта перевірки ГУ ДФС 06 квітня 2017 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000124000, яким за затримку на 5 та 1 календарних днів сплати суми грошового зобов'язання з акцизного податку застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 10% в загальній сумі 12992,90 грн., у тому числі 6738 грн. по декларації за листопад 2016 року, а 6254,90 грн. - за грудень 2016 року.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 35.2 статті 35 ПК України).

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

Як визначено підпунктом 222.3.1 пункту 222.3 статті 222 ПК України, суми податку перераховуються до бюджету суб'єктом господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію підакцизних товарів, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації за місячний податковий період.

Пунктом 35.2 статті 35 ПК України визначено, що сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

У відповідності до пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатором переказу у розумінні пункту 1.15 цієї ж статті Закону вважається особа, яка на законних підставах ініціює переказ грошей шляхом формування та подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону №2346-III ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. При цьому банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Отже виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Що ж до проведення самого переказу грошей, то це є обов'язковою функцією, яку має виконувати платіжна система (пункт 1.29 статті 1 Закону №2346-III).

За змістом пункту 8.2 статті 8 Закону №2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку.

Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 зазначеного Закону, якою, зокрема, передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом №2346-III, з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Визначальним в даному випадку є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення чи невнесення податку до бюджету. У разі несвоєчасного надходження до державного бюджету грошових коштів не з вини платника податку, останній звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів.

Враховуючи, що позивачем своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів сплати податкових зобов'язань з акцизного податку за листопад 2016 року та в операційний час банку направлено платіжне доручення на перерахування коштів до бюджету від 30 грудня 2016 року №19 у сумі 67380 грн., яке, в свою чергу, прийнято банком, а також беручи до уваги наявність на рахунку позивача відповідної суми коштів, необхідної для його виконання, обставини чого не заперечувались та не спростовані в ході розгляду справи, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для покладення на Товариство відповідальності за несвоєчасну сплату податку.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що Товариство здійснило всі залежні від нього заходи для сплати податку у строк, визначений ПК України.

При цьому наведені вище законодавчі норми не містять застережень щодо обов'язку платника податку по врахуванню часу, який потрібен банку на перерахування коштів до державного бюджету, а тому доводи касаційної скарги не узгоджуються із положеннями законодавства, що регулює спірні правовідносини, та не доводять правомірності податкового повідомлення - рішення (в оскаржуваній частині).

Таким чином Верховний Суд вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду