Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.06.2018 року у справі №815/1019/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2018 року

м. Київ

справа №815/1019/17

адміністративне провадження №К/9901/55441/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрос-Юг» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року (головуючий суддя Корой С.М.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року (головуючий суддя Косцова І.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №815/1019/17 за позовом Дочірнього підприємства «Украгросоюз» до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватне підприємство «Агрос-Юг», ОСОБА_1 про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Дочірнє підприємство «Украгросоюз» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

скасувати рішення Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області індексний номер 25153305 від 8 жовтня 2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Цибульник Л.Г. 7 жовтня 2015 року (номер запису 11534995) зареєстровано право оренди земельної ділянки строком на 49 років за ПП «Агрос-Юг» згідно договору оренди земельної ділянки б/н від 3 березня 2015 року, укладеного з власником - ОСОБА_1

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення та запис прийнято (внесено) відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства, без перевірки відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, та за наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25153305 від 8 жовтня 2015 року, на підставі якого державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Цибульник Л.Г., 7 жовтня 2015 року (номер запису 11534995) зареєстровано право оренди земельної ділянки строком на 49 років за ПП «Агрос-Юг», згідно договору оренди земельної ділянки б/н від 3 березня 2015 року, укладеного з власником - ОСОБА_1

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року змінено рішення суду першої інстанції та викладено абзац другий резолютивної частини в наступній редакції: «Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 25153305 від 8 жовтня 2015 року щодо реєстрації права оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 за ПП «Агрос-Юг» на підставі договору оренди земельної ділянки б/н від 3 березня 2015 року».

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 26 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ДП «Украгросоюз» укладений договір оренди земельної ділянки площею 6,50 га, яка розташована на території Долинської сільської ради Ананьївського району Одеської області, масив НОМЕР_2, строком на 5 років.

10 вересня 2008 року між сторонами підписано додаткову угоду до вказаного договору, якою змінено строк дії договору, а саме, до 31 грудня 2018 року.

Згідно наявних відміток на наведеному договорі оренди землі та додатковій угоді до нього, цей договір оренди землі та додаткова угода зареєстровані в Ананьївському райвідділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що в державному реєстрі земель вчинено відповідні записи від 4 червня 2009 року №040951200284 з печаткою органу реєстрації та підписом посадової особи.

7 жовтня 2015 року, за заявою представника ПП «Агрос-Юг» та доданого до неї договору оренди земельної ділянки від 3 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Агрос-Юг», державним реєстратором Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Цибульник Л.Г. зареєстровано право оренди земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 строком на 49 років за ПП «Агрос-Юг» (номер запису 11534995).

Зазначену реєстрацію проведено на підставі рішення державного реєстратора Біляївського міськрайонного управління юстиції Одеської області Антоненко О.С. від 8 жовтня 2015 року №25153305.

6 вересня 2016 року позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про здійснення державної реєстрації права оренди вищезазначеної земельної ділянки, разом з тим, у зв'язку з наявністю проведеної державної реєстрації цієї ділянки за ПП «Агрос-ЮГ» на підставі договору від 3 березня 2015 року, позивачу було відмовлено у здійсненні реєстрації його заявленого права.

Вважаючи проведену реєстрацію права оренди земельної ділянки за ПП «Агрос-ЮГ» незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного права оренди земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що обов'язок реєстратора перевірити інформацію про вже зареєстровані права випливає зі змісту його повноважень, передбачених пунктами 1 та 8-1 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Оскільки матеріалами справи повною мірою підтверджено факт належної реєстрації договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Украгросоюз» 26 вересня 2007 року, а державний реєстратор не перевірив інформацію щодо наявності вже зареєстрованого права оренди щодо цієї ж земельної ділянки, оскаржуване рішення про реєстрацію договору оренди за ПП «Агрос-ЮГ» є протиправним.

При цьому, змінюючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що оскаржуване рішення прийнято не Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, а державним реєстратором.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПП «Агрос-ЮГ» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не надано належної правової оцінки доводам, що наявна на договорі оренди ДП «Украгросоюз» від 26.09.2007 року та на додатковій угоді до нього відмітки про реєстрацію свідчать лише про реєстрацію самого договору оренди, а не про реєстрацію права оренди, що свідчить про неналежну реєстрацію речового права. Також вказує, що саме ПП «Агрос-Юг» є належним користувачем земельної ділянки, речове право якого було правомірно зареєстровано державним реєстратором.

Управління державної реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області подало суду клопотання, в якому, підтримуючи позицію заявника касаційної скарги, просить скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в позові. Вказує, що державні реєстратори відповідають самостійно за свої рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки, що пов'язане з порушенням прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою відповідачем зареєстровано аналогічне право на ту саму земельну ділянку.

Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки тим, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації речового права за ПП «Агрос-Юг» за договором оренди землі не перевірив наявності права оренди на цю земельну ділянку за ДП «Украгросоюз», чим порушив реєстраційне законодавство та неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї й тієї самої земельної ділянки.

Тобто, суди виходили з того, що між сторонами наявний публічно-правовий спір, а тому ця справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди і відсутністю такого права у ПП «Агрос-Юг» і, як наслідок, відсутністю в останнього правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та ПП «Агрос-Юг» щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Вимоги, викладені відповідачем у клопотанні про підтримання позиції заявника касаційної скарги не підлягають розгляду судом касаційної інстанції, оскільки підставою для перегляду судових рішень з підстав правильності застосування ними норм матеріального і процесуального права є належним чином оформлена і подана касаційна скарга, за якою відкрито касаційне провадження. Також нормами статті 336 КАС України передбачено право учасників справи та осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, у будь-який час до початку розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги. Натомість, клопотання подане не в порядку ст.336 КАС України, у зв'язку з чим не може бути визнане заявою про приєднання до касаційної скарги.

Керуючись статтями 343, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Агрос-Юг» задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі №815/1019/17 скасувати.

Провадження у справі №815/1019/17 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду