ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 520/10109/2020

адміністративне провадження № К/9901/10898/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року (головуючий суддя Зінченко А. В. ) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бегунц А. О., судді - Мельнікова Л. В., Рєзнікова С. С. ) у справі за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

установив:

У липні 2020 року Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути до бюджету України суму податкового боргу в загальному розмірі 25904,81 грн. Підставою позову контролюючий орган зазначив те, що за відповідачкою обліковується податковий борг перед бюджетом з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який добровільно не сплачений, а тому підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідачка, ОСОБА_1, звернулася із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані рішення й прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги відповідачка зазначає, що борг, який виник на підставі податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2018 року №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030, №0016358-5606-2030, сплачений 29 липня 2019 року, а тому означені рішення та виставлена позивачем податкова вимога від 6 травня 2019 року №53260-56 в силу положень підпункту 60.1.1 пункту 60.1 та пункту 60.2 статті 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України) вважаються відкликаними. На підкріплення своїх доводів посилається на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №1340/5767/18, ухвалену за подібних правовідносин. Також, зазначає, що контролюючим органом не надано належних доказів отримання відповідачкою податкових повідомлень-рішень, а тому звернення з цим позовом про стягнення боргу є передчасним. Окрім того, стверджує, що судами стягнуто податковий борг, який включає в себе вже сплачені платником податків суми податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями рішеннями від 10 грудня 2018 року №0016358-5606-2030, №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030. Зауважує, що контролюючим органом незаконно включено до загального розміру боргу несплачені суми податку за 2016 рік, оскільки це заборонено приписами пункту 102.1 статті 102 ПК України (строк давності).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, відповідачка зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме у випадку протиправного стягнення судом з платника податку суми вже сплаченого податкового боргу.

Наполягаючи на порушенні судами норм процесуального права (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України) відповідачка посилається на те, що судами неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано доводи й аргументи, якими вона обґрунтовувала свою правову позицію у спорі. Також, наполягає на тому, що судами прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, а саме - нерухоме майно, на площу якого було нараховано спірний податок, належить на праві спільної часткової власності відповідачці та ОСОБА_2.

Враховуючи, що відповідно до приписів підпункту 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку, - відповідачка вважає, що суди повинні були залучити до участі у справі як другого співвідповідача ОСОБА_2, однак, цього не зробили, чим порушили норми процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідачки - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень. Наполягає на тому, що всі податкові повідомлення-рішення належним чином направлені відповідачці, а сплата платником податку коштів у рахунок погашення податкового боргу не призвела до повного його погашення. На противагу доводам касаційної скарги зазначає, що податковим органом не заявлялись в межах даного позову несплачені відповідачкою суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік. Також вважає, що порушені відповідачкою у касаційній скарзі питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань не охоплюються предметом доказування в цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за ОСОБА_1 обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 25904,81 грн.

У зв'язку з несплатою узгодженої суми податкових зобов'язань у встановлені податковим законодавством строки, відповідно до приписів пункту 59.1 статті 59 ПК України 29 травня 2019 року контролюючим органом направлено на адресу відповідачки податкову вимогу від 6 травня 2019 року №53260-56.

Як з'ясували суди податкова вимога в судовому порядку не оскаржувалась, не є скасованою, зміненою або відкликаною.

Оскільки податковий борг відповідачкою не сплачено, контролюючий орган звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов у повному обсязі суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачкою не виконано податкового обов'язку зі сплати податків і зборів в строки та у розмірах, встановлених ПК України, а тому податковий борг підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний, серед іншого, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

У пункту 14.1 статті 14 ПК України наведено наступні визначення:

податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156);

податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених пункту 14.1 статті 14 ПК України та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157);

податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу (підпункт 14.1.153);

податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений пункту 14.1 статті 14 ПК України строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному пункту 14.1 статті 14 ПК України (підпункт 14.1.175);

погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом (підпункт 14.1.152).

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному пункту 58.3 статті 58 ПК України.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пункту 58.3 статті 58 ПК України.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

За приписами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пунктом 42.4 статті 42 ПК України, до якої відсилає пункт 58.3 статті 58 ПК України, визначено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Відповідно до підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

За приписами пункту 60.2 статті 60 ПК України у випадках, визначених підпунктом
60.1.1 пункту 60.1 цієї статті, податкова вимога вважається відкликаною у день, протягом якого відбулося погашення суми податкового боргу в повному обсязі.

Згідно з пунктом 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до пунктом 87.9 статті 87 ПК України або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Як з'ясували суди попередніх інстанцій з наданих контролюючим органом відомостей, за ОСОБА_1 обліковується податковий борг з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальному розмірі 25904,81 грн, який складається з податкових зобов'язань, нарахованих на підставі податкових повідомлень-рішень: а саме: від 4 березня 2019 року №0023757-5606-2030 в сумі 5645,09 грн; від 10 грудня 2018 року №0016358-5606-2030 в сумі 5907,20 грн; від 18 лютого 2020 року №0008568-5606-2030 в сумі 7703,36 грн; від 4 березня 2019 року №0023756-5606-2030 - в сумі 10,67 грн; від 10 грудня 2018 року №0016361-5606-2030 в сумі 65,28 грн; від 18 лютого 2020 року №0008567-5606-2030 в сумі 85,13 грн; від 4 березня 2019 року №0023754-5606-2030 в сумі 1526,05 грн; від 10 грудня 2018 року №0016359-5606-2030 в сумі 2153,60 грн; від 18 лютого 2020 року №0008565-5606-2030 в сумі 2808,43 грн.

Перевіряючи доводи відповідачки щодо ненаправлення на її адресу податкових повідомлень-рішень та, відповідно, їх неотримання, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з реєстру територіальної громади м. Харкова, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

Колегією суддів суду апеляційної інстанції було оглянуто в судовому засіданні оригінали рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, квитанції та інші докази поштової кореспонденції між контролюючим органом та ОСОБА_1, за наслідками чого з'ясовано наступні обставини:

податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2018 року №0016358-5606-2030, №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030 направлені на адресу відповідачки 20 грудня 2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, та отримано відповідачем 24 грудня 2018 року;

податкові повідомлення-рішення від 4 березня 2019 року №0023754-5606-2030, №0023756-5606-2030, №0023757-5606-2030 направлено на адресу відповідачки 13 березня 2019 року поштовим відправленням з повідомленням про вручення, однак, не вони не отримані адресатом, конверт з вказаними податковими-рішеннями повернуто до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання;

податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2020 року №0008565-5606-2030, №0008567-5606-2030, №0008568-5606-2030 направлені на адресу відповідачки 18 березня 2020 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак не були отримані, конверт з вказаними податковими-рішеннями повернуто до контролюючого органу за закінченням терміну зберігання.

Враховуючи викладене та положення статей 42, 58 ПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що податкові повідомлення-рішення належним чином направлені відповідачці та вважаються врученими в силу закону.

Крім того, судами встановлено, що податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2018 року №0016358-5606-2030, №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030 відповідачкою оскаржувались до суду. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі №520/3693/19, яка набрала законної сили 15 серпня 2019 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області залишено без задоволення.

В означеному рішенні судом зазначено, що "спірні податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2018 року хоча і направлені поза законодавчо встановленим строком, однак, порушення строку направлення податкового повідомлення-рішення саме по собі не впливає на його законність та відсутність у позивача обов'язку щодо сплати податкового зобов'язання. Складення та направлення із запізненням податкових повідомлень-рішень не призвело до порушення прав фізичної особи - платника податку, оскільки строки виконання податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань починають перебіг з моменту вручення відповідного податкового повідомлення-рішення платнику податку. З урахуванням викладеного суд констатував наявність у позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, та, як наслідок, відсутність підстав для скасування спірних податкових повідомлень - рішень від 10 грудня 2018 року ГУ ДФС у Харківській області, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за 2017 рік".

Решта податкових повідомлень-рішень, як і вимога про сплату боргу, відповідачкою в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувались.

ОСОБА_1 у ході розгляду справи наполягала на тому, що після завершення процедури адміністративного та судового оскарження податкових повідомлень-рішень, нею повністю сплачений борг у розмірі 8126,08 грн, на підтвердження чого надано квитанції №1670-5259-1190-0838, №1670-5272-1504-0644 та №1670-5281-1219-0650, внаслідок чого податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 60.1.1 пункту 60.1 та пункту 60.2 статті 60 ПК України вважаються відкликаними.

Перевіряючи означені доводи судом апеляційної інстанції з'ясовано з даних інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1, що після здійснення нею сплати сум податку відповідно до платіжних доручень від 29 липня 2019 року на загальну суму 8126,08 грн (2153,60 грн + 65,28 грн + 5907,20 грн), означена сума зарахована контролюючим органом в рахунок погашення недоїмки, що виникла на підставі податкових повідомлень-рішень, а саме: за №0016358-5606-2030 від 10 грудня 2018 року - нараховано 5907,20 грн, сплачено 4679,63 грн, за №0016359-5606-2030 від 10 грудня 2018 року - нараховано 2153,60 грн, сплачено 1166,79 грн, за №0023757-5606-2030 від 4 березня 2019 року - нараховано 6872,66

грн, сплачено 1227,57 грн, за №0023756-5606-2030 від 4 березня 2019 року - нараховано 75,95 грн, сплачено 65,28 грн, за №0023754-5606-2030 від 4 березня 2019 року - нараховано 1526,05 грн, сплачено 979,53 грн, та на 7,28 грн зменшено борг з пені КОР (карток особових рахунків).

Тобто, як встановлено судом апеляційної інстанції, сплата відповідачкою означених сум не мала наслідком повного погашення недоїмки, яка виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 10 грудня 2018 року №0016358-5606-2030, №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030, відтак, не призвела до сплати усієї суми податкового боргу.

З огляду на викладене судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відхилено доводи відповідачки про те, що податкові повідомлення-рішення від 10 грудня 2018 року №0016358-5606-2030, №0016359-5606-2030, №0016361-5606-2030 є відкликаними в силу закону.

Судами обох інстанцій також було враховано, що податкова вимога від 6 травня 2019 року №53260-56, виставлена відповідачці, на час звернення контролюючого органу до суду з даним позовом, є дійсною, не скасованою, не зміненою чи відкликаною, що свідчить на користь обґрунтованості заявленого контролюючим органом позову та про наявність підстав до його задоволення.

У касаційній скарзі відповідачка посилається на те, що судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі за подібних правовідносин (постанова КАС ВС від 25 лютого 2020 року у справі №1340/5767/18), де касаційний суд зробив такий висновок: "з огляду на правове регулювання порядку направлення податкових вимог, повторне направлення податкової вимоги не передбачено виключно у випадку, якщо з моменту направлення першої вимоги, податковий борг, визначений у ній, не погашено у повному обсязі з урахуванням і того боргу, який виник після її направлення.

Проте у разі, якщо після направлення податкової вимоги податковий борг був погашений у повному обсязі, вважається, що правовідносини з його погашення вичерпали своє значення (припинилися). Відповідно, у разі виникнення в подальшому у платника податків нового податкового боргу, порядок вжиття контролюючим органом заходів щодо його погашення розпочинається спочатку - шляхом, зокрема, направлення платникові податків нової податкової вимоги. На користь зазначеного свідчить підпункт 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України, відповідно до якого податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення".

Втім, колегія суддів наголошує, що структура податкового боргу відповідачки належним чином досліджувалися судами попередніх інстанцій й обставин щодо її повного погашення в цій справі не встановлено. Більш того, якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. Якщо ж після направлення податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається.

Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, - у разі, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що такі аргументи відповідача фактично зводяться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою наявним у справі доказам. Однак, такі доводи відповідно до приписів статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду й не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України. Більш того, скаржник конкретно не визначає висновку щодо правильного застосування якої норми права, яка б врегульовувала конкретно цей спір, ще не сформульовано Верховним Судом.

На додаток до викладеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обставини стосовно наявності підстав до стягнення в судовому порядку спірного в цій справі податкового боргу досліджувалися судами попередніх інстанцій й отримали належну правову оцінку в оскаржуваних судових рішеннях.

Отже, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів.

Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень судами норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

Будь-яких інших порушень норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконних рішень, та слугували б обов'язковою підставою до їх скасування, колегією суддів у цій справі також не встановлено.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська