Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №742/585/17

адміністративне провадження №К/9901/24582/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - Мінооборони) на постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року (суддя Бездідько В.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року (судді Епель О.В., Карпушова О.В., Кобаль М.І.) в адміністративній справі № 742/585/17 за позовом ОСОБА_1 до Мінооборони, третя особа - Чернігівський обласний військовий комісаріат (далі - Військкомат), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міноборони від 13 січня 2017 року № 3 оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії; зобов'язати Міноборони прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності; зобов'язати Міноборони подати звіт про виконання постанови суду протягом місяця з дня набрання постановою законної сили.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 22 грудня 1983 року по 02 лютого 1986 року на території Республіки Афганістан, де в той час велися бойові дії.

Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 07 лютого 2014 року № 343 у позивача встановлено поранення голови, рук, контузія головного мозку, захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні і країнах, де велись бойові дії.

Уподальшому позивачу встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення голови, лівої руки, тулуба, контузія головного мозку, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 24 червня 2015 року серії АВА № 018073.

17 грудня 2015 року позивач звернувся до Військкомату із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, та надав копії необхідних документів.

Військкомат надіслав до Міноборони документи позивача для призначення виплати одноразової грошової допомоги.

23 травня 2016 року Міністерство оборони України за результатами розгляду поданих позивачем документів повернула їх на доопрацювання через відсутність документів, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Зазначені дії Міноборони позивач оскаржив до Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області суду, який постановою від 05 серпня 2016 року у справі № 742/2163/16-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, визнав неправомірними дії Міноборони та зобов'язав розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги та прийняти відповідне рішення.

13 січня 2017 року на виконання вищевказаного судового рішення Міноборони розглянув документи, подані позивачем, та відмовив у призначенні йому одноразової грошової допомоги з тих підстав, що ним не подано документ, який свідчить про обставини поранення. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області постановою від 10 квітня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав неправомірним та скасував протокол засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 січня 2017 року № 3 в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з пораненням (контузією) та захворюванням, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Зобов'язав Міноборони призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з пораненням (контузією) та захворюванням, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок).

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 07 червня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13 січня 2017 року № 3 в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з пораненням (контузією) та захворюванням, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та зобов'язання виплатити ОСОБА_1 таку допомогу скасував. Постановив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Міноборони щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, а в іншій частині позову - відмовив. У решті постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Міноборони не погодилося із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що позивач не надав документів, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Згідно з наказом Міноборони від 26 жовтня 2016 року № 564, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за № 1497/29627 Комісія повноважна приймати рішення на підставі поданих документів. Приймаючи рішення замість Міноборони, суд тим самим втрутився у дискреційні повноваження цього державного органу та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства. Як на порушення судами норм процесуального права, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції порушив предметну підсудність та розглянув справу неповноважним судом, оскільки такий спір мав бути розглянутий судом у складі колегії суддів.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІII групи інвалідності (пункт «б» частини першої статті 162 Закону № 2011-ХІІ).

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в установі Міністерства, звідки його і звільнено, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статтею 16 Закону № 2011-ХІІ.

Щодо порушення правил предметної підсудності, визначених статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в редакцій до 15 грудня 2017 року, слід вказати таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 18 КАС місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частина перша статті 18 КАС була доповнена пунктом 4 згідно із Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», у абзац одинадцятий пункту 1 розділу ХІІ Прикінцевих положень якого були внесені зміни Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.

Ці процесуальні норми мають предметний, імперативний, пріоритетний характер і визначають, що незалежно від того, хто є суб'єктом владних повноважень, спір фізичної особи з таким суб'єктом з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат, до категорії яких відноситься й питання призначення і виплата одноразової грошової допомоги, підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду. Відповідно до вимог частини першої статті 23 цього Кодексу такий та подібні спори розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Ні предмет спору цієї справи, ні суб'єктний склад її учасників у розумінні положень статті 24 КАС не дають підстав поширювати розгляд і вирішення його колегією окружного адміністративного суду у складі трьох суддів.

Отже, ця справа підсудна саме місцевому суду як адміністративному, бо предметом спору є соціальна виплата - одноразова грошова допомога, на розгляд і вирішення якого не поширюється інша підсудність.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують вищенаведені основні правові висновки суду.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко