Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №233/1811/17

адміністративне провадження №К/9901/35308/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - управління ПФУ) на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 червня 2017 року (суддя Мартишева Т.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (судді Блохін А.А., Гаврищук Т.Г., Сухарьок М.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до управління ПФУ про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 через представника звернулися до суду з позовом, у якому просили зобов'язати управління ПФУ поновити нарахування та виплату пенсії за віком: ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 01 березня 2016 року.

Суди встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та згідно з довідкою управління праці та соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (далі - управління соцзахисту) від 26 жовтня 2016 року № НОМЕР_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до розпорядження від 13 жовтня 2014 року № 20 позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ та до 01 листопада 2016 року отримував пенсію за віком.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є пенсіонеркою за віком та згідно з довідкою управління соцзахисту від 24 жовтня 2016 року № НОМЕР_2 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до розпорядження від 10 жовтня 2014 року № 18214 позивачка перебуває на обліку в управлінні ПФУ та до 01 березня 2016 року отримувала пенсію за віком.

26 жовтня 2016 року позивачка зверталася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за фактичним місцем проживання у місті Костянтинівці.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, є пенсіонеркою за віком та згідно з довідкою управління соцзахисту від 24 жовтня 2016 року № НОМЕР_3 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до розпорядження від 13 жовтня 2014 року № 27 позивачка перебуває на обліку в управлінні ПФУ та до 01 березня 2016 року отримувала пенсію за віком.

26 жовтня 2016 року позивачка зверталася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії за фактичним місцем проживання у місті Костянтинівці.

Вважаючи права та законні інтереси порушеними, позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом.

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області постановою від 08 червня 2017 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 вересня 2017 року це рішення залишив без змін.

Ухвалюючи такі рішення, суди виходили із того, що припинення виплати пенсії позивачам здійснено без прийняття відповідного рішення і за відсутності підстав, передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову. У скарзі посилається на неправильне застосування судами матеріальних норм права. Зокрема, зазначає, що суди не врахували вимоги Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з якими пенсія виплачується у разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним у довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначає, що управління ПФУ припинило виплату пенсії позивачам на підставі цих нормативних актів, тому діяло правомірно.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади та механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсій позивачам припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Строк дії довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи необмежений, нарахування і виплата пенсії особі, яка вимушено залежить від певних обставин, не може бути залежними від дії цієї довідки, оскільки право на пенсію гарантовано Конституцією України та є єдиним засобом до існування пенсіонера.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 22 серпня 2018 року (справа № 243/5476/17).

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу управління ПФУ слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 08 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко