ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

18 вересня 2018 року

справа №802/2231/17-а

адміністративне провадження №К/9901/56869/18, №К/9901/56970,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції матеріали адміністративної справи № 802/2231/17

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємства "АВІС" до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за касаційними скаргами:

1) Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року у складі судді Чернюк А.Ю.

та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів Сапальової Т.В., Курка О. П., Совгири Д. І.

2) Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємства "АВІС"

постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів Сапальової Т.В., Курка О. П., Совгири Д. І.

У С Т А Н О В И В:

ПРОЦЕДУРА

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю - Підприємство "АВІС" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 31 жовтня 2017 року № 0009501401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 315 435 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 262 789 грн., № 0009511401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 106 072 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 26 518 грн., № 0009521401, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на загальну суму 862 090 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 215 523 грн., № 0009531401, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2017 року у розмірі 592 312 грн., з мотивів безпідставності їх прийняття.

18 січня 2018 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

13 червня 2018 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 31 жовтня 2017 року № 0009501401 в частині суми заниження податку на прибуток 506 667 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 126 667 грн.; № 0009521401 в частині суми завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість 133 684 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 33 421 грн., № 0009531401 в частині сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 429 281 грн. та 98 879 грн. В задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року залишено без змін.

20 липня 2018 року відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій податковий орган просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

23 липня 2018 року позивач до Верховного Суду подав касаційну скаргу, в якій Товариство просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.

01 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу податкового органу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю десять днів моменту отримання цієї ухвали.

15 серпня 2018 року податковим органом усунуто недоліки касаційної скарги в установлений судом строк.

Ухвалами Верховного Суду від 01 серпня 2018 року та 16 серпня 2018 відповідно відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Товариства та податкового органу та витребувано з Вінницького окружного адміністративного суду справу № 802/2231/17.

17 серпня 2018 року справа № 802/2231/17 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

У період з серпня 2017 року по жовтень 2017 року посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання, серед іншого, податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт від 11 жовтня 2017 року № 1944/1401/13304871 (далі - акт перевірки).

31 жовтня 2017 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні податкові повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням № 0009501401 за порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями у розмірі 1 315 435 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 262 789 грн. на підставі абзацу другого пункту 123.1 статті 123, пункту 31 підрозділу 10 розділу ХХ цього Кодексу.

Податковими повідомленнями-рішеннями № 0009511401, № 0009521401 та № 0009531401 за порушення вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, відповідно, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями у розмірі 106 072 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 26 518 грн., зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на загальну суму 862 090 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 215 523 грн., а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2017 року у розмірі 592 312 грн.

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій у спірних податкових повідомленнях-рішеннях визначено положення пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 липня 1998 року Товариство зареєстроване Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію №11741200000000575 (Серія А00 №142599) та є платником податків на додану вартість.

Склад податкових правопорушень, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, доводиться твердженням податкового органу про заниження доходів у 2015-2017 роках, внаслідок невіднесення до складу доходів безоплатно отриманих виробничих запасів на загальну суму 7 307 973 грн. Факт безоплатного отримання запасів доводиться податковим органом на підставі того, що такі запаси отримані за господарськими операціями позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «Ідал-С», «Флексай», «Альтис», «Проммеханіка Україна», які є нереальними.

Судами попередніх інстанцій, між іншим, встановлено, що господарські відносини із вказаними контрагентами виникли на підставі договорів поставки олії нерафінованої, за якими позивача виступав покупцем вказаного товару. За наслідками виконання вказаних договорів вибивачем сформовано витрати, на підставі яких визначено фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток, сформовано податковий кредит та визначено розмір бюджетного відшкодування за 2015-2017 роки.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що факт використання придбаних у контрагентів товарів у подальшій господарській діяльності Товариства підтверджується наданими та долученими до матеріалів справи первинними документами податкового та бухгалтерського обліку та не спростовується відповідачем.

Спірним є механізм отримання такого товару, а саме за господарськими операціями із вказаними контрагентами.

Судом апеляційної інстанції витребувано довідку про розподіл донарахованих сум за актом перевірки у розрізі кожного податкового повідомлення-рішення та відповідного контрагента.

Судами першої та апеляційної інстанції, серед іншого, встановлено, що оригінали фінансово-господарських документів, що підтверджують реальність господарських операцій, здійснених позивачем, з контрагентами вилучені у підприємства в межах кримінальних проваджень (ухвала слідчого судді від 02 червня 2015 року у справі № 1-кс/127/5287/15, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 18 червня 2015 року, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 24 квітня 2015 року, протоколи обшуків від 04 квітня 2017 року).

Судом апеляційної інстанції на підставі показань свідка - головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіс" ОСОБА_1, допитаного у судовому засіданні, встановлено, що на час проведення перевірки у позивача були наявні копії всіх первинних документів, проте посадові особи податкового органу під час проведення планової виїзної документальної перевірки не просили пред'явити вказані копії.

Відповідачем під час перевірки використано інформацію щодо фіктивного підприємництва контрагентів позивача, яка міститься у вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2017 року у справі №361/3421/17, провадження №1-кп/361/376/17 по кримінальному провадженню №32017100110000059 від 02 червня 2017 року, вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року у справі №127/9558/16-к, провадження №1-кп/127/888/16 по кримінальному провадженню №32016020000000046 від 28.04.2016, матеріали кримінального провадження №42015020210000015 та матеріали кримінального провадження №32016100110000153.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено зміст вироків, на які посилався податковий орган, як на аргумент нереальності спірних господарських операцій та встановлено такі обставини.

Відповідно до вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 червня 2017 року у справі №361/3421/17, провадження №1-кп/361/376/17 по кримінальному провадженню №32017100110000059 від 02 червня 2017 року про обвинувачення засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексай" ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 27 частини 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

У вироку зазначено, що підписання та надання ОСОБА_2 реєстраційних документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексай" невстановленій досудовим розслідуванням особі, дало змогу здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись імітацією підприємницької діяльності перереєстрованого товариства, розпоряджатися банківським рахунком товариства, здійснювати прибуткові та видаткові операції по цьому рахунку на власний розсуд, складати від його імені фіктивні господарські угоди та фіктивні первинні документи, що свідчать про реалізовані товари, роботи, послуги, складати та видавати документи податкової звітності, з метою прикриття незаконної діяльності, що полягала у незаконному формуванню податкового кредиту та заниженню сум податку а додану вартість до сплати в бюджет платникам податків, серед яких і Товариство з обмеженою - підприємство "Авіс".

Згідно з вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2016 року у справі №127/9558/16-к ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 1 статті 205; частиною 3 статті 27, частиною 2 статті 205; частиною 1 статті 209; частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені 28 квітня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016020000000046.

У мотивувальній частині вироку судом зазначено, що ОСОБА_4, не здійснюючи господарської діяльності, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зазначеної у статутних документах Товариства з обмеженою відповідальністю «Проммеханіка Україна», а також не маючи засобів для ведення такої діяльності, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому ОСОБА_3 дій, як майбутнього засновника та власника вищевказаного підприємства, сприяв обвинуваченому ОСОБА_3 у перереєстрації вищезазначеного підприємства та погодився на таку пропозицію, вступивши з ним у злочинну змову щодо придбання суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

Перереєстрація Товариства з обмеженою відповідальністю «Проммеханіка Україна» на ОСОБА_4 надала можливість обвинуваченому ОСОБА_3 здійснювати незаконну діяльність, яка полягала у наданні підприємствам реального сектору економіки послуг з незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, витрат з податку на прибуток та заниження таким чином податкових платежів, шляхом документального оформлення безтоварних операцій з продажу товарів (робіт, послуг).

ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції висновувався з протиправності спірних податкових повідомлень-рішень внаслідок підтвердження реальності господарських операцій первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, на підставі яких платником податків сформовано витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції, оцінюючи вироки у кримінальному провадженні, зазначив, що обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, яка стосувалася операцій платника податків з контрагентами - Товариствами з обмеженою відповідальністю «Флексай» та «Проммеханіка Україна» висновувався з того, що вироками у кримінальних справах встановлено відсутність будь-якого умислу у посадових осіб контрагента на ведення господарської діяльності, в тому числі і з позивачем у цій справі.

ДОВОДИ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

1) У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріально та процесуального права, а саме положень статей 44, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, статей 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV, статей 6, 72, 73, 74, 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги низку обставин, що свідчать про реальну діяльність Товариства, вказує, що діяв добросовісно не знав та не міг знати про протиправну діяльність контрагентів. Вважає, що при затверджені вироку на підставі угоди в кримінальному провадженні не враховано, що вона впливає на інтереси інших осіб. Позивач обґрунтовує необхідність дослідження реальності операцій контрагентів з іншими їх контрагентами, зазначеними у вироках, спростовує обставини, встановлені вироками, які набрали законної сили. Посилається на низку правових позицій Європейського суду, викладених у справах «Булвес» АД проти Болгарії, «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», «Федорченко та Лазоренко проти України», «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», «Інтерсплав проти України», «Щокін проти України», «Нефтяная компанія ЮКОС» проти РФ».

2) Обґрунтування доводів касаційної скарги податкового органу зводиться виключно до твердження про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентами. При цьому у касаційній скарзі податковий орган відтворює зміст доводів акта перевірки, заперечень та доводів апеляційної скарги і не вказує які саме норми матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій порушено.

Нереальність господарських операцій доводиться податковим органом на тій підставі, що:

- наявне кримінальне провадження щодо третьої особи, у якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Ідал -С» - контрагент позивача придбавав товар;

- наявна ухвала слідчого судді на проведення позапланової перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податків Товариством по взаємовідносинам з контрагентами - Товариствами з обмеженою відповідальністю «Флексай» та «Альтис»;

- наявні вироки, в яких встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексай» та «Проммеханіка Україна» створювалися відповідними особами без мети здійснення подальшої господарської діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15 року 2017 року, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо застосування норм процесуального права

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормативне регулювання

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (у редакціях, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин), на яку посилається податковий орган як на підставу прийняття податкового повідомлення рішення від 31 жовтня 2017 року, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Положення вказаної статті мають банкетний характер, оскільки передбачають необхідність застосування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з метою визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

У контексті даної справи застосуванню підлягають Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за № 751/4044 а також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, які визначають порядок здійснення бухгалтерського обліку, серед іншого, товарів, які були безоплатно отримані суб'єктом господарювання.

Положеннями пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, надано право платнику податків віднести до складу податкового кредиту, серед іншого, сум податку на додану вартість, що сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

Первинні документи податкового та бухгалтерського обліку мають відповідати вимогам, передбаченим статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704)

Оцінка доводів касаційних скарг

Щодо відповідності первинних документів законодавчим вимогам

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено первинні документи податкового та бухгалтерського обліку за вказаними операціями, надано оцінку їх відповідності вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).

У касаційній скарзі податкового органу невідповідність документів законодавчо визначеним вимогам доводиться на підставі того, що такі документи підписані особами, які діяли без мети здійснення реальних господарських операцій або щодо яких здійснюється кримінальне провадження.

Щодо наявності кримінальних проваджень та ухвали слідчого судді про проведення перевірки

Верховний Суд визнає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-який доказ підлягає обов'язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Реальність операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, за наслідками яких сформовано витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податковий кредит з податку на додану вартість, за операціями позивача з Товариствами з обмеженою відповідальністю «Ідас-Л» та «Альтис» досліджена і підтверджена судами попередніх інстанцій на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанції) не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Ухвала слідчого судді, якою призначено іншу перевірку платника податків в межах кримінального провадження, є процесуальним актом, який виноситься суддею у порядку реалізації його повноважень щодо здійснення судового контролю. Така ухвала обов'язково містить виклад обставин, якими слідчий та прокурор обґрунтовують необхідність проведення відповідної процесуальної дії. При постановленні такої ухвали слідчий суддя не вирішує питання щодо винуватості чи не винуватості особи, відтак така ухвала не має жодного преюдиційного значення з огляду на приписи частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

З наведених підстав доводи касаційної скарги податкового органу в цій частині є неприйнятними.

Щодо наявності вироку у кримінальному провадженні

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діє на момент розгляду справі у судах попередніх інстанцій) вирок суду в кримінальному провадженні який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд зазначає, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Суд першої інстанції, використовуючи цілком правильну аргументацію щодо необхідності комплексного дослідження обставин справи та підтвердження операцій належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, на відміну від суду апеляційної інстанції, не врахував, що всі первинні документи, якими обґрунтовується реальність операцій з Товариствами з обмеженою відповідальністю «Флексай» та «Проммеханіка Україна» підписано особами, які не мали на меті здійснення фактичної господарської діяльності. Вказані обставини встановлені вироками, які набрали законної сили.

Щодо незаконності вироків, якими затверджені угоди у кримінальному провадженні.

За змістом статті 468 Кримінального процесуального кодексу України передбачена можливість укладення двох різновидів угод у кримінальному провадженні: угода про визнання винуватості та угода про примирення.

Відповідно до частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається.

Використане у частині четвертій статті 469 Кримінального процесуального кодексу України формулювання «у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий» означає, що коли в одному кримінальному провадженні особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кількох не пов'язаних між собою (самостійних) кримінальних правопорушень та внаслідок вчинення одного із них було заподіяно шкоди правам та інтересам окремих громадян чи інтересам юридичної особи (тобто є потерпілий, який бере участь в кримінальному провадженні), - угода про визнання винуватості щодо інших кримінальних правопорушень у такому разі укладатися не може.

Дотримання вимог статті 469 Кримінального процесуального кодексу України перевіряється суддею у кримінальному провадженні при затвердженні угоди або внаслідок апеляційного оскарження вироку. Перевірка законності, обґрунтованості і вмотивованості вироку, ухваленого на підставі угоди про визнання винуватості, знаходиться поза межами компетенції судів адміністративної юрисдикції.

Посилання позивача у касаційній скарзі на необхідність дослідження реальності операцій контрагентів з іншими їх контрагентами, зазначеними у вироках, є безпідставними оскільки предмет доказування у конкретній справі визначається актом перевірки та підставами прийняття податкового повідомлення-рішення.

Щодо посилання на правові позиції Європейського суду з прав людини

Відповідно до стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При застосуванні правових позицій Європейського суду необхідно враховувати, що кожна з них була сформульована судом, виходячи з конкретних обставин справи.

Висновки Європейського суду з прав людини у справі «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» стосувалися оцінки правомірності дій податкових органів, які всупереч положенням чинного законодавства позбавили платника податків права на отримання податкового кредиту, хоча останнім виконано всі умови для його отримання.

Суд висновувався з того, що компанії-заявники в повному обсязі виконала свої податкові зобов'язання, а саме сплатили податок на додану вартість при поставці на основі рахунку-фактури, який був виставлений постачальником; відобразили цю поставку у своєму бухгалтерському обліку і врахували податок на додану вартість у податковій декларації за відповідний період. Протиправність дій заявника доводилася податковим органом виключно невиконанням податкових зобов'язань постачальника, що встановлено за наслідками зустрічної перевірки.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

У пункті 53 у рішенні по справі «Федорченко та Лазоренко про України» Суд зазначив, що суди повинні при оцінці доказів керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

У справах «Нефтяная компанія ЮКОС» проти РФ» та «Щокін проти України» йдеться про розуміння загального критерію, який застосовує Суд з метою визначення правомірності втручання у право власності особи.

Аналізуючи відповідні правові позиції Верховний Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанцій цілком дотримався вимог щодо оцінки доказів «поза розумним сумнівом». Суд апеляційної інстанції оцінив кожний доказ та аргумент податкового органу і з цих підставі задовольнив позов частково та визнав протиправними податкові повідомлення-рішення у тій частині, яка обґрунтовувалася податковим органом з посиланням на податкову інформацію та/або не підтверджені обставини.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції, в частині, що залишена без змін судом апеляційної інстанції, та постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційних скарг позивача та відповідача.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - Підприємства "АВІС" залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2018 року та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2018 року в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, у справі № 802/2231/17 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер