Історія справи

Постанова КАС ВП від 18.04.2024 року у справі №320/3752/22
Постанова від 18.04.2024 року у справі №320/3752/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа №320/3752/22

адміністративне провадження № К/990/11092/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Дашутіна І.В., Бившевої Л.І.,

секретар судового засідання - Титенко М.П.,

за участю:

представника позивача - Серта О.В.,

представника відповідача - Павловича Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №320/3752/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» до Головного управління ДПС України у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС України у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року (суддя Лисенко В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді: Мельничук В.П., Оксененко О.М.),

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД" (далі також - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0265560707 від 04.11.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю застосування контролюючим органом до Товариства штрафних санкцій у відповідності до статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.2005 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) на підставі висновків акта перевірки про порушення позивачем статті 15 вказаного Закону (зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів в місцях, не внесених до Єдиного реєстру), оскільки позивач здійснює реалізацію товарів, у тому числі і підакцизних, які знаходяться в митному режимі безмитної торгівлі (магазин безмитної торгівлі) і перебувають під митним контролем. На думку позивача, на утримувачів магазинів безмитної торгівлі, контроль за провадженням яких здійснюється митними органами, не поширюються положення законодавства, що регламентують обов`язок суб`єктів господарювання зареєструвати місце зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів в Єдиному державному реєстрі місць зберігання.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2023, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення контролюючого органу №0265560707 від 04.11.2021.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 17.09.2021 по 24.09.2021 на підставі наказу ГУДПС у Київській області від 17.09.2021 №2078-п та направлень від 17.09.2021 №6582/10-36-07-07, № 6583/10-36-07-07 посадовими особами відповідача було проведено фактичну перевірку складу Товариства.

В ході перевірки встановлено, що станом на 16 год. 15 хв. 17.09.2021 в приміщенні складу магазину безмитної торгівлі за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Мойсеева,72 знаходились алкогольні напої та тютюнові вироби в асортименті у кількості 636 найменувань на загальну суму 13 006 311,24 грн, які в період з 20.09.2021 по 22.09.2022 були відвантажені до магазину безмитної торгівлі ТОВ "БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД" за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль 7, Аеропорт, Термінал Д, на підставі накладних на внутрішнє переміщення. На момент перевірки відомості про місцезнаходження складу площею 2560,47 кв. м. за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Мартусівка, вул. Мойсеева,72, який використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, не внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання, чим порушено статтю 15 Закону №481/95- ВР.

За результатами перевірки було складено акт (довідку) фактичної перевірки від 24.09.2021 №16095/10/36/07/36953886.

11.10.2021 Товариством були подані заперечення до акту фактичної перевірки, за результатами розгляду яких, останні прийнято до уваги контролюючим органом, однак, зазначено, що вони не спростовують порушень, виявлених під час перевірки.

04.11.2021 відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке позивач оскаржив в адміністративному порядку, однак, як зазначено в позові, станом на момент звернення до суду відповіді від ДПС України не отримано.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення контролюючого органу від 04.11.2021 №0265560707 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, застосувавши норми статей 140 241 404 405 420 421 Митного кодексу (МК) України до встановлених у справі обставин, прийшов до висновку, що зберігання Товариством алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснювалося на складі, що перебував під митним контролем та використовувався позивачем як додаткове приміщення магазину безмитної торгівлі, а відтак позивач, як утримувач магазину безмитної торгівлі, звільнений від обов`язку вносити відомості про це приміщення до Єдиного державного реєстру місць зберігання, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до статті 17 №481/95-ВР за порушення статті 15 цього Закону.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач зазначає, що норми МК України та інших актів митного законодавства, застосовані судами під час вирішення спору у цій справі, визначають порядок відкриття та експлуатацію магазину безмитної торгівлі в частині процедури, необхідної для дотримання режиму безмитної торгівлі, однак не змінюють загальних вимог Закону №481/95-BP, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі підакцизними товарами. Контролюючий орган наголошує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що позивач зберігав алкогольні напої та тютюнові вироби на складі за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Мартусівка, вулиця Мойсеєва, 72, тоді як магазин безмитної торгівлі, де товариство здійснює реалізацію товарів, розташований за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Гора, вулиця Бориспіль, 7, Аеропорт, термінал «D». Крім того, на підтвердження своїх доводів про те, що на Товариство поширюються норми Закону №481/95-ВР, відповідач зазначив, що останнє отримало ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, порядок отримання якої регулюється Законом №481/95-ВР, дія якого, на переконання позивача, не розповсюджується на нього.

Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2023 відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представники сторін надали пояснення щодо обставин у справі та підтримали свої вимоги щодо суті спору.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, надані у судовому засіданні, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також доводи відзиву на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ключовим питанням у цій справі, яке складає межі перевірки судом касаційної інстанції правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, є правомірність застосування до Товариства, як утримувача магазину безмитної торгівлі, штрафних санкцій на підставі Закону №481/95-ВР за порушення вимог цього Закону, і чи підлягає місце зберігання товарів магазина безмитної торгівлі внесенню до Єдиного реєстру місць зберігання, як того вимагає вказаний Закон.

Так, відповідно до абзацу першого преамбули Закону №481/95-ВР цей Закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №481/95-ВР щодо термінів ''Єдиний реєстр'' та ''місце зберігання'', що вживаються у цьому Законі, Єдиний державний реєстр (Єдиний реєстр) - перелік місць, що використовуються для зберігання спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, який ведеться податковими органами і містить відомості про місцезнаходження місць зберігання та відомості про заявників.

Уповноваженим органом щодо здійснення контролю за дотриманням норм цього Закону є органи ДПС (стаття 16 Закону №481/95-ВР).

Склад правопорушення, встановлений контролюючим органом під час перевірки, визначено приписами окремих частин статті 15 Закону №481/95-ВР, за змістом яких зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

Внесення даних до Єдиного реєстру проводиться на підставі заяви суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) з обов`язковим зазначенням місцезнаходження місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також: для юридичних осіб - найменування, місцезнаходження, коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; для фізичних осіб - підприємців - прізвища, імені, по батькові, місця проживання, реєстраційного номера облікової картки платника податків.

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, вносять до Єдиного реєстру тільки ті місця зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що розташовані за іншою адресою, ніж місце здійснення торгівлі.

Відповідальність за зберігання спирту, або алкогольних напоїв, або тютюнових виробів у місцях зберігання, не внесених до Єдиного реєстру передбачена частиною другою статті 17 Закону №481/95-ВР у формі штрафу - 100 відсотків вартості товару, який знаходиться в такому місці зберігання, але не менше 17' 000 гривень.

Метою правового регулювання, встановленого цим Законом, є, зокрема забезпечення законного виробництва та обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, що досягається через здійснення податковими органами контролю за дотриманням норм цього Закону, в тому числі ведення Єдиного державного реєстру місць зберігання.

Наведені норми не містять застереження, особливості, виключення тощо щодо їх застосування до певних категорій господарюючих суб`єктів, зокрема, магазинів безмитної торгівлі, і не суперечить нормам митного законодавства, які регулюють, серед іншого, діяльність магазинів безмитної торгівлі, вимоги до їх облаштування та розташування, режим товарів, що в них реалізовуються.

За визначенням, наведеним у статтях 1 7 МК України МК України визначає засади організації та забезпечує детальне правове регулювання суспільних відносин у сфері державної митної справи в Україні, яку становлять: порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної митної політики.

Переміщення товарів через митний кордон України здійснюється відповідно до заявлених митних режимів.

Митний режим - комплекс взаємопов`язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення (пункт 25 частини першої статті 4 МК України).

Відповідно до редакції МК України на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діяли 14 митних режимів, серед яких безмитна торгівля (частина перша статті 70 МК України).

Відповідно до статті 140 МК України безмитна торгівля - це митний режим, відповідно до якого товари, не призначені для вільного обігу на митній території України, знаходяться та реалізуються для вивезення за межі митної території України під митним контролем у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України, відкритих для міжнародного сполучення, та на повітряних, водних або залізничних транспортних засобах комерційного призначення, що виконують міжнародні рейси, з умовним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт та експорт таких товарів, та без застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, а також без проведення заходів офіційного контролю.

У митний режим безмитної торгівлі поміщуються іноземні та українські товари, які ввозяться з-за меж митної території України або вивозяться з митної території України. Іноземні товари поміщуються у митний режим безмитної торгівлі з умовним звільненням від оподаткування митними платежами. Поміщення українських товарів у митний режим безмитної торгівлі для цілей оподаткування вважається експортом цих товарів (стаття 141 МК України).

Особливістю цього митного режиму є також те, що для поміщення товарів у митний режим безмитної торгівлі забезпечення виконання обов`язку із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу не вимагається. Забезпечення виконання обов`язку із сплати митних платежів застосовується лише при необхідності переміщення іноземних товарів між митними органами або між різними пунктами пропуску в межах зони діяльності одного митного органу у зв`язку з необхідністю їх ввезення у приміщення магазину безмитної торгівлі або випуску з такого приміщення (частина п`ята статті 141 МК України).

Товари можуть перебувати в митному режимі безмитної торгівлі протягом всього строку їх придатності для споживання та/або використання. Товари, поміщені в митний режим безмитної торгівлі, протягом всього строку перебування у цьому режимі знаходяться під митним контролем (стаття 142 МК України).

Відповідно до статті 420 МК України Магазин безмитної торгівлі - це спеціалізований торговельний заклад, розташований у пункті пропуску через державний кордон України, відкритому для міжнародного сполучення, а також на повітряному або водному транспортному засобі комерційного призначення, що виконує міжнародні рейси, та призначений для реалізації товарів, поміщених у митний режим безмитної торгівлі.

Магазини безмитної торгівлі здійснюють продаж товарів громадянам, які виїжджають за межі митної території України, а також пасажирам міжнародних рейсів, які виконуються повітряними та водними транспортними засобами комерційного призначення, що експлуатуються резидентами. Реалізація магазинами безмитної торгівлі товарів, поміщених у митний режим безмитної торгівлі, підприємствам забороняється.

Магазини безмитної торгівлі в установленому порядку здійснюють торгівлю всіма видами продовольчих і непродовольчих товарів, крім товарів, які відповідно до закону заборонені до ввезення в Україну, вивезення з України та транзиту через територію України, та товарів за товарними позиціями 2701-2716 згідно з УКТ ЗЕД. Правила продажу товарів магазинами безмитної торгівлі громадянам затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Вимоги до облаштування та розташування магазину безмитної торгівлі передбачені статтею 421 МК України.

Приміщення магазину безмитної торгівлі може включати в себе: 1) торговельний зал (зали), у тому числі бари та пункти громадського харчування; 2) допоміжні приміщення; 3) склади магазину, в тому числі склади для товарів, що реалізуються в торговельних залах, розташованих у різних пунктах пропуску, та переміщуються між ними виключно під митним контролем, та для майна, яке використовується у таких залах для реалізації зазначених товарів (частина перша цієї статті).

Розташування магазинів безмитної торгівлі та умови реалізації в них товарів повинні виключати можливість безпосереднього ввезення цих товарів для споживання на митній території України (частина друга статті 421 МК України).

Основним нормативним актом, що регулює діяльність таких магазинів, є Правила продажу товарів магазинами безмитної торгівлі, які визначають порядок надходження, зберігання, підготовки до продажу і продажу товарів магазинами безмитної торгівлі, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 N 1089 відповідно до частини четвертої статті 420 МК України та підпункту 195.1.2 "ґ" статті 195 ПК України.

Відповідно до пункт 2 Правил продажу товарів магазинами безмитної торгівлі робота магазину безмитної торгівлі організовується таким чином, щоб забезпечити надходження, зберігання та продаж товарів відповідно до вимог МК України, ПК України, інших нормативно-правових актів і цих Правил.

Магазини безмитної торгівлі здійснюють торгівлю всіма видами продовольчих і непродовольчих товарів, крім товарів, визначених у частині другій статті 141 та частині четвертій статті 420 МК України (пункт 4 Правил).

Продаж товарів магазинами безмитної торгівлі здійснюється громадянам, які виїжджають за межі митної території України, а також пасажирам міжнародних рейсів, які виконуються повітряними та водними транспортними засобами комерційного призначення, що експлуатуються резидентами (пункт 3 Правил).

Відповідно до положень пунктів 5, 6 Правил обов`язковою умовою для продажу товарів фізичним особам, які від`їжджають за кордон, є пред`явлення ними документа, який посвідчує особу, з відміткою про проходження митного контролю або належного їм проїзного документа на транспортний засіб, який прямує за межі України. Свідченням продажу товару в магазині безмитної торгівлі є касовий або товарний чек, в якому зазначаються номер рейсу або реквізити документа, який посвідчує особу, з відміткою про проходження митного контролю, ідентифікаційний код товару і його вартість. Оригінал чека видається пасажирові, який придбав товар, а копія зберігається у магазині безмитної торгівлі протягом не менш як трьох років.

Узагальнення наведених нормативних визначень митного законодавства дозволяє виснувати, що специфіка безмитної торгівлі суттєво відрізняється від інших митних режимів, що застосовуються в Україні і встановлюються виключно МК України: імпорт (випуск для вільного обігу); 2) реімпорт; 3) експорт (остаточне вивезення); 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасове ввезення; 7) тимчасове вивезення; 8) митний склад; 9) вільна митна зона; 10) безмитна торгівля; 11) переробка на митній території; 12) переробка за межами митної території; 13) знищення або руйнування; 14) відмова на користь держави (частина перша статті 70 МК України).

Застосування режиму магазину безмитної торгівлі дає змогу продавати іноземний товар на митній території країни під митним контролем без стягнення мита й податків та без застосування методів нетарифного регулювання.

Об`єктом відповідного митного режиму можуть бути товари іноземного походження і вітчизняного виробництва, що призначаються для продажу особам, які прямують за межі митної території України або перебувають у транзитних залах міжнародних пунктів пропуску на державному кордоні. Таким чином, вивезення товарів, придбаних у магазинах безмитної торгівлі, за межі митної території України є невід`ємною умовою застосування цього режиму. Щодо режиму магазину безмитної торгівлі діяльність митних органів зводиться до контролю за: а) дотриманням митного законодавства в процесі торгівлі; б) фактичним вивезенням товарів за межі України, що підлягають реалізації через магазин безмитної торгівлі.

Приміщення безмитного магазину є складовою зони митного контролю і становить невід`ємну частину митної території України, на якій діє законодавство України.

Зона митного контролю - місце, визначене митними органами в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого митні органи здійснюють митні формальності (пункт 14 частини першої статті 4 МК України).

Митні ж формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами, а також автоматизованою системою митного оформлення з метою дотримання вимог законодавства України з питань митної справи (пункт 29 частини першої статті 4 МК України).

Виконання необхідних митних формальностей здійснюється у вигляді певної системи, під якою слід розуміти здійснення контролю за дотриманням порядку переміщення товарів, речей, майна та інших предметів, огляд предметів, оформлення митних документів, накладання митного забезпечення, перевірку правильності заповнення вантажної митної декларації, нарахування сум, що підлягають сплаті, забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів та інші дії, що здійснюються митними органами з метою виконання законодавства щодо митної справи.

Відтак, враховуючи відмінність правового регулювання повноважень податкових та митних органів, що визначені Законом №481/95-ВР та МК України, сферу дії цих законодавчих актів та мету, суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин лише норми митного законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин дійшли помилкового висновку, що є підстави для визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №320/3772/22.

Сторонами не заперечується та матеріалами справи підтверджено зберігання позивачем алкогольних напоїв та тютюнових виробів на суму 13 006 311,24 грн у складському приміщенні площею 2560,47 кв. м по вулиці Мойсеєва, 72, село Мартусівка, Бориспільського району, Київської області, відомості про місцезнаходження якого не внесено до Єдиного державного реєстру місць зберігання, за що статтею 17 Закону №481/95-ВР передбачена відповідальність у формі штрафу.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом та обґрунтовано застосував до Товариства штрафні санкції згідно з податковим повідомленням-рішенням від 04.11.2021 №0265600707 за порушення статті 15 Закону №481/95-ВР (зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів на суму 13 006 311,24 грн в місцях, не внесених до Єдиного реєстру).

Судова колегія не приймає доводи позивача про те, що до спірних правовідносин переважно слід застосовувати положення статті 421 МК України, а не статті 15 Закону №481/95-ВР, оскільки конкуренція між вказаними нормами відсутня, з огляду на різне правове регулювання.

Так, стаття 421 МК України передбачає вимоги до облаштування та розташування магазину безмитної торгівлі, а вимоги статті 15 Закону №481/95-ВР - обов`язок господарюючого суб`єкта зберігати алкогольні напої та тютюнові вироби в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного державного реєстру місць зберігання, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання.

За змістом частин 1 та 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Також Товариством подано до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України.

Колегія суддів вважає таке клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/17296/19, від 27 квітня 2021 року у справі №480/3310/19, але не виключно, визначила критерії справи, що містить виключну правову проблему, вказавши, що за усталеною практикою розгляду Великою Палатою Верховного Суду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини п`ятої статті 346 КАС України наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний критерій ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісний критерій ілюструє, що на користь виключності правової проблеми можуть свідчити, зокрема, такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Товариство не навело належного правового обґрунтування того, що спірні правовідносини урегульовані законодавчими нормами, які допускають їх множинне тлумачення та породжують відповідну правову невизначеність.

Позиція позивача полягає саме у незгоді із сформульованими висновками Верховного Суду з питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а обґрунтування такої позиції зводиться до власного тлумачення норм права.

Враховуючи, що Верховний Суд вже висловив правову позицію з питання застосування норм права у подібних правовідносинах і колегія суддів не встановила підстав для відступу від неї, підстави вважати, що зазначена справа містить виключну правову проблему відсутні.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність наразі правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені позивачем аргументи не свідчать про наявність виключної правової проблеми, відмінність підходів чи необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики внаслідок такої.

Крім того, посилаючись на частину першу статті 346 КАС України Товариством подано клопотання про передачу справи на розгляд палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У відповідності до частини першої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.

Як уже зазначено колегією суддів вище, підстав для відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду (постанова від 29.06.2023 у справі №320/3772/22), не встановлено, а відтак, клопотання позивача про передачу справи на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 344 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» про передачу справи на розгляд палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року у справі №320/3752/22 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД" до Головного управління ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0265560707 від 04 листопада 2021 року - відмовити повністю.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.В. Дашутін

Л.І. Бившева ,

Судді Верховного Суду