Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №750/9139/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 січня 2019 року

Київ

справа №750/9139/17

адміністративне провадження №К/9901/30215/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2017 року (суддя - Рахманкулова І.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (головуючий суддя - Василенко Я.М., судді: Кузьменко В.В., Шурко О.І.)

у справі № 750/9139/17

за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області

про визнання неправомірними дій, стягнення протиправно знятих коштів, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

Чернігівське об'єднане УПФУ (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати дії управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області щодо списання коштів на суму 59 722, 77 грн. з рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України протиправними;

- стягнути з управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на рахунок позивача (14005, м. Чернігів, пр-т. Миру, 44, код ЄДРПОУ 40378209) № 256073000037163, відкритого у філії - Чернігівське обласне управління АТ «Ощадбанк», МФО 353553), 59 722, 77 грн. протиправно знятих коштів.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2017 року, яку було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, в задоволені позовних вимог було відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що рішення про стягнення виконавчого збору виконується в межах виконавчого провадження і підлягає виділенню в окреме виконавче провадження виключно у зв'язку з поверненням виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження. Також, суди дійшли висновку, що, оскільки на рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 25607300037163, який обслуговується в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України», з якого відповідачем списано кошти, зберігаються кошти, які не включаються до складу Державного бюджету України, то органи казначейства України не уповноважені виконувати рішення про списання коштів з цього рахунку, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що на спірні правовідносини не поширюється дія статті 6 Закону України «Про виконавче провадження».

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, а тому просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зокрема, скаржник вказує про те, що оскільки окремих рішень (постанов) державного виконавця про стягнення з позивача виконавчого збору не приймалося, то дії управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області щодо списання коштів на суму 59 722, 77 грн. з рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України є передчасними. Що ж стосується стягнення виконавчого збору, скаржник зазначає, що таке стягнення повинно бути здійснене виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідачем заперечення на касаційну скаргу не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Клопотання про розгляд справи за участі скаржників не заявлено.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, 13.09.2017 управлінням Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області було списано з рахунку Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України № 25607300037163, відкритого в Чернігівській філії публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» грошові кошти в сумі 59 722 грн. 77 коп. в рахунок погашення виконавчого збору за виконавчими провадженнями.

Стягнуті з рахунку кошти були розподілені в рахунок погашення виконавчого збору наступним чином: у ВП № 53068799 списано 6 400 грн.; у ВП № 53235294 списано 12 800 грн.; у ВП № 53231573 списано 12 800 грн.; у ВП № 52803809 списано 5 800 грн.; у ВП № 53066421 списано 6 400 грн.; у ВП № 52614458 списано 3 322,77 грн.; у ВП № 52614166 списано 5 800 грн.; у ВП № 53026865 списано 6 400 грн.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4. Конституція України

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5. Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (ч. 3 ст. 27 цього Закону).

Згідно ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

За змістом статті 42 Закону №1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

6. Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Інструкція) (далі - Інструкція)

Згідно п. 2 розділу 6 Інструкції, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 - 4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

7. Закон України від 05.06.12 р. № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI)

Частиною 1 статті 2 Закону 4901- передбачено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

В своїй касаційній скарзі скаржник не заперечує того, що сума виконавчого збору, визначена постановою про відкриття виконавчого провадження, була ним отримана, однак, окремо зазначає, що оскільки окремих рішень (постанов) державного виконавця про стягнення з позивача виконавчого збору не приймалося, то дії управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області щодо списання коштів є протиправними.

З цього приводу колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на наступне.

Як вже вище було зазначено, державний виконавець у разі надходження до нього виконавчого документа, який відповідає вимогам закону, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, з обов'язковим зазначенням у ній про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірах установлених статтею 27 Закону №1404-VIII.

У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження, виділеною в окреме провадження, не пізніше наступного робочого дня після закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься або на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», а також у випадку повернення виконавчого документа стягувачу або при закінченні виконавчого провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що посилання скаржника на необхідність оформлення окремою постановою рішення державного виконавця про стягнення виконавчого збору є необґрунтованим.

Стосовно доводів скаржника, що стягнення виконавчого збору повинно бути здійснене виключно органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, колегія суддів зазначає таке.

За змістом частини другої статті 6 Закону №1404-VIIІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, примусове виконання рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ органами казначейства, можливо лише за умови, що вказані органи здійснюють казначейське обслуговування коштів боржника, при цьому кошти, на які звертається стягнення, є бюджетними.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судами попередніх інстанцій, рахунок Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України №25607300037163, з якого відповідачем списано кошти, обслуговується в Чернігівській філії АТ «Державний ощадний банк України». На цьому рахунку зберігаються кошти, які не включаються до складу Державного бюджету України, а тому органи казначейства України не уповноважені виконувати рішення про списання коштів з цих рахунків, у зв'язку з чим на спірні правовідносини не поширюється дія статті 6 Закону №1404-VIIІ.

За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України - залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа