Історія справи

Постанова КАС ВП від 17.11.2022 року у справі №440/1091/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 440/1091/19

адміністративне провадження № К/9901/33997/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року (головуючий суддя: Подобайло З.Г., судді Бартош Н.С., Ральченко І.М.) у справі № 440/1091/19 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

26 березня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (далі також відповідач або Департамент ДАБІ), у якому просив:

визнати протиправними дії щодо відмови у проведенні позапланової перевірки з дотримання державних будівельних норм, містобудівних умов та обмежень, вимог проекту та будівельного паспорту при здійснення гр. ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_1 , а також у скасуванні зареєстрованої декларації про готовність до експлуатації вищезазначеного об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту за реєстраційним номером ПТ 142153422892;

зобов`язати провести позапланову перевірку з дотримання державних будівельних норм, містобудівних умов та обмежень, вимог проекту та будівельного паспорту при здійснення гр. ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою АДРЕСА_1 , а також скасувати зареєстровану декларацію про готовність до експлуатації вищезазначеного об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту за реєстраційним номером ПТ 142153422892 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні відповідача, залучено ОСОБА_2 (далі також третя особа).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року вирішено апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі № 440/1091/19 скасовано.

Провадження у справі № 440/1091/19 закрито.

Роз`яснено, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу, що надійшла поштою 06 грудня 2019 року, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, ухвалити рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

13 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що незважаючи на його звернення про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства, що підтверджується доданим до звернення висновком Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса, відповідач безпідставно відмовив у проведенні позапланової перевірки дотримання вимог містобудівного законодавства та у скасуванні декларації.

У запереченні на позов відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що сукупність заходів, які здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт. Наголошував, що спірний об`єкт прийнято в експлуатацію у 2015 році, тому проведення Департаментом перевірки на зазначеному об`єкті не є можливим.

Третя особа ОСОБА_2 у своїх поясненнях зазначав, що проведення перевірки можливе лише на тих об`єктах, які знаходяться в процесі будівництва.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що листом від 16 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області та Державної архітектурно-будівельної інспекції з проханням:

провести позапланову перевірку з дотримання державних будівельних норм, містобудівних вимог та обмежень, вимог проекту та будівельного паспорту при здійсненні гр. ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ;

визнати проект реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 таким, що не відповідає вимогам ДБН та незаконним;

скасувати повідомлення про початок виконання будівельних робіт за №ПТ06213151065 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорту за реєстраційним номером ПТ 142153422892;

притягти винну особу ОСОБА_2 до відповідальності;

вжити до ОСОБА_2 всіх передбачених законом заходів, зобов`язавши провести перебудову його приміщень, або їх знесення з метою відновлення порушених інтересів інших осіб та приведення перебудованих споруд до державних будівельних норм, містобудівних умов та обмежень та проектної документації;

письмово повідомити про вжиті заходи.

Листом від 11 лютого 2019 року № 10161.20/2/28 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області повідомив ОСОБА_1 про те, що будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію у 2015 році, тому проведення Департаментом перевірки на зазначеному об`єкті не є можливим.

Листом від 15 березня 2019 року № 1016-1.20/2/65 Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області повідомив ОСОБА_1 про розгляд звернення позивача, яке надійшло від виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві раді. У листі відповідач повторно зазначив, що будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію у 2015 році, тому проведення Департаментом перевірки на зазначеному об`єкті не є можливим.

Позивач не погодився із діями відповідача щодо відмови у проведенні перевірки та скасуванні декларації про готовність об`єкта до експлуатації, у зв`язку з чим звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Відтак, не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу щодо такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.

За позицією суду першої інстанції, із поданням декларації про готовність об`єкта експлуатації, яка була прийнята та зареєстрована ДАБІ, та реєстрацією права власності на нерухоме майно - будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 втратив статус суб`єкта містобудування, а будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 - статус об`єкта будівництва в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Водночас суд першої інстанції зазначив, що за приписами пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ від 23 травня 2011 року № 553 (далі також Порядок № 553) перевірка щодо достовірності даних, наведених у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, могла бути проведена відповідачем лише протягом трьох місяців з дня подання зазначеної декларації, тобто до 08 березня 2016 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача повноважень на призначення позапланової перевірки об`єкта, прийнятого в експлуатацію 08 грудня 2015 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції зазначив, що цей спір стосується не стільки правомірності дій суб`єкта владних повноважень щодо непроведення перевірки, затвердження проекту реконструкції житлового будинку, реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою перебудови (прибудови) належної їй будівлі, що створює перешкоди позивачу у користуванні будівлями, якими вона фактично користується.

За позицією суду апеляційної інстанції, спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто, існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про незгоду з рішенням суду апеляційної інстанції з покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права.

За позицією скаржника:

1) судом апеляційної інстанції неправильно визначено, що даний спір носить приватноправові ознаки з зазначенням про наявність особистих майнових (немайнових) інтересів позивача, оскільки позовні вимоги про проведення позапланової перевірки з дотриманням державних будівельних норм та скасування дозвільного документу (декларації), в якому зазначені недостовірні данні, жодним чином не стосуються майнових (немайнових) інтересів;

2) в даному випадку позовні вимоги не є похідними від іншого спору, тим більше такий спір не передавався на розгляд до місцевого суду;

3) позовні вимоги не містять жодних доводів щодо правомірності здійснення перебудови, що створює перешкоди позивачу у користуванні будівлями.

Водночас стверджує, що даний спір відноситься до категорії публічно-правових спорів з приводу бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо невиконання своїх обов`язків, покладених чинним законодавством.

У відзиві на касаційну скаргу скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим останнє є правильним і таким, що не підлягає скасуванню, а тому касаційна скарга є безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Також звертає увагу, що 04 грудня 2019 року Октябрським районним судом м. Полтави у справі № 554/10858/19 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Водночас предмет спору і сторони є одні й ті самі. Однією з підстав звернення позивача до Октябрського районного суду м. Полтави стала постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі № 440/1091/19, яка і оскаржується в касаційному порядку.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг

Згідно із пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, в контексті статей 2 4 5 19 КАС України визначальними ознаками справи адміністративної юрисдикції є не лише суть (зміст, характер) спору, але й підстави його виникнення та суб`єктний склад учасників правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".

За позицією суду апеляційної інстанції, з установлених судами обставин справи та наведених у позовних вимогах і апеляційній скарзі доводів, позивач оскаржує рішення та дії суб`єкта владних повноважень, які фактично стосуються права власності третьої особи на реконструйований об`єкт нерухомого майна, саме з підстави незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію (перебудову) такого майна відповідно до наявних у позивача документів.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів не погоджується із позицією суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України 17 лютого 2011року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі також Закон №3038-VI).

Згідно із частиною третьою статі 6 Закону № 3038-VI до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України № 3038-VI «державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, затвердженого наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції № 931 від 12 червня 2017 року, Департамент є територіальним органом, без статусу юридичної особи публічного права, утвореним як структурний підрозділ апарату Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Отже, Департамент є уповноваженим органом на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

На виконання зазначеної норми закону Кабінет Міністрів України постановою від 23 травня 2011 року № 553 затвердив Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, який визначає процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом (пункт 5 Порядку №553).

Відповідно до частини пункту 6 Порядку № 553 позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю (пункт 7 Порядку №553).

Предметом у цій справі є, серед іншого, дії відповідача щодо відмови у проведенні позапланової перевірки.

Водночас пункт 7 Порядку № 553 також визначає перелік підстав для проведення позапланової перевірки, серед яких у тому числі (…) звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства.

Отже, зазначена норма не визначає критерії взаємовідносин між фізичною чи юридичною особою, яка звертається із вимогою про перевірку з суб`єктом та об`єктом контролю та не ставить в залежність підстави перевірки від стадії будівництва.

Звернення фізичної особи чи юридичної особи є підставою для призначення перевірки за умови необхідності з`ясування питання про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства.

Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 818/399/17 та у постанові від 18 серпня 2022 року на підставі аналізу норм частини 1 статті 41 Закону № 3038-VI та Порядку № 553 сформований висновок про те, що державний архітектурно-будівельний контроль дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об`єкта будівництва може бути проведено і після реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Колегія суддів наголошує, що в контексті предмету спору та вимог пункту 7 частини першої статті 4, частини першої статті 5 КАС України, статей 4, 6, 41 Закону України № 3038-VI, пунктів 5, 7 Порядку № 553 відповідач є суб`єктом владних повноважень зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у тому числі у формі позапланових перевірок за зверненням фізичної особи, захист прав якої залежить від результатів перевірки дотримання суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства.

Водночас дотримання вимог містобудівного законодавства суб`єктом містобудування можливо визначити лише за результатами оцінки належних та допустимих доказів, отриманих під час проведення заходів архітектурно-будівельний контролю.

За приписами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють у тому числі (…) чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

За сталою судовою практикою бездіяльністю суб`єкта владних повноважень це його пасивна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав та свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. Водночас дії суб`єкта владних повноважень це його активна поведінка, яка може мати вплив на реалізацію прав та свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

За приписами статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.

Позов у цій справі насамперед обумовлений незаконністю дій відповідача в частині відмови у проведенні перевірки за зверненням фізичної особи та з результатами якої позивач пов`язує подальшу реалізацію своїх прав.

Отже, оцінюючи характер правового спору, Суд враховує наступні ознаки, що відносять його до спорів, що мають розглядатися судом адміністративної юрисдикції:

присутність у спірних публічно-правових відносинах суб`єкта владних повноважень - у спорі суб`єктом владних повноважень є Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Полтавській області;

спірні відносини мають саме адміністративно-правову природу - у цій справі існують відносини з приводу відмови у проведенні перевірки, які є адміністративно-правовими відносинами;

суб`єкт владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах, здійснює адміністративні повноваження - за зверненням позивача відповідачем були вчинені дії щодо відмови у проведені перевірки, в свою чергу правомірність підстав для відмови у проведенні перевірки повинна бути надана судом;

спірні публічно-правові відносини регулюються нормами адміністративного права, зокрема, - Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553.

Отже, усі ознаки справи адміністративної юрисдикції притаманні цьому спору та його вирішення знаходиться в площині реалізації наданих Законом відповідачу владних функцій щодо здійснення архітектурно-будівельного контролю.

За такого правового регулювання та встановлених судами обставин, колегія судів дійшла висновку, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; присутність у спірних правовідносинах суб`єкта владних повноважень; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні правовідносини врегульовані адміністративним законодавством.

Відтак, перевірці у цій справі підлягають виключно дії суб`єкта владних повноважень за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України щодо відповідності дій суб`єкта владних повноважень вимогам законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно закрито провадження у справі.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 440/1091/19 скасувати.

Справу № 440/1091/19 направити на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В.М. Кравчук

В.М. Шарапа