Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року

Київ

справа №820/1143/16

адміністративне провадження №К/9901/8328/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.07.2017 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у березні 2016 року звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить скасувати рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 24.02.2016 № 0000192100 про застосування фінансових санкцій в сумі 34 000,00 грн.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 22.06.2016 адміністративний позов задовольнив. Скасував рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 24.02.2016 № 0000192100 про застосування фінансових санкцій в сумі 34 000,00 грн.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29.08.2016 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 05.07.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016 в частині скасування рішення від 24.02.2016 № 00001992100 про застосування фінансових санкцій в сумі 17 000,00 грн скасував та ухвалив в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині зазначені судові рішення залишив без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 у вересні 2017 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.07.2017 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України в постанові в частині скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та відмови в задоволенні позову про скасування рішення від 24.02.2016 № 00001992100 в частині застосування фінансових санкцій в сумі 17 000,00 грн неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права: підпункт 75.1.3 пункту 75.1, 80.1, 80.2, 80.5 статті 80, пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: постанови, щодо якої подано заяву про перегляд, та постанови від 06.04.2016 у справі № 808/1288/15 (№К/800/49630/15), на яку посилається заявник в обґрунтування неоднакового застосування норм матеріального права.

Верховний Суд України ухвалою від 17.10.2017 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І. ухвалою від 05.02.2018 прийняв до провадження заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.07.2017.

До Верховного Суду 09.07.2018 надійшло клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване тим, що справа містить виключну правову проблему, та має бути вирішена Великою палатою з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Зазначене клопотання є безпідставним, оскільки заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.07.2017 передана Верховним Судом України відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017.

Ця заява згідно із зазначеною нормою закону розглядається Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, тобто за правилами, установленими главою 3 цього Кодексу «Перегляд судових рішень Верховним Судом України» у редакції, що була чинною до 15.12.2017.

За встановлених правил Верховний Суд України не мав статусу суду касаційної інстанції, а здійснював перегляд судових рішень в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (стаття 235 Кодексу у редакції, чинній до 15.12.2017).

Водночас за правилами статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.201, справа може бути передана на розгляд Великої палати судом касаційної інстанції, який розглядає справу в касаційному порядку. При цьому справа передається на розгляд Великої палати тільки за визначених у цій статті підстав.

Враховуючи наведене, Верховний Суд, який здійснює розгляд заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції (Вищого адміністративного суду України) у відповідності до вимог підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, не має повноважень та правових підстав для передачі справи на розгляду Великої палати.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду постанови суду касаційної інстанції від 05.07.2017 у частині, в якій просить заявник, з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суду України постановою від 05.07.2017, про перегляд якої подано заяву, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій в сумі 17 000,00 грн за порушення суб'єктом господарювання вимог частини дванадцятої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», що полягало у торгівлі алкогольними виробами (пляшка горілки "Хлібний дар «Пшенична») за відсутності відповідної ліцензії, та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Вищий адміністративний суд України виходив з того, що у контролюючого органу були відсутні підстави, передбачені у підпункті 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункті 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, для призначення фактичної перевірки позивачки з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», та в інших нормативних актах, що регулюють порядок ліцензування, виробництва, обігу та зберігання спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

При цьому у цій справі мали місце такі обставини.

Підставою для призначення фактичної перевірки позивачки слугувало звернення фізичної особи про порушення позивачкою вимог трудового законодавства щодо укладення трудових договорів та оформлення трудових відносин з працівниками магазину. Проте направлення були видані на проведення перевірки з метою здійснення контролю за дотриманням вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» та інших нормативних актів, що регулюють ліцензування, виробництво, обігу та зберігання спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Фактична перевірка проведена із зазначеною у направленні метою, а щодо отриманої інформації про порушення вимог трудового законодавства - не проведена. Контролюючий орган не надав суду доказів щодо отримання інформації про порушення позивачкою вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Вищий адміністративний суд України, враховуючи наведені обставини, зазначив, що у разі якщо позивачка вважала, що її права порушені, вона мала право не допустити посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Оскільки допуск до проведення перевірки відбувся, то предметом розгляду у справі має бути суть виявлених порушень. Контролюючий орган довів факт реалізації позивачем алкогольного напою за відсутності відповідної ліцензії.

Вищий адміністративний суд України постановою від 06.04.2016, на яку посилається заявник, не погодився з позицією судів попередніх інстанції про те, що допуск суб'єктом господарювання посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки нівелює процедурні порушення, допущені контролюючим органом при призначенні та проведенні такої перевірки. Вищий адміністративний суд України зазначив, що дотримання контролюючим органом вимог закону щодо призначення податкової перевірки є обов'язковою передумовою реалізації контролюючим органом права на проведення такої перевірки. Передбачене нормою закону право не допустити посадових осіб до перевірки є лише додатковою гарантією захисту прав платника у сфері публічного права, яким платник вправі скористатися на власний розсуд. Невикористання такого права не може виправдовувати допущені контролюючим органом порушення під час призначення і проведення перевірки та виключати юридичні наслідки таких порушень. Через незаконність фактичної перевірки суд касаційної інстанції визнав відсутньою таку перевірку та скасував податкове повідомлення-рішення про застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій.

При цьому у цій справі мали місце такі обставини.

Допущені контролюючим органом порушення при прийнятті наказу на призначення фактичної перевірки та оформлення направлень на її проведення (у наказі та направленнях відсутня назва позивача, його індивідуальний номер платника податку, назва магазину, зазначена адреса, за якою розташовані декілька господарських одиниць) виключають можливість ідентифікувати суб'єкта та об'єкт призначеної перевірки.

Таким чином, постанова суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, та постанова цього суду, на яку посилається заявник як на різні за змістом судові рішення, постановлені за різних обставин. Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції свідчить, що допущені контролюючим органом порушення при призначенні і проведенні перевірки були різними. У справі, в якій подано заяву про перегляд, мали місце обставини про проведення фактичної перевірки з метою, яка не узгоджувалась з причинами призначення такої перевірки. У справі, на яку посилається заявник, мали місце обставини щодо дефектів в наказі та направленнях на її проведення, які оцінені судом як такі, що виключають можливість ідентифікувати суб'єкт та об'єкт призначеної перевірки.

Таким чином, обставини для перегляду постанови суду касаційної інстанції від 05.07.2017, передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), не підтвердилися.

Враховуючи наведене, у задоволенні заяви про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції належить відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 05.07.2017 відмовити.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна