Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.04.2020 року у справі №805/6261/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2020 року

Київ

справа №805/6261/14

адміністративне провадження №К/9901/26691/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року (головуючий суддя - Христофорова А.Б.)

та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ляшенко Д.В., судді - Ястребова Л.В., Компанієць І.Д.)

у справі №805/6261/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області

про стягнення надміру сплачених грошових зобов`язань,

ВСТАНОВИВ:

У травні 214 року Публічне акціонерне товариство "Азовзагальмаш" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - відповідач 1, контролюючий орган, Спеціалізована ДПІ), Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі - відповідач 2, розпорядник бюджетних коштів, ГУ ДКС України в Донецькій області) про стягнення надміру сплачених грошових зобов`язань.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що станом на день звернення позивача з цим позовом, позитивне сальдо розрахунків з бюджетом з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств Товариства, що підтверджене відповідним актом звірення розрахунків з бюджетом складає 39 334 864, 55 грн. 11 квітня 2014 року позивач, у встановлений законом порядку та спосіб, звернувся до контролюючого органу з заявою про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток, однак відповідач 1 всупереч вимог податкового законодавства не виконав покладеного на нього законом обов`язку та у встановлений податковим законодавством строк не сформував і не направив розпоряднику бюджетних коштів висновок про повернення відповідних сум коштів з бюджету.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено:

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" суму надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток у розмірі 39 334 864, 55 55 грн;

- стягнуто з Державного бюджету України на Публічного акціонерного товариства "Азовзагальмаш" витрати зі сплати судового збору на суму 487, 20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не погодилися з доводами відповідача 1 про те, що подана позивачем заява про повернення переплачених грошових зобов`язань не відповідає приписам податкового законодавства та зазначили про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення Державного бюджету України на користь Товариства зазначеної суми надміру сплачених грошових зобов`язань з огляду на те, що позивач у встановлений законом строк та спосіб звернувся до контролюючого органу з відповідною заявою про її повернення. Наявність зазначеної суми переплати підтверджена контролюючим органом, податкових борг у товариства відсутній, а тому у відповідача 1 були відсутні правові підстави для відмови позивачу у поверненні наявної суми переплати.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач 1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що подана Товариством заява, не є заявою про повернення суми переплати у розумінні Податкового кодексу України, а також вказує на те, що контролюючим органом фактично не було відмовлено позивачу у поверненні суми переплати, натомість було лише запропоновано розглянути можливість залишення зазначених коштів у якості переплати.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача 1.

16 вересня 2016 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.

21 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).Пункт

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариством сплачено до бюджету авансові платежі по податку на прибуток: платіжними дорученнями №531665 від 17.01.2013 та №535871 від 18.02.2013 на суму 4 996 892 грн кожним, платіжними дорученнями № 540528 від 20.03.2013№545680 від 29.04.2013, № 547309 від 18.05.2013 на суму 5 233 522 грн кожним; платіжним дорученням №552879 від 21.06.2013 на суму 1 151 100 грн; платіжним дорученням № 553671 від 27.06.2013 на суму 4 114 749 грн; платіжним дорученням № 558118 від 30.07.2013 на суму 5265 849 грн; платіжним дорученням №560841 від 20.08.2013 на суму 3 195 849 грн; платіжним дорученням №561882 від 29.08.2013 на суму 2 070 000 грн; платіжним дорученням №565354 від 30.09.2013 на суму 5 265 849 грн; платіжним дорученням №570261 від 28.10.2013 на суму 2 661 100 грн; платіжним дорученням №570468 від 30.10.2013 на суму 2 604 749 грн; платіжним дорученням №872680 від 22.11.2013 на суму 1 908 500 грн; платіжним дорученням №573775 від 29.11.2013 на суму 3 357 349 грн; платіжним дорученням №577222 від 25.12.2013 на суму 1 490 900 грн; платіжним дорученням №577543 від 27.12.2013 на суму 3 774 949 грн; платіжним дорученням №579838 від 29.01.2014 на суму 5 233 523 грн; платіжним дорученням № 579899 від 30.01.2014 на суму 32 326 грн.

20.03.2014 між позивачем та контролюючим органом було проведено звірення розрахунків з бюджетом за період з 01.01.2014 року по 19.03.2014 року з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств.

За результатами звірення складено акт від 20.03.2014 №1015-20 (далі - Акт звірки).

Як вбачається з Акту звірки, станом на 19.03.2014 позитивне сальдо розрахунків позивача з бюджетом складає 40 715 293, 55 грн (том 1 а.с.11).

11.04.2014 Товариство звернулося до відповідача 1 з заявою № 913-200а від 25.03.2014, в якій просило повернути надміру сплачені грошові зобов`язання в сумі 40 716 293, 55 грн на поточний рахунок Товариства та зазначило необхідні реквізити. У разі неможливості повернення сум на поточний рахунок Товариства найближчим часом, у зв`язку зі складною ситуацією у країні, позивач зазначив про можливість погашення цієї заборгованості казначейськими цінними паперами (том 1 а.с.12 ).

Розглянувши заяву позивача, контролюючий орган направив на адресу Товариства лист, в якому просив платника залишити наявну суму переплати на його особовому рахунку. Стосовно погашення заборгованості казначейськими цінними паперами повідомив, що з метою вирішення даного питання він звернувся до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу обслуговування великих платників з проханням надати роз`яснення щодо можливості здійснення таких операцій.

Разом з цим, зв`язку з невжиттям в подальшому контролюючим органом передбачених законом заходів для здійснення повернення Товариству наявної суми переплати, позивач звернувся до суду з даним позовом. При цьому, позивач просив стягнути меншу суму, ніж зазначена в акті звірки, а саме 39 334 864, 55 грн з огляду на те, що сума позитивного сальдо розрахунків позивача з бюджетом з податку на прибуток у розмірі 40 715 293, 55 грн. було зменшена на суму 1 380 429 грн згідно декларації № 9090771913 від 27.02.2014, що підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків та не заперечується відповідачем 1 (а.с.25-27).

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань визначені у статті 43 ПК України.

Пунктом 43.1 цієї статті передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (пункт 43.2. статті 43 ПК України).

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (пункт 43.3. статті 43 ПК України).

Відповідно до пункту 43.5. статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

З нормами статті 43 Податкового кодексу України узгоджуються положення Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 1146 від 15 грудня 2015 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 грудня 2015 року за № 1679/28124 (чинний). На час звернення позивача з заявою про повернення надміру сплачених сум діяв Порядок, затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України та Міністерства фінансів України від 30 грудня 2013 року № 882/1188.

Висновуючись саме на аналізі наведених норм Податкового кодексу України, встановивши факт надмірної сплати позивачем податку та авансових внесків, а також звернення Товариства до контролюючого органу з відповідною заявою, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Неприйнятними є посилання відповідача в касаційні скарзі на зміст заяви Товариства про повернення надміру сплачених сум, оскільки за вимогами пункту 43.4. статті 43 Податкового кодексу України передбачають подання заяви платником податків на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Судами попередніх інстанцій оцінена заява Товариства та встановлена її відповідність вимогам, передбаченим законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Інтерсплав проти України" від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував забезпеченням поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №826/7380/15.

У вказаній постанові Велика Палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881 аі 5, від 17 листопада 2015 року у справі № 21 -4371 аі 5, від 02 грудня 2015 року у справі № 21 - 2650аі 5, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14, про те що належним способом захисту порушеного права платника податків є зобов`язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов`язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає поверненню з бюджету.

Враховуючи вищевикладене, з метою забезпечення належного захисту прав Товариства, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача зазначеної суми переплати.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління ДФС залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р.Ф. Ханова