ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №804/27/17

адміністративне провадження №К/9901/116/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

за участю секретаря - Калініна О.С.

учасники справи:

представник відповідача - Борисевич Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 (суддя Степаненко В.В.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 (судді Дадим Ю.М., Лукманова О.М., Богданенко І.Ю.)

у справі №804/27/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталь»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сталь» (далі - Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної податкової служби, правонаступником якої є Дніпропетровське управління Офісу великих платників податків ДФС (далі ДФС) про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДФС від 20.12.2016 №0000141400, №0000881403, №0000171400 та №0000151400; стягнуто на користь позивача судові витрати у розмірі 228 822, 55 грн.

Не погодившись з судовими рішеннями ДФС звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову неправильно оцінивши при цьому залучені до матеріалів справи докази.

У своїх запереченнях Товариство вважає, що судами прийнято законні та обґрунтовані рішення.

15.12.2017 касаційну скаргу в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками планової виїзної перевірки Товариства з дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 28.08.2007 по 30.06.2016 ДФС складено акт від 21.11.2016.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем:

-п.п.135.1, 135.2, 135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.138.2, 138.8, п.п.138.10.3, 138.10.5 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.1.4 п.153.1 ст.153, п.44.1 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.139.2.1 п.139.2 ст.139 Податкового кодексу України внаслідок чого допущено заниження податку на прибуток на 6287612 грн. та заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування за півріччя 2016 року на 1142894 грн.;

- п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198, абз.9 п.201.10 ст.201 з урахуванням п.41 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового Кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 3509386 грн.; завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 2314 грн. та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 402990 грн.

На підставі акта ДФС 20.12.2016 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000141400 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 5 264 079 грн.;

№ 0000881403 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 9 484 474, 50 грн.;

№ 0000171400 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 402 990 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 100 747, 50 грн.;

№ 0000151400 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2 314 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 231, 40 грн.

Свої дії щодо цього ДФС обґрунтовує тим, що господарські операції між Товариством та його контрагентами : ТОВ «Б.Б.Д», ПП «Трейд-Інвест-Агро», ТОВ «Оптбізнесгруп, ФГ «Золоте руно 2013», ПП «Новий Сервіс», ФГ «Мрія», ТОВ «Агроперспектива», ТОВ «Прометей «Зерноторгова компанія» та ПП «Господарагро» не мали реального характеру, а надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильність визначених Товариством податкових зобов'язань за наслідками здійснення цих операцій.

Задовольняючи адміністративний позов суди попередніх інстанцій послались на те, що документи бухгалтерського обліку позивача за своєю формою та змістом відповідають вимогам закону та підтверджують реальність виконання укладених між Товариством та його контрагентами господарських угод. Натомість, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності з боку Товариства порушень під час виконання господарських договорів з вищезазначеними контрагентами.

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

Спірні правовідносини регламентувались положеннями Податкового Кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, у відповідних редакціях.

Питання, пов'язані з підтвердженням даних, визначених у податковій звітності, обчисленням податку на додану вартість, обчислення об'єкту оподаткування, формуванням виникнення податкових зобов'язань у разі постачання товарів та надання послуг внормовано статтями 14, 44, 135, 198, 201 ПК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкових пільг мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У зв'язку з наведеним недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

З огляду на це, предметом доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій з поставки товару та наданні послуг, а тому й обґрунтованість визначення позивачем його податкових зобов'язань.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Попри це, судами попередніх інстанцій не дано належної оцінки доводам відповідача про те, що надані позивачем документи, а саме, акти приймання-передавання товару, видаткові та податкові накладні, які було видано від імені контрагентів, та докази перерахування Товариством грошових коштів не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських угод, оскільки за інформацією податкового органу вказані суб'єкти господарювання не виконували та об'єктивно не мали можливості виконати поставку в адресу позивача обумовленого у господарських договорах товару та надати передбачені договором послуги.

Пославшись на те, що виконання укладених Товариством господарських договорів щодо поставки сільгосппродукції підтверджується наданими позивачем документами бухгалтерського обліку, суди не з'ясували якими саме об'єктивними доказами, наданими під час перевірки та розгляду справи, підтверджується реальне виконання кожного договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Б.Б.Д.» укладено 17.09.2014 договір за яким останнє продало Товариству соняшник врожаю 2014 року у кількості 45, 429 тон.

При цьому, заперечуючи щодо реальності виконання вказаної угоди ДФС послалась на наявну інформацію щодо відсутності у ТОВ «Б.Б.Д.» можливості здійснити продаж та доставку позивачу продукції, а також на те, що ТОВ «Б.Б.Д.» здійснює фіктивну діяльність.

В підтвердження реального виконання укладеного з ТОВ «Б.Б.Д.» договору купівлі-продажу позивач надав акт приймання-передавання, видаткову і податкову накладні та докази здійснення оплати на користь ТОВ «Б.Б.Д.».

Проте вказані документи бухгалтерської звітності, з огляду на наявну у податкового органу інформацію, самі по собі не спростовують доводи контролюючого органу щодо відсутності реального руху товару по вказаній угоді.

21.10.2013 року між Товариством та ТОВ «Оптбізнегруп» укладено договір №37/П/С щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом.

На підтвердження виконання умов договору та отримання від ТОВ «Оптбізнегруп» послуг з перевезення сільгосппродукції позивачем надано акт надання послуг №3014 від 31 жовтня 2013 року, товарно-транспортні накладні від 25 та 26.10.2013 року та податкову накладну, видану ТОВ «Оптбізнегруп».

В той же час, ДФС під час розгляду справи надано інформацію про те, що ТОВ «Оптбізнегруп» на мало можливості реально надати обумовлені договором послуги з перевезення вантажу, оскільки свого автотранспорту для перевезення вищевказаного вантажу не має, а сторонніх юридичних та фізичних осіб для здійснення перевезень ТОВ «Оптбізнегруп» не залучало.

В підтвердження виконання договору укладеному з ПП «Новий Сервіс» щодо поставки багатофункціонального пристрою Canon, позивачем надано податкову і видаткову накладні та докази здійснення оплати, проте до матеріалів справи не залучено доказів, які підтверджують як фактичне отримання позивачем вказаного пристрою, так і його використання у господарській діяльності Товариств.

Під час розгляду справи позивачем надано у якості доказів отримання ним сільськогосподарської продукції договори складського зберігання, укладені між Товариством та ТОВ «АЯКС», ТОВ «Оптімус Плюс», ПАТ «Комбікорм», специфікації та картки складського обліку, проте судами попередніх інстанцій не дано оцінки того, чи підтверджують ці документи фактичне отримання позивачем товару від його контрагентів - ТОВ «Б.Б.Д», ПП «Трейд-Інвест-Агро», ФГ «Золоте руно 2013», ФГ «Мрія», ТОВ «Агроперспектива», ТОВ «Прометей «Зерноторгова компанія» та ПП «Господарагро» та чи спростовують ці документи висновки ДФС щодо відсутності доказів реальності виконання господарських угод.

З огляду на приписи статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повне і всебічне з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи та прийшли до передчасного висновку про те, що доводи контролюючого органу щодо відсутності реального характеру угод спростовано дослідженими під час розгляду справи доказами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дніпропетровського управління Офісу великих платників податків ДФС задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.04.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер