Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2019 року

Київ

справа №814/2617/16

адміністративне провадження №К/9901/34232/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року (головуючий суддя Марич Є.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (головуючий суддя Яковлєв О.В., судді - Бойко А.В., Танасогло Т.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Атестаційної комісії № 3 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ НП в Миколаївській області), Атестаційної комісії № 3 Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - Атестаційна комісія № 3 ГУ НП в Миколаївській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії № 3 ГУ НП в Миколаївській області від 4 березня 2016 року (протокол ОП №15.00004430.0022436); визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Миколаївській області від 28 листопада 2016 року № 326 о/с в частині звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_2, оперуповноваженого Братського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням або проведенням організаційних заходів); поновити позивача на посаді оперуповноваженого Братського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 в частині позовних вимог до Атестаційної комісії № 3 ГУ НП в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення від 4 березня 2016 року (протокол ОП №15.00004430.0022436) залишено без розгляду.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Миколаївській області від 28 листопада 2016 року № 326 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку зі скороченням або проведенням організаційних заходів). Поновлено позивача на посаді оперуповноваженого Братського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 6158,56 грн. Постанову суду в частині поновлення на службі в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5114,29 грн допущено до негайного виконання.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ НП в Миколаївській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги ГУ НП в Миколаївській області посилається на те, що висновки судів з приводу недоведення відповідачем факту проведення реорганізації у ГУ НП в Миколаївській області, а також наявності вакантних робочих місць, які б могли пропонуватись позивачу, не підтверджені доказами. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до спірних правовідносин положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та не врахували положень статей 68, 77 Закону України "Про Національну поліцію", що передбачають звільнення зі служби в поліції через скорочення штатів, у разі відсутності можливості подальшого використання на службі. Також, у касаційній скарзі вказано, що при вирішенні питання про призначення на посаду у постійному штаті ГУ НП в Миколаївській області відповідачем взято до уваги висновок Атестаційної комісії №3 ГУ НП в Миколаївській області про службову невідповідність позивача, який не був скасований у судовому порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 березня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 7 листопада 2015 року ОСОБА_2 відповідно до наказу ГУ НП в Миколаївській області від 7 листопада 2015 року № 1 о/с призначено на посаду оперуповноваженого Братського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області. 4 березня 2016 року Атестаційною комісією №3 ГУ НП в Миколаївській області прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді та визнання його таким, що підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Наказом ГУ НП в Миколаївській області від 4 травня 2016 року № 99 о/с ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за пунктом 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність). Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року у справі №814/1029/16, яка набрала законної сили, скасовано наказ ГУ НП в Миколаївській області від 4 березня 2016 року №99 о/с та поновлено позивача на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Братського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області. На підставі зазначеного судового рішення, відповідачем 23 вересня 2016 року прийнято наказ № 267 о/с «По особовому складу», яким скасовано пункт наказу ГУ НП в Миколаївській області від 4 березня 2016 року №99 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 та поновлено на службі в поліції на вказаній посаді. 26 вересня 2016 року позивача попереджено про можливе наступне звільнення зі служби в поліції у зв'язку зі скороченням займаної посади. Наказом ГУ НП в Миколаївській області від 28 листопада 2017 року № 326 о/с ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням реорганізаційних заходів).

Не погоджуючись із наказом про звільнення, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом про його скасування та поновлення на посаді.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не проводилась реорганізація чи скорочення штатів, а лише відбулась заміна тимчасового штатного розпису на постійний. Водночас, в порушення норм статті 49-2 Кодексу законів про працю України, статті 68 Закону України "Про Національну поліцію", позивачу не було запропоновано інших посад, як в постійному штаті ГУ НП в Миколаївській області, так і в іншому органі чи підрозділі поліції. Суди також дійшли висновку, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року у справі №814/1029/16, яка набрала законної сили, було надано оцінку висновкам Атестаційної комісії №3 ГУ НП в Миколаївській області, як протиправним, а тому, на думку судів попередніх інстанцій, такі висновки не повинні враховуватись при подальшому проходженні позивачем служби в поліції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 68 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Отже, Законом №580-VIII передбачено, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

Разом з тим, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів такої юридичної особи до і після реорганізації.

Суди попередніх інстанцій на підставі досліджених під час розгляду справи доказів, а саме наказу ГУ НП в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440дск "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області", дійшли висновку, що у ГУ НП в Миколаївській області не відбулось реорганізації, пов'язаної зі скороченням посад. Зокрема, цим наказом, відповідно до наказу Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року №360 дск, оголошено штати та перелік змін у штатах відповідача (додатки 1,2). Зазначений наказ, досліджувався судами попередніх інстанцій і йому було надано належну оцінку.

З приписів частин другої та третьої статті 68 Закону №580-VIII вбачається, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно з пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 вересня 1991 року №114, визначено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться у зв'язку із скороченням штатів у разі відсутності можливості використання на службі.

Таким чином, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону №580-VIII та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 вересня 1991 року №114, передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що позивачу вакантні посади, які були наявні у ГУ НП в Миколаївській області не пропонувались і питання можливості його подальшого використання на службі в поліції жодним чином не вирішувалось.

Вказані обставини підтверджені, дослідженими під час розгляду справи доказами, а саме: звітом про добір на службу та рух кадрів в ГУ НП в Миколаївській області, Висновком про деякі питання, пов'язані зі здійсненням організаційно-штатних заходів стосовно окремих працівників ГУ НП в Миколаївській області, затвердженим начальником ГУ НП в Миколаївській області Морозом Ю.Л., попередженням про можливе наступне звільнення із служби в поліції від 26 вересня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно зі статтею 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

З урахуванням зазначених норм, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості врахування відповідачем при вирішенні питання про призначення позивача на посаду у постійному штаті ГУ НП в Миколаївській області висновків Атестаційної комісії №3 про його службову невідповідність, оскільки протиправність даного висновку була встановлена у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 вересня 2016 року у справі №814/1029/16 , яка набрала законної сили.

Частиною другою статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ГУ НП в Миколаївській області не доведено правомірність прийняття оскаржуваного наказу від 28 листопада 2016 року № 326 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого Братського відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 про скасування зазначеного наказу та поновлення на посаді.

Разом з тим, судом першої інстанції допущено помилку при здійсненні розрахунку грошового забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

За цим же пунктом нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, при обрахуванні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходив не із середньоденного, а із середньомісячного грошового забезпечення, що суперечить змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування.

Вказана помилка судом апеляційної інстанції виправлена не була.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи викладене, ухвалені у справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець