Історія справи

Постанова КАС ВП від 16.12.2025 року у справі №160/18696/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16 грудня 2025 року

справа № 160/18696/23

адміністративне провадження № К/990/4377/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

cуддів - Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року (суддя - Юхно І.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року (колегія у складі суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., Юрко І.В.)

у справі №160/18696/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 березня 2023 року № 0025005-2416-0403.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що підстав для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік не було. Належна йому будівля промисловості використовується за призначенням у господарській діяльності належного ОСОБА_1 ТОВ «Метекспорт Груп», основна діяльність якого за КВЕД ДК 009:2010 є 24.52 «Лиття сталі», яка класифікується у секції С «Переробна промисловість». ТОВ «Метекспорт Груп» використовує належну позивачу будівлю промисловості на підставі безоплатного договору особистого сервітуту. Враховуючи викладене, будівля промисловості, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 29 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року, позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 20 березня 2023 року № 0025005-2416-0403. Здійснив розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням від 29 січня 2025 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд задовольнив заяву ОСОБА_1 та стягнув на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 7250 грн.

Вирішуючи спір, суди встановили наступні обставини.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності належить комплекс виробничих та адміністративно-побутових будівель загальною площею 15407,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з договором про поділ майна (виділення частки в натурі).

Згідно з рішенням Кам`янської міської ради від 02 листопада 2018 року № 1223-29/VІІ «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті» на 2022 рік по м. Кам`янське для об`єктів нежитлової нерухомості встановлено ставку податку у розмірі 0,3 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (розділ 1251).

20 березня 2023 року ГУ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0025005-2416-0403 про нарахування ОСОБА_1 сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за 2022 рік у розмірі 300452,10 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що для застосування податкової пільги необхідним є дотримання наступної сукупності умов: будівлі мають бути будівлями промисловості, віднесеними до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; будівлі мають використовуватись за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; будівлі не повинні надаватись їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Суд встановив, що належна позивачу будівля була передана ТОВ «Метекспорт Груп» у користування згідно із договором особистого сервітуту на безоплатній основі. При цьому ОСОБА_1 є одноосібним учасником вказаної юридичної особи. Враховуючи викладене та застосувавши об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги, суд першої інстанції виснував, що незважаючи на те, що позивач фактично передав у користування іншій юридичній особі спірний комплекс будівель та те, що ОСОБА_1 особисто не здійснює діяльності, передбаченої секціями B-F КВЕД ДК 009:2010, на належне йому майно розповсюджується податкова пільга, оскільки ключовим критерієм для її застосування є використання об`єкта за функціональним призначенням, а не належність конкретному суб`єкту.

Аналогічного за змістом висновку дійшов і суд апеляційної інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині наявності підстав для звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у ситуації використання об`єкта нерухомого майна, що належить фізичній особі, юридичною особою, засновником якої є ця фізична особа. На переконання скаржника, зміст вказаної норми податкового законодавства свідчить, що законодавець передбачив можливість застосування такої податкової пільги лише у випадку відсутності факту передачі відповідного об`єкта нерухомості як на платній, так і на безоплатній основі. Відтак, передача ОСОБА_1 належної йому будівлі промисловості ТОВ «Метекспорт Груп» на підставі договору особистого сервітуту не змінює обставин незастосування у такому разі приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню тільки до власників об`єктів нерухомості, а не до третіх осіб, які ними користуються. Оскільки позивач у спірному періоді не здійснював промислового виробництва із використанням належної йому будівлі, не мав основного виду діяльності, передбаченої секціями B-F КВЕД ДК 009:2010, права на фінансове сприяння з боку держави у нього також не було.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Гімон М.М. (головуючий суддя), Юрченко В.В., Бившева Л.І.

Верховний Суд ухвалою від 26 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій просить залишити без змін як законні та обґрунтовані. Зазначає, що зміст підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить жодного застереження стосовно того, які саме особи мають бути власниками таких будівель, як і відсутні обмеження щодо суб`єктів господарювання (власники, орендарі, користувачі тощо), які можуть здійснювати діяльність в будівлях, які є об`єктами оподаткування. Позивач також вважає, що такі будівлі можуть бути перебувати у користування як на платній, так і на безоплатній основі, і єдиним застереженням є відмінність відповідного права користування від оренди, лізингу або позички.

04 березня 2025 року справа №160/18696/23 надійшла на адресу Верховного Суду.

Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 05 грудня 2025 року № 24 суддю Гімона М.М. обрано до Великої Палати Верховного Суду.

У зв`язку з цим, розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року № 1542/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ між суддями.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2025 року для розгляду справи № 160/18696/23 визначений такий склад суду: Ханова Р.Ф. - головуючий суддя, судді: Бившева Л.І., Хохуляк В.В.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що податковий орган вважає незастосовними приписи підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України при нарахуванні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до об`єктів нерухомості, які хоча й використовуються у промисловому виробництві суб`єктом господарювання, який має основний вид діяльності, передбаченої секціями B-F КВЕД ДК 009:2010, проте, не є власником такого об`єкта.

Натомість, позиція позивача зводиться до того, що норма підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України містить обмеження лише в частині використання будівлі промисловості на підставі договорів оренди, лізингу, позички. Відповідно, використання ТОВ «Метекспорт Груп», одноосібним засновником якого є ОСОБА_1 , належної останньому на праві власності будівлі промисловості охоплюється приписами спірної норми податкового законодавства.

Враховуючи викладене, ключовим питанням, в межах якого відкрито касаційне провадження у цій справі, є наявність підстав для поширення приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на випадок використання будівлі промисловості на підставі договору особистого сервітуту суб`єктом господарювання, засновником якого є фізична особа - власник такої будівлі.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України (тут і далі - у редакції, що була чинна у періоді, за який було нараховано спірне податкове зобов`язання, - 2022 році) податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, в тому числі, із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Особливості нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, передбачені у статті 266 ПК України.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначає перелік об`єктів нерухомості, які законодавець не розглядає як об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

У постанові від 10 липня 2025 року у справі № 120/11299/24 Верховний Суд виснував, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність таких умов:

- об`єкт нерухомості віднесений до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023;

- основна діяльність суб`єкта господарювання (юридичної або фізичної особи) класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

- об`єкт використовуються за призначенням у господарській діяльності та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.

За правилами частини третьої статті 341 КАС України висновок, викладений у наведеній постанові Верховного Суду, враховується під час вирішення цієї справи.

Між сторонами у цій справі відсутній спір стосовно того, що будівля промисловості, розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Дорожна 64 А, є об`єктом нерухомості, віднесеним до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, а основний вид діяльності ТОВ «Метекспорт Груп» класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 і вказане підприємство використовує спірний об`єкт нерухомості у власній господарській діяльності.

Спірним є те, чи поширюється на позивача встановлена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга, якщо безпосередньо він не є суб`єктом господарювання, основна діяльність якого класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, але є єдиним засновником такого суб`єкта. При цьому об`єкт нерухомості переданий його власником суб`єкту господарювання на підставі договору особистого сервітуту.

Частини перша та друга статті 55 Господарського кодексу України (втратив чинність з 28 серпня 2025 року) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 83 ЦК України).

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку (стаття 84 ЦК України).

Отже, однією із форм здійснення підприємницької діяльності є заснування юридичної особи, зокрема, з організаційно-правовою формою товариства з обмеженою відповідальністю.

Колегія суддів зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України № 12-р(II)/2024 від 18 грудня 2024 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 51 Цивільного кодексу України (щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців) Конституційний Суд України вказав, що дотримання конституційних гарантій вільного розвитку підприємництва є значущим не лише для ефективного розвитку ринкової економіки, самозайнятості осіб і наповнення Державного бюджету України, а й для зміцнення таких основоположних цінностей конституційного порядку України, як демократія та правовладдя (верховенство права). Відносини держави і підприємництва мають втілювати європейську ідентичність Українського народу, незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п`ятий преамбули Конституції України).

Конституційний Суд України наголосив, що свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, законодавець визначив як одну із загальних засад цивільного законодавства (пункт 4 статті 3 Кодексу). Забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, є загальними принципами господарювання в Україні (абзаци другий, третій статті 6 Господарського кодексу України). Отже, свобода особи, втілена у праві на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, гарантованому кожному частиною першою статті 42 Основного Закону України, сприяє реалізації низки інших конституційних прав, зокрема права власності (стаття 41 Конституції України).

Конституційний Суд України звернув увагу на те, що основою юридичного статусу фізичної особи є гарантовані Конституцією України людські права і свободи. У випадку реалізації фізичною особою конституційного права на підприємницьку діяльність її юридичний статус додатково набуває правомочностей, які випливають зі статусу підприємця. Водночас юридичний статус підприємця не обмежує фізичну особу щодо обсягу її людських прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

Не можна залишити поза увагою і усталену позицію Верховного Суду, що неодноразово висловлювалась при вирішенні спорів щодо застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та яка полягає в тому, що запровадження законодавцем означеної пільги за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків - фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновує, що у випадку використання будівлі промисловості суб`єктом господарювання, єдиним засновником якого є фізична особа - власник такої будівлі, така фізична особа не позбавлена можливості бути звільненою від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України за умови дотримання інших обов`язкових умов для застосування такої пільги, а саме: належність об`єкта нерухомості до класу «Промислові та складські будівлі» (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023; класифікація основного виду діяльності суб`єкта господарювання у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; використання об`єкта нерухомості за призначенням у господарській діяльності; об`єкт нерухомості не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.

При цьому слід зазначити, що зміст підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не містить імперативної вимоги, що особа власника будівлі промисловості та особа суб`єкта господарювання, який використовує такий об`єкт у господарській діяльності (яка класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010) мають співпадати. Визначальним є те, на якій правовій основі відповідний суб`єкт використовує такі будівлі промисловості.

Відповідно, стосовно можливості користування будівлями промисловості на підставі договору особистого сервітуту у контексті застосування приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним із речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном (частини перша, третя, п`ята статті 403 ЦК України).

Частина третя статті 404 ЦК України визначає, що право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

В свою чергу, частина перша статті 759 ЦК України встановлює, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За правилами частини першої статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (стаття 806 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Зміст наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договори оренди, лізингу, позички пов`язані із передачею власником правомочностей володіння та користування майном орендарю, лізингоодержувачу або користувачеві. За правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець не передбачає можливості застосування звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у випадку передачі власником об`єктів нерухомості означених правомочностей. Натомість, договір особистого сервітуту за своїм змістом передбачає, що власник продовжує володіти і користуватися майном, поряд з цим, сервітуарій набуває права на користування таким майном у тій мірі, що є необхідною для задоволення його потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Враховуючи викладене у сукупності та реалізуючи мету, з якою було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок. Будівлі промисловості, які належать на праві власності особі та використовуються іншою юридичною особою, єдиним засновником якої є власник цієї нерухомості, не вважаються об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розумінні приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України за умови, що використання такого майна здійснюється на правовій підставі, відмінній від договорів оренди, лізингу, позички чи інших, що пов`язані із передачею власником правомочностей володіння і користування відповідним об`єктом нерухомості (на платній чи безоплатній основі). При цьому необхідним є й дотримання інших умов, визначених підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (щодо належності будівель до відповідної групи (класу); щодо основного виду діяльності суб`єкта господарювання; щодо використання будівель промисловості у господарській діяльності).

Колегія суддів зазначає, що за дотримання означених умов наявні підстави вважати, що саме власник будівель промисловості здійснює господарську діяльність через створену ним юридичну особу, що відповідає меті, з якою законодавець запровадив пільгу, визначену підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів виходить з того, що суди із посиланням на приписи частини четвертої статті 78 КАС України та обставини, встановлені судами у межах справи № 160/19700/22, виходили з того, що ОСОБА_1 є одноосібним учасником ТОВ «Метекспорт груп» (код ЄДРПОУ 40191302), що підтверджується розділом 3 статуту ТОВ «Метекспорт груп», затвердженого рішенням № 02/2021 від 28 вересня 2021 року. Крім того, належний позивачу комплекс виробничих та адміністративно-побутових будівель загальною площею 15407, кв.м., розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Дорожна, 64-А. відповідає коду 1251.2 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000. ГУ ДПС ці обставини протягом судового розгляду справи не заперечувало.

Суди також дослідили зміст договору про встановлення особистого сервітуту від 24 грудня 2020 року № 12/2020, укладеного між позивачем (власник) та ТОВ «Метекспорт груп» (сервітуарій), та встановили, що згідно з пунктом 1.1 вказаного договору його предметом є обмежене право користування сервітуарієм належним власнику виробничим будинком: комплексом виробничих та адміністративно-побутових будівель № 64 А по вулиці Дорожна, місто Кам`янське для організації і здійснення технологічних процесів з ливарного виробництва і задоволення адміністративно-побутових потреб вказаного виробничого процесу. Сервітут обумовлено неможливістю в інший спосіб доступу Сервітуарія в належну власнику виробничу будівлю для використання і експлуатації належного сервітуарію на праві власності, внесеного до його статутного фонду та встановленого (закріпленого) стаціонарно на фундаментних основах у виробничій будівлі виробничо-технологічного та іншого обладнання.

За змістом пункту 1.2 вказаного договору виробнича будівля використовується виключно для розташування, обслуговування і експлуатації виробничо-технологічного та іншого обладнання: плавильних печей, кранів, верстатів, установок, апаратів, іншого обладнання, а також транспорту, сировини, готової продукції, інструментів, розхідних матеріалів, меблів, оргтехніки, тощо. Остаточний перелік виробничо-технологічного та іншого обладнання, а також транспорту погоджується сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частину договору. Сировина, готова продукція, інструменти, розхідні матеріали, меблі, оргтехніка, тощо використовуються сервітуарієм без погодження з власником.

Пунктом 1.3 договору визначено, що сервітут є безоплатним та встановлюється на строк дії договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його укладення і діє до 24 грудня 2022 року (пункт 7.1 Договору).

За наслідками дослідження відомостей виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суди встановили, що основний вид діяльності ТОВ «Метекспорт груп» перебуває у межах секцій B-F КВЕД ДК 009:2010.

На підставі зазначеного колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 як власник будівель промисловості, а також єдиний засновник та учасник ТОВ «Метекспорт груп», яке використовує ці будівлі у господарській діяльності, яка класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, має право не сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки за наведених вище обставин належні йому будівлі промисловості не є об`єктом оподаткування у розумінні приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Доводів і доказів, які б свідчили, що спірні будівлі промисловості у 2022 році не використовувались у господарській діяльності ТОВ «Метекспорт груп», ГУ ДПС протягом розгляду справи не наводило.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в межах встановлених у цій справі обставин не було підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік. Отже, суди попередніх інстанцій ухвалили правильне рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов та апеляційній скарзі і зводиться виключно до незгоди з оцінкою, наданою судами повно і всебічно встановленим обставинам справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про їх невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 328 341 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення і не оскаржується.

Судді: Р. Ф. Ханова

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк