Історія справи

Ухвала ВП ВС від 08.04.2021 року у справі №460/2638/19
Ухвала КАС ВП від 06.04.2020 року у справі №460/2638/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 460/2638/19

касаці йне провадження № К/9901/7442/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Бевзенка В. М., Єзерова А. А.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 (головуючий суддя:

Щербаков В. В. ) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від
13.01.2020 (головуючий суддя: Запотічний І. І., Глушко І. В., Довга О. І.) у справі №460/2638/19 за позовом ОСОБА_1 до Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області про визнання протиправними і скасування рішень, зобов'язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Бугаївської сільської ради Радивилівського району Рівненської області (далі - відповідач), у якому просила:

визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 05.12.2017 №449 в частині затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер: 5625881600:03:002:0166) у власність громадянину ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) для ведення особистого господарства за адресою: Рівненська область Радивилівський район с. Опарипси та надання у власність даної земельної ділянки площею 0,0691 га;

визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 05.12.2017 №448 в частині затвердження технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер: 5625881600:03:002:0165) у власність громадянину ОСОБА_2 для ведення особистого господарства за адресою: АДРЕСА_1, та надання у власність даної земельної ділянки площею 0,0600га;

скасувати державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона є власницею земельної ділянки, яка є суміжною із спірними земельними ділянками, право власності на які ОСОБА_2 набув на підставі оскаржуваних рішень. Позивачка з посиланням на статтю 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вказує на те, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон. Однак закріплення межовими знаками меж спірної земельної ділянки відбулося за відсутності позивачки, як власниці суміжної земельної ділянки, що на її переконання призвело до порушення права володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно останньої.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.10.2019, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України у зв'язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачці роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивачки у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту її приватних інтересів шляхом припинення цивільних прав і обов'язків іншої особи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка подала касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем порушено встановлену законодавцем процедуру закріплення межовими знаками меж спірної земельної ділянки. Відповідно предметом спору є перевірка законності рішень (дій) прийнятих (вчинених) органом місцевого самоврядування при здійсненні ним владних управлінських функцій. Таким чином, спір виник у сфері публічно-правових відносин і підлягає розгляду за правилами адмінсудочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі.

В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 15.12.2020 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15.12.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що предметом позову є рішення відповідача, якими ОСОБА_2 затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості (кадастрові номери: 5625881600:03:002:0165,undefined) та передачу їх у власність.

Вважаючи зазначені рішення такими, що порушують права та інтереси позивачки, як власниці суміжної земельної ділянки, остання звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з.. питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів..". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Фактично у цій справі спірні правовідносини виникли у зв'язку з незгодою позивачки щодо меж земельних ділянок переданих у власність ОСОБА_2.

Тобто, позов зумовлений на захист права цивільного (майнового) на земельні ділянки, право власності на які, за твердженнями позивачки, набуто третьою особою із порушеннями вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі ЦПК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Верховний Суд наголошує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Отже за такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що спір у цій справі не є публічно-правовим. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами цивільного судочинства.

За правилами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11.10.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №460/2638/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Бевзенко

А. А. Єзеров