Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2018 року у справі №820/3219/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2018 року

Київ

справа №820/3219/16

адміністративне провадження №К/9901/32962/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача: Хохуляка В.В.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 (суддя - Мельников Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 (головуючий суддя - Рєзнікова С.С., судді: Бегунц А.О., Старостін В.В.) у справі №820/3219/16 за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Явір» до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне сільськогосподарське підприємство «Явір» звернулось до адміністративного суду з позовом до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.03.2016 №0000052200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 110002,00грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 55001,00грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель», з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування Приватним сільськогосподарським підприємством «Явір» податкового кредиту з податкову на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Слобожанська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області звернулась з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі №820/3219/16, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи податкового органу зводяться до того, що взаємовідносини між позивачем та його контрагентом є такими, які не спрямовані на настання реальних правових наслідків. Також, відповідач зазначає, що в ході проведення перевірки Приватним сільськогосподарським підприємством «Явір» на підтвердження показників податкової звітності та правомірності формування останнім податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель» було надано не в повному обсязі первині документи, а тому визначення позивачу податкового зобов'язання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на думку суб'єкта владних повноважень, є правомірним та не підлягає скасуванню.

Натомість, Приватне сільськогосподарське підприємство «Явір» у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що твердження податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель» з огляду на штучність укладеного правочину та безтоварний характер проведених операцій є необґрунтованими та безпідставними, оскільки фінансово-господарські операції позивача з його контрагентом здійснювались з дотриманням вимог податкового законодавства, про що свідчать досліджені в процесі розгляду справи первинні документи, копії яких наявні в матеріалах адміністративної справи. Також позивач зазначає, що відповідачем ані в касаційній скарзі, ані в процесі розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій не доведено наявність складу порушення позивачем вимог податкового законодавства; не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. А тому, позивач просить суд відмовити Слобожанській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області у задоволенні касаційної скарги, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 залишити без змін.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства «Явір» з питань достовірності відображення податкового кредиту та податкових зобов'язань у податковій звітності при декларуванні податку на додану вартість від взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель» за період з 01.06.2015 по 30.06.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), внаслідок заниження позивачем задекларованого за період з 01.06.2015 по 31.07.2015 значення рядка декларації 25.2 «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду та залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства та/або спрямовується на спеціальний рахунок» в сумі 110002,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №235/20-04-22-00/30895672 від 26.02.2016 та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000052200 від 11.03.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 110002,00грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 55001,00грн.

Фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання та нарахування штрафних став висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту за результатом господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель», з огляду фіктивність укладеного правочину, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних правових наслідків.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель» підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, договором купівлі-продажу товару (фунгіцид «Плаза») №11 від 10.06.2015 та додатковою угодою №1 до вказаного договору, видатковою накладною, податковою накладною, договором зберігання, актом приймання-передачі товару, прибутковим ордером, накладними внутрігосподарського призначення, картками складського обліку матеріалів. Поставка придбаної товарної продукції здійснювалась за рахунок позивача та його транспортним засобом, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля та товарно-транспортною накладною. Оплата за придбаний товар була проведена в безготівковій формі, про що свідчить наявний в матеріалах справи рахунок на оплату та банківська виписка по рахунках позивача.

До того ж, на момент вчинення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Судами також встановлено, що придбана у Товариства з обмеженою відповідальністю «Латель» продукція була використана позивачем в межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом.

Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли наведені документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання відповідача щодо надання не в повному обсязі представлених первинних документів на перевірку податкового органу, як на підставу для висновку про обґрунтованість здійсненого донарахування.

Так, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Приватне сільськогосподарське підприємство «Явір» підтвердило факт реальності господарських операцій з контрагентом, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні спірних господарських операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Водночас, суд касаційної інстанції зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Також, податковим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб'єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях Приватного сільськогосподарського підприємства «Явір» ознак неправомірних дій, а наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування податкового кредиту за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Латель».

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 11.03.2016 №0000052200.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі №820/3219/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду